Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Російська народна казка

Марья Морівна

Марья Морівна

Переклад українською – Лариса Письменна
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Городнічева

У тридев'ятому князівстві, у преславнім королівстві жив собі Іван-царенко. Було в нього три сестри одна – Мар'я-царівна, друга – Ольга-царівна, третя – Анна-царівна.

Марья Морівна

Батько з матір'ю їхні померли. Помираючи, синові наказали:

– Як стануть сестер твоїх сватати, то першому ж і віддавай, при собі не тримай.

Поховав царенко батьків та з горя пішов із сестрами в зелен-сад погуляти. Аж тут укрила небо хмара чорна, знялася буря страшна.

– Ходімо, сестри, додому, – каже царенко.

Марья Морівна

Тільки зайшли вони до палацу – як гримнув грім, розійшлася стеля і влетів до них у світлицю ясний сокіл. Ударився об долівку, обернувся на красного молодця і мовить:

– Здоров був, Іване-царенку, ходив я гостем, а нині прийшов сватом: хочу в тебе сестрицю Мар'ю-царівну висватати.

– Якщо ти любий сестрі, я не перечу, нехай за тебе йде!

Мар'я-царівна дала свою згоду, сокіл оженився і поніс її в своє царство.

Марья Морівна

Дні спливали за днями, години за годинами, не зогледілися, як і рік минув. Пішов Іван-царенко з двома сестрами в зелен-сад погуляти. Знову насунула хмара з вихором та блискавицею.

– Ходімо додому, сестриці, – каже царенко.

Марья Морівна

Ледь до палацу вступили – як гримнув грім, розпалася покрівля, розійшлася стеля і влетів орел, ударився об долівку й обернувся на красного молодця.

– Здоров був, Іване-царенку, спершу я гостем ходив, а нині сватом прийшов.

І посватав Ольгу-царівну. Відказує Іван-царенко:

– Якщо ти Ользі-царівні до серця, нехай за тебе йде, я з неї волі не знімаю.

Ольга-царівна дала свою згоду й вийшла заміж за орла.

Орел підхопив її та й поніс у своє царство.

Марья Морівна

Минув ще один рік. Каже Іван-царенко до своєї найменшої сестри:

– Ходімо по зелен-саду погуляємо.

Погуляли трохи; знову набігла хмара з вихором і блискавицею.

– Вертаймося, сестро, додому.

Повернулися додому, не встигли й сісти – як гримнув грім, розкололася стеля і влетів ворон. Ударився ворон об долівку й обернувся на доброго молодця. Попередні були красені, а цей ще кращий.

– Ну, Іване-царенку, раніше я гостем ходив, а нині сватом прийшов: віддай за мене Анну-царівну.

– Я сестрі не бороню; якщо ти любий їй, то нехай за тебе іде.

Вийшла за ворона Анна-царівна, й поніс він її у свою державу.

Марья Морівна

Залишився Іван-царенко сам один. Цілий рік жив без сестер, і почав сумувати.

– Піду, – каже, – шукати сестричок своїх.

Спорядився в дорогу, ішов-ішов аж бачить: лежить у полі сила війська побитого. Питає Іван-царенко:

– Чи є тут жива душа – озовися! Хто побив оце військо великеє?

Обізвався до нього живий чоловік:

– Всю цю силу великую здолала Мар'я Морівна, прегарная королівна.

Марья Морівна

Подався далі Іван-царенко, наїздив на білі намети, виходила навстріч йому красна Мар'я Морівна, прегарная королівна.

– Здоров був, царенку, куди простуєш – по волі чи по неволі?

А Іван-царенко на те:

– Добрі молодці по неволі не їздять.

– Ну, коли справа не квапить, погостюй у мене.

Марья Морівна

Іван-царенко тому й радий; дві ночі в наметах ночував, полюбився Мар'ї Морівні й одружився з нею.

Мар'я Морівна, прегарная королівна, взяла його у свою державу; пожили вони гарно якийсь там час, і надумала королівна на війну збиратися. Полишає вона на Івана-царенка все господарство й наказує:

– Скрізь ходи, за всім доглядай, лише в оцю комору не зазирай.

Марья Морівна

Не витерпів він: щойно Мар'я Морівна від'їхала, враз кинувся до комори, відчинив двері, глянув – а там висить Кощій Безсмертний, дванадцятьма ланцюгами прикований.

Просить Кощій Безсмертний Івана-царенка:

– Змилуйся наді мною, напитися дай! Десять літ я тут мучуся, не їв, не пив – горло геть пересохло.

Марья Морівна

Царенко подав йому повне відро води; той випив і ще попросив:

– Мені одним відром спраги не вгамувати, дай ще води.

Царенко подав друге відро.

Марья Морівна

Кощій випив і зажадав третього, а як випив третє відро – повернулася йому сила колишня, струсонув ланцюгами й одразу всі дванадцять порвав.

– Спасибі, Іване-царенку, – сказав Кощій Безсмертний. – Тепер тобі ніколи не бачити Мар'ї Морівни як своєї потилиці.

Марья Морівна

Страшно завихрило, Кощій вилетів у вікно, наздогнав на шляху Мар'ю Морівну, прегарную королівну, підхопив її й поніс до себе.

Марья Морівна

Гірко заплакав-затужив Іван-царенко, зібрався й пішов у дальню дорогу.

«Щоб там не було, а розшукаю Мар'ю Морівну!» Іде день, іде другий, вже на третій світає, аж бачить пишний палац.

Біля палацу дуб стоїть, на дубі ясен сокіл сидить. Злетів сокіл з дуба, вдарився об сиру землю, обернувся красним молодцем і гукнув:

– Ой, шурину любий! Як тебе доля милує?

Вибігла Мар'я-царівна, зустріла Івана-царенка радісно, почала про здоров'я випитувати, про своє життя-буття розповідати.

Марья Морівна

Погостював царенко у них три дні, а далі й каже:

– Не можу у вас гостювати довше; піду шукати жону свою, Мар'ю Морівну, прегарную королівну.

– Важко тобі відшукати її, – відказує сокіл. – Залиш тут про всяк випадок свою срібну ложку, будемо дивитися на неї, тебе споминати.

Іван-царенко залишив у сокола свою срібну ложку і далі пішов.

Марья Морівна

Ішов день, ішов другий, на третій уже світає. Бачить – палац стоїть ще пишніший од першого; біля палацу дуб стоїть, на дубі орел сидить.

Знявся орел з дерева, вдарився об сиру землю, обернувся красним молодцем і закричав:

– Уставай, Ольго-царівно, милий наш братик іде!

Ольга-царівна вмить навстріч вибігла, стала цілувати-обнімати, про здоров'я розпитувати, про своє життя-буття розповідати.

Марья Морівна

Царенко погостював у них три дні та й каже:

– Довше гостювати часу не маю іду шукати жону свою, Мар'ю Морівну, прегарную королівну.

Мовить орел:

– Важко тобі знайти її; залиш у нас срібну виделку, будемо на неї дивитися, тебе споминати.

Залишив царенко виделку срібну й подався в дорогу.

Марья Морівна

День ішов, другий ішов, на світанні третього бачить палац – ще ліпший за два попередні; біля палацу дуб стоїть, на дубі ворон сидить.

Злетів ворон з дуба, вдарився об сиру землю, обернувся на красного молодця і закричав:

– Анно-царівно, швидше виходь, наш братик іде!

Вибігла Анна-царівна, радісно зустріла, цілувала-обнімала, про здоров'я розпитувала, про своє життя-буття розповідала.

Марья Морівна

Іван-царенко погостював у них три дні та й каже:

– Прощавайте, піду жону свою шукати, Мар'ю Морівну, прегарную королівну.

Відказує ворон:

– Важко тобі знайти її; залиш-но в нас срібну табакерку, будемо на неї дивитися, тебе споминати.

Царенко віддав йому срібну табакерку, попрощався і подався в дорогу.

Марья Морівна

День ішов, другий ішов, а третього дня добився-таки до Мар'ї Морівни.

Угледіла вона милого, кинулася йому на шию, залилася сльозами і мовила:

– Ой, Іване-царенку, чому ти мене не послухався – зазирнув у комору та й випустив Кощія Безсмертного?

– Прости, Мар'е Морівно, не згадуй минулого, краще їдьмо зі мною, поки не видно Кощія Безсмертного, може, не наздожене.

Марья Морівна

Зібрались і поїхали.

А Кощій на полюванні був, увечері він додому вертається, під ним добрий кінь спотикається.

– Ти що, шкапо несита, спотикаєшся? Чи лихо яке чуєш?

Відказує кінь:

– Іван-царенко приходив. Мар'ю Морівну забрав.

– А можна їх наздогнати?

– Можна пшеницю висіяти, врожаю діждатися, зжати, змолотити, зерно змолоти, п'ять печей хліба напекти, з'їсти той хліб і по тому наздоганяти – і то встигнемо.

Марья Морівна

Кощій помчав, наздогнав Івана-царенка.

– Ну, – каже, – на перший раз тобі прощаю за твою доброту, що водою мене напоїв; і вдруге прощу, а втретє стережися – на шматки порубаю.

Марья Морівна

Відняв у нього Мар'ю Морівну й умчав; а Іван-царенко сів на камінь і заплакав.

Поплакав-поплакав і знову по Мар'ю Морівну повернувся. Кощія Безсмертного вдома не застав.

– Їдьмо, Мар'є Морівно.

– Ох, Іване-царенку, він-бо нас наздожене.

– Нехай наздожене; ми хоч яку годиночку разом побудемо!

Зібрались і поїхали.

Марья Морівна

Кощій Безсмертний додому вертається, під ним добрий кінь спотикається.

– Ти чого, шкапо несита, спотикаєшся? Чи не лихо яке чуєш?

– Іван-царенко приходив, Мар'ю Морівну, прегарную королівну, забрав.

– А можна їх наздогнати?

– Можна ячменю насіяти, зачекати, поки він виросте, зжати-змолотити, пива наварити, тим пивом упитися, добренько виспатися та тоді й наздоганяти – і то встигнемо.

Марья Морівна

Кощій помчав, наздогнав Івана-царенка.

– Казав же, що не бачити тобі Мар'ї Морівни як своєї потилиці.

Відняв та й повіз до себе.

Марья Морівна

Лишився Іван-царенко сам один, поплакав-поплакав і знову повернувся за Мар'єю Морівною; о ту пору Кощія вдома не було.

– Поїдемо удвох, Мар'є Морівно.

– Ой, Іване-царенку, та ж він наздожене тебе, на шматки посіче!

– Нехай посіче! Я без тебе жити не можу!

Марья Морівна

Зібрались і поїхали. Кощій Безсмертний додому вертається, під ним добрий кінь спотикається.

– Ти чого спотикаєшся? Знову чуєш якесь лихо?

– Іван-царенко приходив, Мар'ю Морівну з собою забрав.

Кощій помчав, наздогнав Івана-царенка, посік-порубав його на дрібні шматочки і вкинув у просмолену бочку; ще й збив бочку залізними обручами та й пустив у синєє море, а Мар'ю Морівну до себе одвіз.

Саме у цей час у зятів царенкових срібло почорніло.

– Ох, – кажуть вони, – видно, лихо скоїлося!

Орел кинувся до синього моря, схопив і виніс бочку на берег; сокіл полетів за живою водою, а ворон – за мертвою.

Марья Морівна

Далі злетілись усі троє, розбили бочку, шматки царенкового тіла перемили і склали як треба.

Марья Морівна

Ворон порскнув мертвою водою – тіло зрослося, ніби й не було посічене; сокіл порскнув живою водою – Іван-царенко здригнувся, встав і мовить:

– Ох, як же я довго спав!

– Ще б довше поспав, якби не ми, – відказали зяті. – Ходімо тепер до нас у гості.

– Ні, братці, я піду по Мар'ю Морівну.

Марья Морівна

Приходить до неї і просить:

– Випитай у Кощія Безсмертного, де він дістав собі такого доброго коня.

Марья Морівна

От Мар'я Морівна вибрала слушну хвилину й почала Кощія випитувати. Кощій відказав:

– За тридев'ять земель, у тридесятому царстві, за вогненною рікою живе баба-яга. В неї є така кобилиця, на котрій вона щодня навкруг світу облітає. Багато в неї ще й інших славних кобилиць. Я там три дні за пастуха був, жодної кобилиці не проґавив, і за це баба-яга дала мені одне лошатко.

– Як же ти через вогненну ріку перехопився?

– А в мене є така хустина – як махну о праву руку тричі, зведеться високий-високий міст, і вогонь його не сягає.

Марья Морівна

Мар'я Морівна пильно вислухала, переказала все Іванові-царенкові і хустину потай взяла та йому віддала.

Марья Морівна

Іван-царенко перейшов через вогненну ріку і попростував до баби-яги. Довго йшов він, не пив і не їв.

Трапив йому назустріч заморський птах з малими дітками. Іван-царенко каже:

– З'їм-но я одне пташенятко.

– Не їж, Іване-царенку, – просить птах. – Я тобі у великій пригоді стану.

Марья Морівна

Пішов він далі; бачить у лісі вулик з бджолами.

– Візьму-но я, – каже, – хоч трохи медку.

Бджолиная матка озивається:

– Не руш вулика мого, Іване-царенку. Прийде час, я тобі у великій пригоді стану.

Марья Морівна

Він і не рушив вулика, далі пішов; спіткав левицю з левенятком.

– З'їм я хоча б оце левенятко, їсти хочеться, аж душа болить.

– Не займай, Іване-царенку, – просить левиця, – прийде час, я тобі у великій пригоді стану.

– Гаразд, хай буде так!

Марья Морівна

Подався далі голодний. Ішов-ішов – стоїть хата баби-яги, навкруг хати дванадцять паль, на одинадцятьох палях – по людській голові, лише одна паля вільна.

Марья Морівна

– Добридень, бабусю!

– Здоров, Іване-царенку! Чого прийшов – по своїй добрій волі, а чи за потребою?

– Прийшов заслужити у тебе богатирського коня.

– Зроби ласку, царенку, в мене ж не рік служити, а всього лише три дні. Якщо впасеш моїх кобилиць, дам тобі богатирського коня, а як ні, то не гнівайся – стримітиме твоя голова на останній палі.

Марья Морівна

Іван-царенко погодився. Баба-яга його нагодувала-напоїла й звеліла братися до діла.

Тільки-но вигнав він кобилиць в поле, кобилиці позадирали хвости і в усі боки по луках розбіглися; не встиг царенко оком змигнути, як їх і видно не стало. Тут він заплакав-затужив, сів на камінь і заснув.

Марья Морівна

Сонечко вже на захід скотилося, прилетів заморський птах і будить його:

– Вставай, Іване-царенку, кобилиці тепер вдома.

Марья Морівна

Царенко встав, до хати пішов. А баба-яга і шумить, і кричить на своїх кобилиць:

– Чому додому повернулись?

– Як же нам було не повертати: налетіли птахи з усього світу, мало нам очей не видовбали.

– Ну, ви взавтра по луках не бігайте, а розбіжіться по лісах дрімучих.

Марья Морівна

Переспав ніч Іван-царенко; вранці баба-яга йому:

– Гляди, царенку, як не впасеш кобилиць, коли хоч одну загубиш – бути твоїй буйній голівоньці на палі.

Марья Морівна

Погнав він кобилиць в поле; вони вмить позадирали хвости й розбіглися по лісах дрімучих. Знову сів царенко на камінь, плакав-плакав та й заснув.

Марья Морівна

Сонечко сховалося за лісом. Прибігла левиця:

– Вставай, Іване-царенку, кобилиць усіх зібрали.

Марья Морівна

Іван-царенко встав і пішов до хати. Баба-яга ще дужче гримає на кобилиць:

– Чого додому повернулись?

– Як же нам було не повертати? Набігли люті звірі зі всього світу, мало нас не пороздирали!

– Ну, ви завтра забіжіть у синєє море.

Марья Морівна

Знову переспав ніч Іван-царенко.

Вранці посилає його баба-яга кобилиці пасти:

– Якщо не впасеш – стримітиме твоя буйна голівонька на палі.

Він погнав кобилиць у поле. Вони вмить задерли хвости, зникли з очей і позабігали в синєє море; стоять у воді по шию.

Марья Морівна

Іван-царенко сів на камінь, заплакав і заснув. Сонечко за ліс сіло, прилетіла бджілка й каже:

– Вставай, царенку, кобилиць усіх зібрано, та як вернешся до баби-яги, їй на очі не показуйся, піди в стайню і сховайся за яслами. Там є миршаве лошатко – гноєм обліплене; ти вкради його і в глуху північ тікай звідси геть.

Марья Морівна

Іван-царенко устав, прокрався до стайні та й заліг за яслами. Баба-яга і шумить, і кричить на своїх кобилиць:

– Чого повернулися?

– Як же нам було не повернути? Налетіло бджіл із усього світу, аж день зчорнів, та як узялися нас із усіх боків жалити до крові.

Марья Морівна

Баба-яга заснула, а в глуху північ Іван-царенко украв у неї миршаве лошатко, осідлав його, сів і поїхав до вогненної ріки.

Марья Морівна

Доїхав до тієї ріки, тричі махнув о праву руку хустиною – і враз понад рікою звівся високий, славний міст.

Царенко переїхав мостом і махнув хустиною о ліву руку лише двічі – залишився через ріку міст тонкий-тонесенький.

Марья Морівна

Вранці прокинулася баба-яга – миршавого лошати і сліду немає! Кинулася навздогін, щосили у залізній ступі скаче, ступирем поганяє, помелом слід замітає.

Марья Морівна

Прискочила до вогненної ріки, глянула й гадає: «Гарний міст!»

Поскакала мостом – міст посередині проломився, а баба-яга шубовсть в ріку; тут і знайшла свою лютую смерть.

Марья Морівна

Іван-царенко відгодував лоша в зелених луках, – став із нього диво-кінь. Приїздить царенко до Мар'ї Морівни. Вибігла вона, кинулася йому на шию:

– Як ти живий лишився?

Марья Морівна

– Так і так, – відказує, – поїдемо зі мною.

– Боюся, Іване-царенку, наздожене Кощій, бути тобі знову порубаному!

– Ні, не наздожене! Тепер у мене славний богатирський кінь, він швидше птаха летить.

Марья Морівна

Сіли вони на коня та й поїхали.

Кощій Безсмертний додому вертається, під ним кінь спотикається.

– Чого ти, шкапо несита, спотикаєшся? Чи не лихо зачув?

– Іван-царенко приїздив, Мар'ю Морівну забрав.

Марья Морівна

– А можна їх наздогнати?

– Хтозна. Тепер в Івана-царенка кінь богатирський, кращий за мене.

– Ні, не стерплю, – лютує Кощій Безсмертний, – поїду навздогін!

Марья Морівна

Чи багато, чи мало часу минуло, а наздогнав-таки Івана-царенка, скочив на землю й хотів було рубонути його гострою шаблею; та Іванів-царенків кінь вдарив щосили копитом Кощія Безсмертного й розтрощив йому голову, а царенко доконав його булавою.

Марья Морівна

По тому розклав царенко вогнище велике, спалив Кощія Безсмертного й навіть попіл його геть по вітру розвіяв.

Марья Морівна

Мар'я Морівна сіла на Кощіевого коня, а Іван-царенко – на свого, й поїхали вони в гості спершу до ворона, далі до орла, а там і до сокола.

Марья Морівна

Куди не приїдуть, всюди стрічають їх з радістю:

– Ох, Іване-царенку, а ми вже й не сподівалися тебе побачити. Ну, та недаремно ти клопотався такої красуні, як Мар'я Морівна, в цілому світі пошукати – не знайдеш!

Марья Морівна

Погостювали вони, побенкетували та й поїхали до свого королівства. Приїхали, стали жити-поживати, добрі меди попивати.

Марья Морівна



Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Городнічева Г.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн

На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова