Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Домашній горобець

М.Богданов

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Левинська

Унадився горобець-злодюжка Літати. Мою конопельку, мою зелененьку Клювати. (Народна пісня)

Гадаєш, з чого така пошана? Потрапив у пісню, та ще й як злодій. Так і люди дивляться на бідолаху, як на завзятого крадія. Але чи крадій насправді горобець – ось у чому питання!

Як хочете, але я з цим не згоден. Горобець – чесний робітник; він справно працює на свого господаря; він приносить йому багато користі; і за це його звідусюди женуть, називають злодюжкою і не люблять! Чи винний він, що його роботу не хочуть цінувати і що його примушують красти? Та він і не краде, а лише бере своє. Якщо не вірите, дізнайтеся ближче про життя горобця.

Надворі весна. Капає, тече з дахів, шумить вода по жолобах. Струмки води біжать тротуарами. Брудний сніг на вулицях з кожною годиною стає ще бруднішим. Іде весна! Кожен намагається убратися в найкращу сукню для зустрічі весни. Навіть горобці й ті хочуть зустріти весну якомога ошатніше.

Всюди ще сніг. Щойно побігли по ньому перші струмки, тільки-но злилися вони в перші крихітні калюжі на поверхні брудної вулиці, у коліях, пробитих санями, – горобці, недовго думаючи, починають купатися. Їм хочеться почистити своє сіреньке платтячко для зустрічі весни.

Придивіться, адже це не той горобець, якого ви бачили взимку. У зимового горобця дзьоб був жовтий, а тепер він почорнів.

Взимку горобець був дуже незграбний; він куйовдив своє пір'я, цвірінькав зрідка, усе більше хмурився. А тепер його і не впізнаєш. Наче він зачесався після ванни: пір'їнки блищать, лежать щільно, і увесь горобець виглядає таким спритним франтом. Та ще на диво говіркий став.

Подивіться, ось він на даху: хвіст задертий догори, крильця опущені, очі задерикувато поглядають ліворуч і праворуч.

Цінь! Цінь! Цінь! Скаче він як сорока, крутиться, і немає йому спокою цілий день. Зустрінеться товариш, разом із яким він тиждень тому мирно шукав хлібні крихти біля кухні, а тепер і не підходь близько. Зійдуться два горобці – миттю почнеться бійка. Через що вони б'ються – не розбиратимемо, це їхня справа.

Весна йде без зупинки, тане сніг, біжить вода вулицями. Оголилася земля. Пробивається молода зелена трава. Дивись – адже наш горобець вже не сам. У нього є подружка, з якою він шастає вулицею, садом, дворами: тут з'їсть крихту, там роздобуде зернятко. Але головна його турбота тепер не в цьому.

Він збирає різні рідкості: у саду чи на галявині схопить суху травинку; біля стайні зачепить кінський волос; на подвір'ї знайде клаптик вовни; у курнику поживиться пір'ячком; з купи сміття витягне ганчірочку, лико, папірець.

Йому все це потрібно, все це він тягне кудись у затишний куточок – до карнизу будинку, до тріщин кам'яної стіни, за лиштву, в дупло дерева, у шпаківню або в гніздо ластівки. І з усіх цих рідкостей утворюється безладна купа мотлоху, яку називають гороб'ячим гніздом.

Пройде ще трохи часу, і на цій купі мотлоху з'явиться шість, сім або вісім строкатих яєчок. Сіренька горобчиха сідає на них, гріє їх своїм маленьким тілом день і ніч; а горобець самовдоволено цвірінькає біля неї та поглядає навсібіч, чого б поцупити, що погано лежить.

За весь цей час, від початку весни і до початку травня, нам рішуче нема за що дорікнути горобцю. Він бере лише те, що викидають, що нікому не потрібно; але ж це не крадіжка.

Подивимося далі. Щойно одягнувся ліс, не встигли ще прилетіти останні весняні птахи, а в гнізді у горобців замість яєчок вже сидять пискляві крихітні горобенята.

Ото вже клопоту батьку й матері! З раннього ранку і до пізнього вечора нишпорять вони біля дому, по городу, в садку, у найближчих полях та луках, у дворі, на вулиці – шукають їжу, але тільки не зерна; пташенята їхні слабкі, малі, вони не в змозі проковтнути тверде зерно: їм потрібні ті м'які, соковиті черв'ячки, які повзають по листю трав і дерев і поїдають їх; а черв'ячки ці не що інше, як гусениці строкатих, гарних метеликів, мух та жучків. Їх і шукають тепер горобці. Спіймавши гусеницю, горобець летить до гнізда, сує її до рота голодному горобеняті й знову летить на полювання, і так цілий весняний день. А цей день триває годин шістнадцять. Скільки ж тисяч гусениць перетягає пара горобців за цей час?

Ловлею гусениць займаються горобці добрі два-три тижні, поки горобенята підростуть та вкриються пір'ям.

Нарешті настав довгоочікуваний день! Дітки виросли, опернатіли, вилетіли з гніздечка. Веселою купкою сидять вони на парканах, в алеях садка, поміж грядок городу; цвірінькають без упину, а як тільки побачать батька чи матір, відкриють жовті роти, зацвірінькають ще дужче – мовляв, давайте черв'ячка!..

Я й досі дуже люблю ці дні гороб'ячого життя. Хитрі старі заведуть горобенят у таке місце, де вони легше за все можуть уникнути ворогів. І немає їм ніде кращого захисту, ніж піщана стежка у садку, оточена кущами акації.

Заведуть вони туди своїх горобенят, а самі почнуть шукати їжу для них. Іноді на одній стежці збереться кілька виводків, і вона стане справжнім гороб'ячим дитячим садком, а посаду вихователя займає один зі старших горобців – по черзі.

Молоді горобці безтурботно цвірінькають, купаються в піску, стрибають по доріжці, а старий горобець сяде на найвищу гілку акації та пильно дивиться на всі боки; в цей час інші горобці квапливо тягають гусениць і годують своїх дитинчат.

Горобець-сторож незворушний; він не кинеться навіть на найжирнішу гусеницю, хоч би вона повзла найближчою гілкою; це найвідповідальніший вартовий. Але його й слухаються всі. Закричить він: "Чир-ррр... чир-ррр!" – І все, що безтурботно стрибало по стежці, цвірінькало й скакало, з шумом кидається у самісіньку гущавину кущів акацій чи бузку. За хвилину все змовкне. Ані звуку, ані шелесту. Тільки вартовий сидить на вершині; він закричав, але не поворухнувся; він побачив ворога та слідкує за ним.

А цей ворог лютий, злий, нещадний – це яструб. Давно ще помітив його горобець; ще там, удалині, коли він нечутним польотом виринув з-за крайньої хати та попрямував задвірками. Справжній розбійник! Пір'я сіре, не блискуче, у якому найкраще ховатися злодію; а ховатися він і так майстер. Він летить біля огорож, між дерев; заверне раптом убік, змахне вгору і огляне все швидко своїми жовтими очиськами.

Горе пташці, що заґавилася! Стрілою налетить на неї розбійник, встромить пазурі – і пропала бідолаха.

Але не такий наш горобець, щоб піддатися яструбу. Із сотні різних птахів навряд чи вдасться йому схопити бодай одного горобця.

Розумний і обережний наш хитрун. Так, окрім того, він має куму ластівку, гострооку, швидкокрилу; горобець знає, як вона крикне, якщо побачить яструба. Але ось він і сам побачив його. Яструб ближче, ближче; горобець усе сидить. Горобенята анічичирк, наче їх і немає; а вартовий усе сидить на гілці. Помітило його яструбине око, змахнув лісовий розбійник крилами – раз, два, аби тільки встромити пазурі, – а горобця вже й немає. Каменем упав він у кущ акації, а на його місці опинився яструб. Сидить як дурень; вчепилися пазурі в зелену гілку та й завмерли. Прикро хижаку, а ластівки ще й знущаються: чивіт... чивіт... і одна за одною підлітають до нього.

Зло дивляться на них і навкруги жовті очі: знає яструб, що тут ціла сотня горобців сидить у гущавині гілок, але як їх дістати? Стрепенувся та й полетів далі. Якби він озирнувся назад – аж на його місці знову сидить горобець-вартовий, а на стежку з шумом висипав із зеленого листя цілий натовп горобців.

Недарма я назвав цю алею гороб'ячим дитячим садком. Колись придивіться до горобців у той час, як вони щойно покинуть гніздо. Які це простаки та дурники, незграбні, довірливі, крикливі. І ноги та крильця ще погано служать їм. Це такі ж лантухи, як наші Миколки та Дмитрики, щойно вони починають ходити. Але подивіться на горобця за три-чотири дні, в їхньому дитячому садку. Ось вони порпаються на доріжці у піску. Це вже не лантухи, не дурники. Ледве пролунає крик їхнього вартового – подивіться, як вони спритно шпурнуть у кущі, сховаються там і замовкнуть.

За цей невеликий час вони краще за нас з вами вивчили абетку гороб'ячого життя. Пройде ще кілька днів – старі горобці та горобчихи навчать їх усьому, що треба знати освіченому горобцю. Вони виведуть їх на галявину та навчать ловити жучків, метеликів, гусениць. Вони погукають їх із кущів на проїжджу дорогу та навчать розшукувати хлібні зернятка. Вони поведуть їх до садку, на город, на тік, покажуть їм, як там треба хазяйнувати, розтлумачать, кого боятися, де ховатися.

Нарешті навчання скінчилося; молоді виросли: їх не відрізнити від старих. Тоді збирається сімейна нарада. Старі прощаються з дітками і кажуть: "Ви тепер дорослі, живіть, як хочете, ми всього вас навчили", – і гороб'яча родина розлітається хто куди.

Автор: Богданов М.; ілюстратор: Левинська Н.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова