Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

К.Константинов

Медовий коржик

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Харьков

Жила колись бідна вдова. І був у неї один-єдиний син-підліток. Жили вони в бідній хатині, працею здобували собі хліб.

От якось мати сильно занедужала. Вона покликала сина й каже:

- Коли ти народився, синку, добра чарівниця покотила під гору медового коржика і сказала: "Це щаслива доля твого сина. Нехай шукає його по світу. Знайде - буде йому щастя".

Але мені не хотілося розлучатися з тобою, синку. Я тобі нічого не сказала, і ось тепер чарівниця карає мене за це. Якщо ти не знайдеш медового коржика і не принесеш його додому, мені не жити на світі. Іди, синку, шукай свою долю!

Мати заплакала, поцілувала сина, і він вирушив у дорогу.

Не встиг він переступити поріг хатини, як попереду майнув великий і пишний медовий корж. Він покотився по дорозі швидко-швидко. Хлопчик кинувся його наздоганяти. Він не думав про своє щастя. Серце його розривалося від жалю. Він знав, що треба принести додому коржик, і тоді мати одужає. Але коржик котився все швидше і незабаром пропав за рогом. Хлопчик біг та біг, не зупиняючись.

Перехожі питали його:

- Куди це ти йдеш сам-один?

- Хочу наздогнати медового коржика, - відповідав хлопчина.

Перехожі сміялися.

Багато днів і ночей йшов хлопець. Він пройшов через багато долин і гір, але медовий коржик котився все далі й далі, не даючись до рук. Покрутиться на вершині пагорба, поманить та й одразу ж зникне з очей. Хлопчик усе біг та біг, не знаючи ні втоми, ні страху. Ноги його боліли, але очі, як і раніше, дивилися пильно у далечінь.

Він опинився в землі, де всі люди сліпі, як кроти. Вони жили, оточені вічним мороком.

- Чи не знаєте ви, куди покотився медовий коржик? - запитав хлопець.

- Ні, не знаємо - адже ми нічого не бачимо, - відповіли сліпі, понуривши голови.

Але ось вдалині знову майнув медовий коржик, і хлопчик побіг далі. Багато довгих днів і довгих ночей провів він у дорозі, поки не прийшов у Кам'яну землю. Там він побачив скам'янілих безмовних людей. Звідусіль віяло холодом.

- Чи хтось із вас бачив медового коржика? - запитав хлопчина і, не отримавши відповіді, пішов далі.

Минуло чимало днів і ночей, поки хлопець дістався Золотої землі. Там усе було з щирого золота - і дерева, і плоди, і всі речі. А жителі цієї країни нагадували великих ящірок і жаб.

- Чи не знаєте ви, куди покотився медовий коржик? - запитав мандрівник, валячись з ніг від утоми та голоду.

- Медовий коржик? - дивні мешканці залилися сміхом. - Навіщо він тобі?

- Мені треба віднести його мамі, щоб вона одужала. У цьому коржику моє щастя.

- Дурний! Ти потрапив у нашу землю, а це найбільше щастя, - сказали йому жителі Золотої землі, заливаючись сміхом. - Подивіться навколо - адже тут все золоте. Забудь матір, залишайся з нами, і ти знайдеш своє щастя.

Але хлопчик похитав головою і промовив:

- Я вирушив у дорогу не для того, щоб шукати золото. Мені воно ні до чого. Моє щастя в іншому.

Сказав і пішов далі. Прийшов він до безмежного моря, на самісінький край світу. Бачить: на піщаному березі лежить сухий корж, чорний-чорнісінький. Такий хліб їдять лише злидарі.

Задихаючись від хвилювання, хлопчик схопив коржа і притиснув до грудей. Схилившись над водою, він побачив своє відображення: перед ним був не хлопець, а справний парубок - так довго шукав він свою долю. Йому дуже хотілося їсти, але він не насмілився відламати шматочок хліба. Юнак думав тільки про одне: як би швидше дістатися додому, принести хворій матері коржик, щоб вона одужала.

Не зволікаючи ні хвилини, юнак рушив у зворотний шлях. Коли він проходив через Золоту землю, дивні жителі її насміхалися з нього, називали дурнем.

Але він не звертав уваги на їхні глузування. Жителі Кам'яної землі проводили його холодним мовчанням.

А коли він потрапив у край, де жили сліпі, його обступив натовп нещасних.

- Ми не бачимо білого світла! - причитали вони. - Ми голодні. Дай нам хліба!

Юнак подумав: "Що ж, у мене є цілий коржик. Мама зрадіє і невеликому шматочку".

І він роздав сліпим мало не весь хліб. Бідні люди гаряче дякували йому і бажали йому усіляких благ.

Добрий юнак з легким серцем попрямував додому.

Вже поблизу рідного села йому зустрілася стара жебрачка.

- Вже три дні, як у мене не було в роті й макової росинки. Добра людино, подай мені хоч скоринку хлібця...

Шкода стало юнакові жебрачки, і він віддав їй половину того шматка, що в нього залишався.

Біля порогу рідної хатини лежав голодний бездомний собака. Він жалібно поглянув на юнака, і серце того защемило від жалю. Недовго думаючи, він дістав з-за пазухи останній шматок коржа і віддав собаці.

Потім увійшов до хати і, підійшовши до ліжка хворої матері, промовив:

- Мамо, на жаль, я прийшов з порожніми руками. - З відчаєм у голосі промовив він. - Я обійшов увесь світ, але не знайшов медового коржика. Тільки сухий житній корж, та й його я роздав іншим, тобі нічого не дісталося. Мені нічого не залишається, як померти разом із тобою.

Він обійняв матір і гірко заплакав. Мати радісно усміхнулася і підвелася з ліжка. Їй одразу полегшало. Вона поцілувала сина в лоб і сказала:

- Ні, синку, ми не помремо, ми житимемо радісно і щасливо. Збулося все, що передбачила чарівниця. Я більше не хвора, і ти зі мною. Все, що ти випробував, мало статися. Ти повинен був побачити і добро, і зло, щоб зробити для себе вибір. Знайшовши корж, ти роздав його іншим, не подумавши про себе. Не шкодуй про це, синку! Медовий коржик мені не потрібен. Ти приніс мені золоте серце - а це важливіше. Ну, а тепер дістань з полиці окраєць житнього хліба і сідай вечеряти. Я впевнена, що простий чорний хліб смакуватиме тобі більше за всі медові коржі у світі!

Автор: Константинов К.; ілюстратор: Харьков Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова