|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нанайська народна казка
у переказі Дмитра Нагішкіна
зі збірки "Амурські казки"
Невдячна Ладо
Переклад українською – Володимир Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генадій Павлішин
Дуже давно це було. З тих пір стільки часу минуло, що там, де річка протікала, – сопки стоять, де саме каміння лежало – тепер ліси шумлять.
У мисливця Чумдаги з роду Дунгу народилася дочка.
У Чумдаги вже давно не було дітей. Дуже хотілося йому сина мати, але й дочці був радий. А мати на радощах не знала, що й робити.
Дали дочці гарне ім'я – Ладо.
Батьки дуже старалися, щоб їхня дочка виросла доброю, красивою та щасливою. Мати рік не називала дочку на ймення, щоб злі духи не дізналися про народження дочки у Чумдаги. Називала мати дочку: «моя славна», «моя люба». Повісила мати над колискою дочки мафа гарані – ведмеже ікло, – щоб злих духів відганяти. Щоб дочка не плакала, повісила мати над колискою оксару – пташку із гриба-трутовика, – берестяні сережки, півникові лапки та мукчурі – горбатеньку дерев'яну бабусю, – щоб сни гарні снилися. Своїм молоком дочку вмивала. Подушку із гагачого пуху, перинку із зозулиного пір'ячка зробила.
І виросла Ладо красуня красунею.
Обличчя у неї широке, біле, як повний місяць; очі, як чорна смородина; щоки рожеві, немов квіти шипшини; губи, як спіла малина; струнка виросла Ладо, як квітка лілії. Ось яка красива!..
Милувалися старенькі дочкою і не могли намилуватись.
Одне тільки погано вийшло: нічого Ладо не вміла робити. Не хотіла мати, щоб у Ладо були руки грубі: вогню дочка не розпалювала, дров не рубала, риби остями не била, весла у руках не тримала, шкурок не шкребла Ладо. Не хотіла мати, щоб у дочки червоніли очі від роботи: не вишивала дочка халатів шовками, не зшивала шкурок, не підбирала оленячого волосу для вишивки. Дійшло до того, що Ладо навіть тіста замісити не вміла, не вміла коржів напекти. Нічого не вміла робити Ладо.
Ходить Ладо по селищу – струнка та красива. Хлопці не можуть від неї очей відвести. Дивляться хлопці на красуню Ладо, головою хитають, а підійти не осмілюються.
Посватався до Ладо один хлопець. Не було у селі кращого мисливця від нього. Коли звірі зустрічалися з ним – плакали, знаючи, що від нього не втекти. Посватався хлопець, а Ладо набундючилась, носа відвертає:
– Одійди від мене, від тебе звіром тхне! Як з тобою жити буду? Твоїми шкурами усі руки поколю.
Посватався до Ладо другий хлопець. Не було у селі кращого рибалки від нього: одними остями відразу десяток риб бив, узимку крізь лід бачив, у якій ямі риба ховається. Посватався хлопець, а Ладо геть від нього відвернулась, пальцями носа затисла.
– Одійди ти від мене, від тебе рибою тхне! Як з тобою жити буду? Вічно мокра ходитиму...
Посватався до Ладо третій хлопець. Найкраща запряжка у нього була: собачки такі швидкі, як вітер. Його запряжку ніхто обігнати не міг... Посватався хлопець до Ладо, а вона на нього й не глянула. Тільки став хлопець на порозі – замахала Ладо руками, носом у подушку уткнулася:
– Одійди від мене, від тебе собаками тхне! Як з тобою жити буду? За годівлею твоїх собак ноги свої зіб'ю...
Відступилися від Ладо женихи. Кажуть:
– Навіщо дорікаєш нам роботою! Негарно...
Послухала мати й теж каже дочці:
– Негарно ти зустрічаєш людей, даремно ображаєш їх!
Розсердилася Ладо на маму, замахала руками, почервоніла від злості, закричала:
– Знаю я, що ви давно мене хочете спекатись!
– Що ти, дочко, відказує мати, – живи як хочеш. Усе життя з нами живи.
Заспокоїла дочку; замовкла Ладо.
Тільки хто з гори котиться, той з собою і каміння скочує: прогнала женихів Ладо, а тоді й батьки їй не милі стали. Думає Ладо: чому на матері халат негарний, чому батько мокрий з рибної ловлі прийшов? Усе їй не до вподоби.
Подала їй мати кашу.
– Чому суха? – кричить дочка.
Подала мати рибу.
– Чому в'ялена? – тупає ногами Ладо.
Подала їй мати м'ясо.
– Чому тверде? – знову кричить дочка.
Поставила мати коржики на стіл.
– Чому гіркі? – плюється красуня Ладо.
Заплакала мати: ніяк дочці догодити не можна! Покликала сусідських хлоп'ят і віддала їм коржики.
З'їли вони коржики, вихваляють:
– Ой, мати, які смачні коржики, та м'які, та солодкі!
Тут Ладо геть розізлилася. Відштовхнула матір, затупала ногами, закричала, вибігла надвір. Подивилася навколо – усе їй здається непривабливим: і брудно, і диму багато, і люди негарні. Подивилася вгору – лебеді летять. Пір'я на них, немов чистий сніг, блищить. Летять лебеді невідомо куди, від зими рятуються.
Закричала тут Ладо:
– Через спину перевернуся, заплачу, білим лебедем стану! З лебедями полечу в невідомі краї, чистих людей шукатиму! Іншу матір знайду!
Через спину перевернулася. Білосніжним пір'ячком укрилась, угору знялась на лебединих крилах, полетіла.
Заплакала мати, закричала, кличе дочку свою. Навіть не оглянулась невдячна Ладо на матір.
Підлетіла Ладо до ключа лебедів.
Питають її:
– Звідки ти, нова сестрице?
Відказує Ладо:
– Чистих людей, від яких не тхне рибою, з вами шукати полечу! У незнаних краях іншу матір пошукаю!
Не розступилися лебеді, в ключ не пустили Ладо. Залопотів крилами вожак, каже:
– Як можна іншу матір знайти? У людини тільки одна мати. Іншої немає!
Не прийняли лебеді Ладо. Полетіла вона одна. Летить – на матір злиться, на лебедів злиться: «На інше місце прилечу! Таке знайду, де від людей рибою не тхне, звіром не тхне, де від людей собаками не тхне, – чисте місце знайду! Матір іншу собі знайду!»
Полетіли лебеді. Полетіла й Ладо.
Довго плакала мати, втративши дочку.
...Ось з дерев листя опало. Заєць білу шубку надів. Змії під камінням заснули. Ведмідь у барліг заліг. Мисливці соболя полювати пішли. Водяний Господар річку від холоду крижаною покрівлею вкрив.
А мати все плаче, все у той бік дивиться, куди Ладо полетіла.
...Ось дороги почорніли. Ведмідь смоктати лапу перестав. Білки усі горіхи поїли. На лижах камус помокрів. Із заморських країв вівчарик прилетів.
А мати все плаче, все у той бік дивиться, куди Ладо полетіла. Все в небо мати дивиться, навіть про вогнище забувати стала. Вогонь згасати почав, так згодом і погас. Не стало вогню в оселі. Пішло життя з оселі. Померла мати Ладо.
...Ось теплий вітер із Ніканського царства подув. Із старої трави молода травка зелену стрілку випустила. Водяний Господар з річки крижану покрівлю зняв. Ведмідь із барлогу вийшов. Заєць свою білу шубку в лісі згубив. На деревах бруньки набубнявіли. Перелітні птахи на старі місця прилетіли.
Прилетіли і лебеді з далеких країн.
Прилетіла й Ладо. Видно, не знайшла собі іншої матері. Літає Ладо над своїм селищем. Над рідною оселею кружляє вона. Кричить, кличе свою матір:
– Через спину перевернусь, заплачу, знову дівчиною стану! Стареньку свою матір обніму, сльози її утру...
Ніхто не виходить з оселі. В'ється Ладо в небі, плаче. Не може дівчиною стати...
Усе літо літала над рідним селищем Ладо – все ждала, коли мати вийде її зустріти. Так і не діждалась. Коли холодний вітер з Амуру повіяв, полетіла Ладо в теплі краї.
З того часу щовесни прилітає вона, кричить, матір свою кличе – і не докличеться.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова