Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Василь Сухомлинський

Куди поспішали мурашки

Збірка оповідань

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Галина Сокиринська

Зміст:

Куди поспішали мурашки
Зайчик і місяць
Ласкавий вітер і холодний вітрюга
Ласкавий вітер
Велике й мале
Два метелики
Флейта і вітер
Кому ж іти за дровами
Камінь
Дуб під вікном

Куди поспішали мурашки

На дереві сиділа білочка. Вона їла горіх. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. За нею друга, третя. Багато крихіток впало на землю.

А стежечкою між травою бігла Мурашка. Поспішала по їжу маленьким мурашенятам. Вона прямувала на баштан: чула, що там є багато солодких крихіток кавуна. Раптом чує – падають з дерева крихітки горішка. Попробувала Мурашка – горішок запашний і смачний. Понесла Мурашка крихітку горішка до мурашника, розповіла сусідам: «Біжімо, мурашки, по горішки». Зібралися мурашки в дорогу. А дітки Мурашині їдять крихітку, що принесла мама, діляться з товаришами. Всім діткам у мурашнику вистачило ще й залишилося. А мурашки вже під деревом. Зібрали крихітки й понесли додому. Вистачить їжі на зиму.

Зайчик і місяць

Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває.

Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:

– Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати.

Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:

– Іди полем, полем, я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу соломи.

Попрямував Зайчик до стогу соломи, зарився в стіг, виглядає, усміхається до Місяця:

– Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.

Ласкавий вітер і холодний вітрюга

У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер – хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга – дід з колючою бородою.

Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга. Встав, вийшов з лісу. Застогнала хуртовина. Йде по землі холодний Вітрюга, замерзають річки, гуде хуртовина.

Та ось піднялося сонечко вище над землею. Заболіла спина у холодного Вітрюги. Поплентав він у темний ліс, заліз у глибокий яр.

Прокинувся ласкавий Вітер, вийшов з лісу.

Засміялося сонечко, потекли струмки, зацвіли квіти, зашуміли трави.

Ласкавий вітер

Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до нього доторкнулось щось тепле і лагідне. Прокинувся Клен. А то до нього прилинув теплий весняний Вітер.

– Годі спати, –  зашептав весняний Вітер. – Прокидайся, весна наближається.

– Де ж вона – весна? – запитав Клен.

– Ластівки на крилах несуть, – каже теплий Вітер. – Я прилетів з далекого краю, від теплого моря. Весна йде полями – заквітчалась квітами, красуня. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Ось про що розповів теплий весняний Вітер Кленові. Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде весна-красуня.

Велике й мале

У корови Лиски народилось Телятко. Воно ще маленьке, але вже вибрикує. Припало Телятко до матері, напилось молока, й захотілось Теляткові погуляти.

Пішло воно по двору, дивиться – сидить маленьке звірятко. Доторкнулось Телятко до маленького звірятка, а на ньому пух м'який-м'який, ще м'якший, ніж материнське вим'я.

Дивиться маленьке звірятко на величезного звіра – теля, прищулилось і сидить собі тихо-тихо.

– Хто ти такий? – запитує Телятко.

– Я стара Кролиця, – відповідає маленьке звірятко.

– Невже ти стара Кролиця? – здивувалось Телятко. – Значить, у тебе й дітки є?

– Є в мене маленькі дітки – кроленятка. А ти хто?

– Я маленьке Телятко, – відповіло Телятко. – Я тільки що народилось.

– Невже ти тільки що народилось? – здивувалась стара Кролиця. – Дивно: ти ж ще маленьке, а вже таке велике...

– А ти вже стара мати, а така маленька, – ще більше здивувалось Телятко. – Невже все на світі таке дивне?

Два метелики

Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить:

– Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку.

А червоний метелик і собі хвалиться:

– Ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце.

Зайшло сонце, настала ніч. Обидва метелики посіріли.

Флейта і вітер

У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, і квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі.

Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.

Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає – гуде та й гуде.

«Чому ж це так? – думає Вітер. – Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені – не грає?»

Кому ж іти за дровами

Край села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій – підліток Юрко – маленький, тоненький, мов очеретина.

Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить – немовби сама до себе, але щоб і сини чули:

– Холодно, діти. А дров немає... Кому ж за дровами йти?

Мовчать старші сини, нахилили голови, дивляться в землю і піч колупають.

– Я піду за дровами, мамо, – сказав найменший син.

– А морозу ж ти не боїшся? – питає мати й на старших синів поглядає.

– Ні, не боюсь, – відповідає син і одягається.

– Ну, що ж, іди, Юрку, – сказала мати, важко зітхнула й поцілувала сина.

Пішов Юрко. І враз стало в хаті так тихо, немов усе живе, що є в світі, прислухалося й думало: що ж воно буде? І вітер надворі затих. Два старші сини підвели голови, подивилися на матір і сказали:

– Ми теж підемо в ліс, мамо.

– Ідіть, сини, – прошепотіла мати й заплакала від радості.

Камінь

У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.

Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав:

«А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне дуже!»

Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.

Камінь упав на дно і закрив джерело.

Вода перестала наповнювати криницю.

Криниця засохла.

Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.

На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів у інший луг.

Замовкла соловейкова пісня.

Сумно стало в лузі.

Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила прохолодна криниця.

Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки.

«Де ж воно все поділося?» – подумав дідусь.

Дуб під вікном

Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату й посадив дуба під вікном.

Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.

І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що закрив вікно.

Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня – лісникова внучка.

– Зрубайте дуба, дідусю, – просить внучка, – темно в кімнаті.

– Завтра вранці почнемо, – відповів дідусь.

Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох внуків, покликав внучку-красуню і сказав:

– Будемо хату переносити в інше місце. І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять внуків і красуня-внучка.

Автор: Сухомлинський В.; ілюстратор: Сокиринська Г.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова