|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Найбагатший у світі горобець
Едуард Петішка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Зденек Мілер
Навколо суцільний сніг. Цвірінь! Цвірінь! Горобці голодують і мерзнуть. Сніг накрив усі зерна товстим шаром.
– А ти що робиш, маленький горобчику?
– Цвірінь, цвірінь, я бачу шматочок хліба. – Горобці клюють усе без залишку. Одного з чотирьох горобців звати Кошлатик; ви тільки подивіться, яке скуйовджене у нього пір'ячко.
Який ти добрий, Кошлатику, ти не забув своїх друзів і приніс їм шматочок макового кренделя. Ти, звичайно, хочеш поділитися з ними?
«Чому це я повинен ділитися з ними?» – думає Кошлатик. Він сам їсть крендель і нікому не дає ані шматочка.
До годівниці Кошлатик прилітає теж першим. Тук, тук, тук – і останні зернятка з'їдені.
– Кошлатику, чи було щось у годівниці?
– Цвірінь, цвірінь, друзі, там нічого не було! – Кошлатик хитає головою, а зернятка у його шлунку зігрівають його.
Добре курям, хазяйка дає їм корм, а горобцям залишається тільки дивитися на нього.
– Ви теж чогось хочете, горобчики?
Шусть, шусть – курка підскакує до горобців та проганяє їх геть. Тільки Кошлатику вдалося схопити зернятко.
Яке велике зернятко! Кошлатик хотів бува сховатися, але друзі все ж таки знайшли його.
– Подивіться на нього, як він сам-один набиває собі живіт.
– Як тобі не соромно!
Кошлатик розправляє крила і летить слідом за своїми друзями. Світить місяць і блищать зірки, ніби хтось розсипав по небу білі й жовті зернятка. Ах, якби ж це були зернятка для горобців, то не було б біди! Щоб зігрітися, Кошлатик щільніше притуляється до друзів, що сіли біля димаря. На добраніч!
Доброго ранку! Що це тут свистить та сичить?
Під'їжджає поїзд.
– Може, він нам щось привіз, – цвірінькають горобці.
«Може, він мені щось привіз, – думає Кошлатик.
Ш-ш-ш-ш! Поїзд зупиняється. Буфера брязкають – бум! Стоїть паровоз, жовтий, блакитний, зелений і червоний вагони теж стоять.
– Вперед, друзі, ми летимо туди!
Але що таке? Ш-ш, ш-ш! Поїзд знову поїхав. Паровоз тягне жовтий вагон, і блакитний, і зелений. А червоний вагон залишився на вокзалі.
Оце подія!
– Цвірінь, цвірінь, зерно вантажать!
Багато тисяч зерняток котиться по стрічці до вагону.
«Еге, скільки! А я повинен підбирати окремі зерна з землі?» – думає Кошлатик. Гоп! – він стрибає на купку зерна та їде разом із нею далі.
Конвеєр несе Кошлатика до кінця та скидає його разом із зерном у вагон.
Кошлатик від подиву вирячив очі. Яка величезна купа зерна! Напевно, найбільша в світі!
Зерно завантажене. Приходить робітник і зачиняє двері вагона. Вантажівка їде геть. Горобці наїлися досхочу і тепер грають у квача.
Сніговикові байдуже. Він не їсть зерна і в квача він не може грати.
Кошлатикові теж байдуже, що роблять горобці. Він навіть і не знає, що опинився замкненим у вагоні. Він бачить тільки цілу купу зерен. Він поважно крокує по ній, погладжує її крильцями. «Це моє зерно», – радіє він, – «воно тільки моє».
А горобці здійняли крик. Вони стрибають на проводах, поки весь сніг не падає вниз.
– Сніг іде! – кричать вони один одному. – Тікаймо звідси, сніг іде!
– Зерна падають із неба, – кричить Кошлатик і підкидає зерна в повітря. – Цвірінь, цвірінь, тепер я найбагатший горобець у світі!
Звідки у горобців ці маленькі санчата? Це лялькові санчата. Діти часто забувають свої іграшки у дворі. Горобці катаються на санчатах, а Кошлатику, після того як він наївся, стає нудно.
Кошлатика вже не тішить гра з зернами. Він підлітає до віконця й слухає, про що цвірінькають горобці.
– Я найбагатший горобець у світі! – кричить він їм. Але він зовсім не радіє своєму багатству.
Вони можуть робити сніжки.
Якщо вони захочуть, вони зліплять навіть маленького сніговичка для своїх діток.
А він може тільки дивитися на це. Він найбагатший горобець у світі, але він сам, покинутий усіма.
Ну, ну, Кошлатику, ти ж не плачеш?
Він плаче, він дуже сумує за своїми друзям, і за теплим гніздечком на димарі. У жодного горобця немає стільки зерна, скільки у Кошлатика. І все ж таки всі вони щасливіші, ніж він. Він плаче і, нарешті, засинає. Раптом його будить шум. Робітник повернувся і відчинив двері.
Фррр – і Кошлатик вилетів із вагона.
Дивіться, який він радий. Він навіть не попрощався з купою зерна, не прихопив навіть останньої зернини. Шусть! І він без оглядки летить до своїх друзів.
– Так, любі мої, оце ви здивуєтеся! Який сюрприз! Я знайшов велику голівку маку! Тук-тук, як вона чудово дзвенить усередині! Цвірінь, цвірінь, де ж ви!
Горобці знайшли в кошику шматочок булки, вони кинулися туди так, що тільки грудки снігу розліталися, їхні хвостики тряслися від хвилювання.
– Хто нас кличе? Кошлатику? Найбагатший у світі горобець? Чому він не залишився на своїй купі зерна?
Кошлатик старається з усіх сил. Він уже зробив дірочку в голівці маку, звідти вже сиплються блакитні солодкі макові зернятка. Друзі летять туди.
– Що трапилося?
– Кошлатик знайшов голівку маку і кличе нас до себе!
– Я такий радий, що ми знову разом, – каже Кошлатик. – Я знайшов голівку маку і хочу поділитися з вами. З вами набагато краще, ніж там, самому, на великій купі зерна. А цей мак давайте клювати разом. Смачного вам, горобці!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова