Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Квакша

К.Паустовський

Квакша

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Антохін, Ю.Бондаренко

Спека стояла над землею вже цілий місяць. Дорослі казали, що цю спеку видно "неозброєним оком".

Квакша

– Як можна бачити спеку? – питала всіх Тетянка.

Тетянці було п'ять років, і тому вона кожного дня дізнавалася від дорослих про багато нових речей. Дійсно, можна було повірити дядькові Глібу, що "скільки не проживеш на цьому світі, хоч триста років, а про все не дізнаєшся".

– Підемо нагору, я тобі покажу спеку, – сказав Гліб. – Звідти краще видно.

Тетянка піднялася крутими сходами на мезонін. Там було світло і душно від нагрітого даху. Гілки старого клена так завзято лізли у вікна, що вікна важко було зачинити. Можливо, тому вони все літо і простояли навстіж.

На мезоніні був балкон з різьбленими поручнями. Гліб вказав Тетянці з балкона на луки за річкою і на дальній ліс.

– Бачиш жовтий дим? Як від самовара. І все повітря тремтить. Це і є спека. Усе можна помітити людським оком. І спеку, і холод, що завгодно.

– А холод – це коли сніг? – запитала Тетянка.

– Ні. Навіть влітку можна помітити. Ось будуть прохолодні дні, тоді я тобі покажу, як виглядає холод.

– А як?

– Небо ввечері буває зелене, як мокра трава. Холодне небо.

Квакша

Поки ж стояла спека, і найбільше від неї страждала маленька жаба. Вона жила у дворі, під кущем бузини.

Квакша

Двір такий розжарений від сонця, що все живе ховалося. Навіть мурашки не наважувалися вибігати вдень зі своїх підземних мурашників, а терпляче чекали до вечора. Тільки коники не боялися спеки. Чим спекотнішим був день, тим вище вони стрибали і гучніше тріщали. Спіймати їх було неможливо, і жаба почала голодувати.

Квакша

Якось вона знайшла шпарину під дверима кам'яного льоху і з того часу цілі дні просиджувала, сонна, на холодних цегляних сходах льоху.

Квакша

Коли молода служниця Яринка спускалася до льоху по молоко, жаба прокидалася, стрибала убік і ховалася за розбитий квітковий горщик. Яринка кожного разу пронизливо скрикувала.

Вечорами жаба вилазила на подвір'я і обережно пробиралася у той кут, де на клумбі розпускався під вечір тютюн і щільно росли кущисті айстри. Квіти щовечора поливали з лійки, і тому на клумбі можна було дихати – від политої землі тягнуло вогкістю, а з пахучих білих квітів тютюну зрідка падали на голову холодні краплі.

Жаба сиділа в темряві, витріщала очі й чекала, коли люди перестануть ходити, розмовляти, дзвеніти склянками, стукати мідним шпеником від рукомийника і нарешті прикрутять лампи, загасять їх, і будинок одразу стане темним і таємничим.

Тоді можна буде трохи пострибати по клумбі, пожувати листочки айстр, помацати лапкою поснулого джмеля, щоб послухати, як він забурчить крізь сон.

А потім прокашляються і закричать по всіх дворах півні опівночі і настане найкращий час. Можливо, навіть впаде роса і в мокрій траві заблищать зірки. Ніч буде тягнутися довго, тиха й прохолодна, і в луках загуде відлюдькуватий птах бугай.

Бородатий Гліб був старий, досвідчений рибалка. Щовечора він прибирав зі столу скатертину, обережно висипав з різних коробочок бронзові позолочені гачки, круглі свинцеві груздки і прозорі різнокольорові волосіні та й починав лагодити свої вудки. Тоді Тетянці не дозволяли підходити до столу, щоб якийсь «мушачий» гачок не вп'явся їй у палець.

Коли Гліб лагодив вудки, він завжди наспівував одне й те ж саме:

Сидів-сидів на березі
Рибалка-молодець,
А перед ним на хвилях
Гойдався поплавець.

Квакша

Але цього літа Глібові було важко: через посуху пропали черв'яки. Навіть найспритніші хлопці відмовлялися їх копати.

Квакша

Гліб був у відчаї і написав на воротах будинку величезними білими буквами:

"Закупівля черв'яків від населення".

Але це теж не допомогло. Перехожі зупинялися, читали напис, із захопленням хитали головами: "Ото вже хитрий чолов'яга, бач що написав!" – та йшли далі. А на другий день якийсь хлопчисько приписав внизу такими ж величезними літерами:

"В обмін на картопляне варення".

Довелося стерти напис.

Гліб почав ходити за три кілометри до яру, де під купами старої тріски можна було накопати за годину десятка два черв'яків.

Гліб їх беріг, ніби ці черв'яки були золоті: перекладав вологим мохом, зав'язував банку з черв'яками марлею і тримав її у темному льосі.

Квакша

От там їх і знайшла маленька жаба. Вона довго працювала, поки стягнула марлю, потім залізла до банки і почала їсти черв'яків.

Квакша

Вона так захопилася, що не помітила, як до льоху спустився Гліб, витягнув її з банки за задні лапки і виніс на подвір'я. Там Тетянка годувала сердиту підсліпувату курку.

Квакша

– Ось! – сказав Гліб грізним голосом. – Людина працює, гне спину, щоб накопати хоча б з десяток черв'яків, а нахабна жаба безсовісно їх краде. І навіть навчилася розв'язувати марлю. Доведеться її провчити.

– Як? – запитала перелякана Тетянка, а курка скоса подивилася на жабу прищуленим оком.

– Віддати її на поталу оцій курці – та й усе!

Квакша

Жаба відчайдушно задриґала лапками, але вирватися їй не вдалося. Курка наїжачилася, підлетіла й мало не вирвала жабу в Гліба.

Квакша

– Не смій! – закричала Тетянка на курку й заплакала.

Курка відбігла в бік, стиснула лапу і стала чекати, що буде далі.

– Дядько Гліб, навіщо ж її вбивати? Дай її мені.

– Щоб вона знову крала?

– Ні. Я її посаджу до скляної банки й годуватиму. Хіба тобі самому її не шкода?

Квакша

– Ну добре! – погодився Гліб. – Добре, бери. Ні за що б я їй не пробачив, якби ти не заступилася. І якби це була звичайна жаба.

– А хіба вона незвичайна? – запитала Тетянка і перестала плакати.

– А ти не бачиш? Це деревна жаба, райка або квакша. Вона чудово пророкує дощ.

– От вона нам його й напророкує, – з полегшенням зітхнула Тетянка і скоромовкою повторила слова, які кожного дня чула від тесляра Гната: – Дощик ой як потрібен! Бо хліби й городи посохнуть, і тоді не минути лиха!

Квакша

Гліб віддав жабу Тетянці. Вона посадила її до банки з травою і поставила на підвіконня.

– Гілочку треба якусь засунути до банки, – порадив Гліб.

– Навіщо?

– Коли вона влізе на гілочку і почне кумкати, значить, буде дощ.

Квакша

А дощу все не було. Жаба, сидячи в банці, слухала розмови людей про посуху і важко дихала: жити в банці було, звичайно, безпечно, ситно, але задушно.

Квакша

Якось уночі жаба вилізла по кленовій гілці з банки і обережно, зупиняючись і прислухаючись, пострибала до саду. Там, в альтанці, під дахом, жила в гнізді ластівка.

Квакша

Жаба тихенько кумкнула, і ластівка одразу ж визирнула з гнізда.

– Чого тобі? – запитала вона. – Цілий день носишся-носишся, голова дзвоном дзвенить. А тут ще й вночі кожен будить, відпочити не дає.

– Ти спочатку послухай, а потім будеш цвірінькати, – відповіла жаба. – Я тебе ніколи ще не будила.

– Ну добре, кажи, – відповіла ластівка й позіхнула. – Що трапилося?

Квакша

Тоді жаба розповіла ластівці, що дівчинка Тетянка врятувала її, жабу, від смерті і вона, жаба, усе думала, що б таке гарне зробити для Тетянки. І от нарешті придумала, але без допомоги ластівки нічого не вийде.

Люди дуже турбуються через те, що немає дощу. Усе сохне. Хліб недозрілий може згоріти. Навіть для них, для птахів і жаб, прийшли важкі часи: пропали черв'яки й равлики.

Жаба чула, як батько Тетянки, агроном, говорив про посуху, а Тетянка слухала його й заплакала: їй було шкода і батька, і всіх колгоспників, що мучаться через цю посуху. Якось жаба бачила, як Тетянка стояла біля висохлого куща малини, торкалася почорнілого, ламкого листя і теж плакала. І ще жаба чула, як Тетянчин батько казав, що люди скоро придумають штучний дощ. Але поки цього дощу ще немає, і людям треба допомогти.

– Допомогти якось треба, – відповіла ластівка. – Тільки як? Дощ звідси далеко, за тисячу кілометрів. Я вчора до нього мало не долетіла. А бачити бачила. Сильний дощ, буря. Тільки він сюди не дійде – весь виллється по дорозі.

– А ти його приведи, – попросила жаба.

– Легко сказати – приведи. Та й не наша це, ластів'яча, справа. Це стрижів треба просити. Вони швидше літають.

– А ти побалакай зі стрижами.

Квакша

– Хіба з ними побалакаєш? Сама мабуть знаєш, що за народ. Одне якесь стриженя випадково крилом зачепиш – біди не оберешся. Одразу ж в бійку лізуть. Крик, галас, писк.

Жаба відвернулася, і з її очей скотилася в траву маленька сльоза.

– Ну що ж, – прошепотіла вона, – вже якщо ви, ластівки, не можете привести дощ, тоді зі стрижами й говорити нема про що.

– Як це не можемо? – розсердилася ластівка. – Хто це тобі сказав? Ми все можемо. Навіть ухилитися від блискавки й обігнати літак. Для нас дощ привести – за іграшку. Тільки треба усіх ластівок зібрати, з усієї області.

Ластівка почистила дзьоб лапкою, подумала.

– Ну добре! Не плач. Приженемо сюди дощ.

– А коли? – запитала жаба.

Ластівка знову почухала дзьоб лапкою.

– Треба поміркувати. Це не так просто. Зібрати всіх ластівок – дві години. Летіти до дощу теж дві години. Назад з дощем летіти важче. Години чотири пролетимо, не менше. Годині о десятій ранку будемо тут. Ну, бувай!

Ластівка перелетіла на шпаківню, пискнула і зникла за тесовими дахами.

Квакша

Жаба повернулася в дім. Там усі спали.

Жаба влізла до банки, піднялася на гілку клена і тихенько кумкнула. Ніхто не прокинувся. Тоді вона кумкнула голосніше, потім ще голосніше, ще і ще, і незабаром її кумкання заполонило всі кімнати, стало чутно в саду. І по всьому селі, у відповідь на нього, одразу сполошилися і заволали півні. Вони намагалися перекричати один одного, зривали голоси, хрипли й знову кричали, несамовито плескаючи крилами. Вони здійняли такий галас, що зі сну можна було подумати, ніби в селі пожежа.

У хаті всі одразу прокинулися.

– Що трапилося? – спросоння запитала Тетянка.

Квакша

– Дощ буде! Дощ! – відповів їй із сусідньої кімнати батько. – Чуєш, квакша кричить! І півні заголосили по всіх дворах. Вірна прикмета.

Гліб увійшов зі свічкою в кімнату до Тетянки і посвітив на банку з жабою.

– Ну, так і є! – сказав він. – Так я й думав! Квакша влізла на гілку і кричить, надривається. Навіть позеленіла від натуги.

Настав ранок, як завжди безхмарний, але годині о десятій далеко на заході гримнув і розсипався по полях перший грім.

Люди вийшли на обрив над рікою й дивилися на захід, прикривши очі долонями. Хлопці полізли на дахи. Яринка почала квапливо підставляти під усі ринви цебра й відра. Батько Тетянки щохвилини виходив надвір, дивився на небо, прислухався і все повторював: "Тільки б не мимо, тільки б захопила нас ця гроза". Тетянка ходила слідом за ним і теж прислухалася.

Квакша

Грім підходив ближче. Його гуркіт став урочистим і гучнішим. На заході здійнялася чорна хмара. Гліб поспіхом збирав свої вудки й змащував чоботи, після грози риба має добре клювати.

Потім у повітрі запахло свіжістю дощу. Сад тихенько зашумів листям, хмара підсунулася, і весела блискавка ніби прочинила на всю глибину величезне небо.

Перша крапля дощу дзвінко вдарила по залізному даху. Одразу ж стало так тихо, ніби всі прислухалися до цього звуку і, затамувавши подих, чекали на другу краплю. Сам дощ теж прислухався й розмірковував, чи правильно він впустив цю першу пробну краплю. І, помовчавши, вирішив, що правильно, тому що раптом одразу зірвався й загуркотів по даху тисячами крапель. За вікнами полилися-заблищали повноводні струмені дощу.

– Ідіть сюди! – закричав з мезоніну Гліб. – Швидше!

Усі побігли по сходах на мезонін, а Тетянка, звичайно, відстала.

Зверху всі побачили, як тисячі, а може десятки тисяч маленьких птахів гнали над землею дощову хмару, не давали їй звернути вбік, кидалися на неї незліченними зграями, і від вітру, здійнятого їхніми крилами, хмара все нижче опускалася до землі і знехотя йшла, бурмочучи і гуркочучи, на висохлі поля й городи.

Квакша

Інші птахи підхоплювали на льоту окремі цівки дощу і мчали з ними вперед, ніби волочили за собою прозорі водяні нитки.

Іноді всі птахи одночасно струшували крилами. Тоді дощ посилювався і так гримів, що на мезоніні всі перегукувались і не чули один одного.

– Що це таке? – прокричала Тетянка. – Пташиний дощ?

– Не розумію, – відповів Тетянчин батько. – А ти щось розумієш, Глібе?

– Нічого не розумію, – відповів Гліб. – Схоже на всесвітній переліт ластівок.

Коли гуркіт дощу по даху перейшов у рівний і спокійний гул і пронеслися всі ластівки, Тетянка випустила жабу з банки до свіжого й галасливого саду. Там уся трава і листя гойдалися від ударів дощу.

Тетянка обережно погладила жабу по маленькій холодній голові й сказала:

– Ну, дякую тобі, що накликала дощ. Живи тепер спокійно, ти цілком у безпеці.

Квакша

Жаба подивилася на Тетянку й нічого не відповіла. Вона не могла вимовити людською мовою жодного слова. Вона вміла тільки кумкати. Але в погляді її була така відданість, що Тетянка ще раз погладила її по голові.

Жаба стрибнула під листя тютюну й почала щулитися, обтрушуватись і купатися під дощем.

Квакша

З того часу жабу ніхто не зачіпав. Яринка припинила верещати, коли зустрічалася з нею, а Гліб кожного дня відкладав для неї зі своєї заповітної "черв'якової" банки кілька найкращих черв'яків.

А навколо густо заколосився хліб, политий дощем, заблищали від світла вологі сади, городи, запахло соковитими огірками, помідорами й буйним кропом. І риба почала клювати так жадібно, що кожного дня обривала в Гліба дорогоцінні золочені гачки.

Квакша

Тетянка бігала по саду, грала в хованки з жабою, і сукня її промокла від роси. Цікаві павучки метушливо спускалися з гілок на невидимих павутинках, щоб дізнатися, чому в саду стільки метушні й сміху. Дізнавшись, у чому справа, вони заспокоювалися, змотували свої павутинки у сірі кульки, маленькі, як шпилькові голівки, і засинали у теплій тіні листя.

Квакша



Автор: Паустовський К.; ілюстратор: Антохін Е., Бондаренко Ю.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова