|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
М.Телешов
Крупеничка
Казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Єрмак
Так розповідають старі люди.
У воєводи Всеслава була єдина дочка на ім'я Крупеничка.
Минали роки, і з русявого дівчиська з блакитними очима виросла Крупеничка рідкісною красунею. Стали міркувати батьки, за кого віддати її заміж. Видавати дочку на чужу сторону вони й думати не хотіли і вибирали такого зятя, щоб жити всім разом і ніколи не розлучатися з Крупеничкою.
Слава про чудову красуню розносилася далеко, і Всеслав цим дуже пишався. Але стара ненька Варварушка боялася такої слави і завжди сердилася, коли її розпитували про красу Крупенички.
– Ніякої красуні в нас немає! – бурчала вона. – Он у сусідів – у тих справді красуні дочки. А у нас – дівчина як дівчина: таких скрізь багато як наша.
А сама намилуватися і надивитися не могла на свою Крупеничку. Знала, що вродливішої за неї нікого немає; і гарнішої немає, і добрішої, і милішої немає.
Старі й молоді, бідні й багаті, свої й чужі – всі любили Крупеничку за її добре серце.
В народі навіть пісенька про неї склалася:
|
Крупеничко, красна дівчино, |
Летіла, летіла слава про красу Крупенички і долетіла до татарського стану, до воєначальника Талантая.
– Гей ви, хоробрі воїни, молодецькі наїзники! Покажіть-но мені, що за красуня така дочка воєводи Всеслава, Крупеничка, – сказав Талантай. – Чи не годиться вона за дружину нашому ханові?
Сіли на коней три наїзники, наділи на себе халати: один надів халат зелений, наче трава; другий – сірий, наче дорога лісова; третій коричневий, як сосновий стовбур.
Прищурили наїзники хитрі очі, посміхнулися один одному самими кутами губ, завзято струснули голеними головами у пухнастих шапках і поїхали-поскакали з молодецьким покриком. А через кілька днів повернулися, і привезли з собою Талантаю, для свого хана, подарунок: дивну красуню – Крупеничку.
Йшла вона з ненькою Варварушкою купатися в озері; а в лісі, як навмисне, ягідка за ягідкою – стигла суниця так і заманює глибше в гущавину. А ненька все розповідає їй про здолань-траву, що росте білими зірками серед озера; треба зібрати цю здолань-траву і в пасок зашити, і тоді з людиною ніякої біди не трапиться: здолань-трава всяку біду відведе.
І зойкнути обидві не встигли, як піднялася раптом перед ними стовпом сіра курява зі стежини, з одного боку зірвався з місця сосновий пень лісовий і кинувся їм під ноги, а з іншого боку стрибнув на них зелений кущ.
Підхопили вони Крупеничку – і тут тільки побачила ненька Варварушка, що це був за кущ зелений. Вчепилася вона в нього щосили, але хитро викрутився татарин і вислизнув зі свого одягу, лиходій. Варварушка так і повалилася на землю із зеленим халатом у руках.
А що було далі, вона не знала, не відала, наче запаморочився з горя її розум. Сидить вона цілими днями на березі озера, дивиться на воду та все примовляє:
– Здолань-трава! Здолай ти мені гори високі, доли низькі, озера сині, береги круті, ліси дрімучі, дозволь ти мені, здолань-трава, побачити мою милу Крупеничку!
Сиділа вона так над озером, бідкалася й плакала, як раптом підійшов до неї перехожий дідусь, низенький, худенький, з білою борідкою, з торбинкою за плечима, і каже Варварушці:
– Я йду в далеку сторону бусурманську. Чи не знести кому від тебе уклін?
Подивилася на нього Варварушка і питає:
– А хто ти такий, чоловіче добрий? Як тебе звуть?
– А звуть мене Здолань-трава.
Зраділа Варварушка, кинулася з плачем старому в ноги і знову заголосила, як божевільна:
– Здолань-трава! Здолай ти злих людей: щоб погано б на нас не думали, зле б нам не робили. Поверни, діду, мені мою Крупеничку!
Вислухав її дідок і лагідно відповів:
– Коли так, будь же ти мені в дорозі вірною супутницею, у праці помічницею!
Так сказав він неньці і змахнув рукавом над її головою. І негайно Варварушка обернулася на дорожню палицю.
З нею і пішов дід у путь-дорогу. Де гора крута, палиця йому опорою служить, де густа хаща – він кущі розсовує, де собаки злі – він їх відганяє.
Йшов, йшов дідусь, нарешті прийшов до стану татарського, де жив Талантай і де споряджали о тій порі караван для відсилання ханові дорогоцінних подарунків. Відсилали золото і хутра, самоцвітні каміння і споряджали в далекий шлях красунь-невільниць.
Серед них була і Крупеничка.
Зупинився старенький біля дороги, по якій повинен був йти караван, розкрив свою торбинку і почав розкладати, ніби для продажу, різні солодощі. Тут у нього і мед, і пряники, і горіхи.
Озирнувся він нівсібіч – чи немає кого, підняв над головою і кинув об землю свою палицю дорожню, потім змахнув над нею рукавом – і замість палиці піднялася з трави і стоїть перед ним ненька Варварушка.
– Ну, тепер, Варварушко, не лови гав, – каже їй дідок. – Пильно дивись на дорогу: на неї незабаром впаде мале зернятко. Як впаде, бери його скоріше, тримай в руці та бережи, доки додому не повернемося. Дивись, не загуби зернини, коли люба тобі твоя Крупеничка.
От і рушив караван зі стану; проходить він дорогою повз дідуся, а той на галявині сидить, розклав навколо себе ласощі й привітно покрикує:
– Їжте, красуні, стільники медові, пряники запашні, горіхи засмажені!
І ненька Варварушка йому підтакує:
– Їжте, красуні: веселішими будете, рум'янішими станете!
Татари побачили їх, звеліли одразу ж ласощами красунь пригостити. І старі понесли їм своє частування:
– Їжте, їжте на здоров'я!
Обступили їх дівчата; одні сміються, інші мовчки дивляться, треті засмучуються, відвертаються.
– Їжте, дівчата! Їжте, красуні!
Ще здалеку побачила Крупеничка свою неньку Варварушку. Серце у неї так у грудях і затріпотіло, а обличчя побіліло.
Відчуває вона, що недарма прийшла сюди стара і недарма не визнає її, а ставиться до неї немов чужа: не вітається, не кланяється, йде прямо на неї, пильно дивиться і тільки гучним голосом промовляє одне й те ж:
– Їжте, любі, їжте!
Дідок теж покрикує, а сам на всі боки роздає кому горіхів, кому меду, кому пряників – і всім раптом стало весело.
Підійшов дідусь ближче до Крупенички та як підкине в повітря в лівий бік від неї у всіх над головами цілу жменю гостинців, та іще жменю, та іще...
Кинулися дівчата ловити та підбирати гостинці, а він змахнув рукавом над Крупеничкою у правий бік – і Крупенички не стало. Тільки впало замість неї на дорогу мале гречане зернятко.
Кинулася за ним ненька Варварушка, схопила зернятко в руку і затиснула міцно-міцно.
А дідусь змахнув і над нею рукавом – і замість Варварушки підняв із землі дорожню палицю.
– Їжте, красуні, їжте на здоров'я!
Роздав він скоріше всі залишки, струснув порожньою торбинкою, вклонився всім на прощання і пішов потихеньку своїм шляхом, спираючись на палицю. Татари йому ще воловий пухир з кумисом в дорогу дали.
Ніхто й не помітив одразу, що невільниць стало на одну менше.
Довго чи коротко, повернувся дідусь на той самий берег, де зустрівся з ненькою Варварушкою, де увздовж озера розкинулося зелене широке листя, і білими зірками по воді цвіла здолань-трава. Кинув він на землю свою палицю – і перед ним знову стоїть ненька Варварушка: права рука в кулачок затиснута і до серця прикладена – не відірвеш.
Запитав її дідусь:
– Покажи мені: де тут у вас поле, що ніколи не оране, де земля, ніколи не сіяна?
– А ось тут, біля озера, – відповідає Варварушка, – галявина, що ніколи не орана, земля ніколи не сіяна; цвіте вона тим, чим сама засіється.
Узяв тоді старий з руки в неї гречане зернятко, кинув його на землю несіяну і промовив:
– Крупеничко, красна дівчино, живи, квітни, молодійся добрим людям на радість! А ти, гречко, цвіти, дозрівай, завивайся – будь ти всім людям на догоду!
Промовив – і зник дідусь, наче ніколи його тут і не було. Дивиться ненька Варварушка, протирає очі, ніби спросоння, і бачить перед собою Крупеничку, красуню свою любу, живу і здорову.
А там, де впало мале зернятко, зазеленіла небачена досі рослина, і розвела вона по всій країні квітчасту запашну гречку, про яку і тепер, коли її сіють, співають старовинну пісеньку:
|
Крупеничко, красна дівчино, |
Під час посіву, 13 червня, на день Гречаниці, в старовину кожного мандрівника, бува, пригощали кашею – досхочу.
Мандрівники їли та нахвалювали і бажали, щоб посів був щасливий, щоб гречки вродило на полях видимо-невидимо, бо без хліба та без каші – ні в що труди наші!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова