Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Шведська народна казка

Казка про королівну, що проливала замість сліз перлини

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Жила колись королівна, що була така ж само добра, як і прекрасна. Коли вона народилася, фея нагородила її дивним даром: якщо королівна була сумна й плакала, сльози її перетворювалися на перлини, а якщо вона була весела й усміхалася – чарівні квіти виростали з землі біля її ніг. Чутка про це диво згодом поширилася далеко за межі королівства і стала відома принцу з іншого королівства. Він одразу ж просив у свого батька дозволу поїхати туди, щоб побачити королівну.

Коли він приїхав, вона ласкаво прийняла його, і він був такий вражений її красою і добротою, що одразу ж попросив її руки.

Батько королівни охоче погодився, і згодом усі чекали пишного весілля.

Але наступного ж дня принц отримав несподівану звістку, яка змусила його негайно повернутися додому. Спалахнула війна, і за наказом батька він повинен був очолити військо своєї країни.

Під час прощання королівна пролила багато сліз-перлин, а принц сховав кілька з них, щоб під час битви носити їх як талісман біля самого серця.

Сповнений надії і віри, він говорив, що неодмінно повернеться, увінчаний переможними лаврами, до того дня, на яке було призначене весілля.

А тим часом у таємній засідці, у великому лісі, біля гори, чекав на нього отаман розбійників зі своєю дикою зграєю.

Колись давно молодий принц спіймав цього отамана та кинув до в'язниці. Однак тому вдалося втекти, і з тих пір отаман зненавидів принца лютою ненавистю. Він присягнувся помститися і пильно стежив за кожним кроком свого ворога, і ось тепер, як йому здавалося, йому нарешті випала нагода зробити це.

А королівна з нетерпінням чекала повернення свого нареченого. Коли минув перший тиждень, вона щодня виходила у парк на доріжку, на якій сподівалася його зустріти. І якось вона, глибоко поринувши у свої думки, непомітно для себе забрела у навколишній дрімучий ліс.

Тоді отаман розбійників раптом вибіг з хащів, напав на бідолашну королівну і затягнув її далеко в ліс. Там стояв осідланий кінь, прив'язаний до дерева. Отаман відв'язав його, стрибнув у сідло з викраденою королівною і помчав як вітер по лісовій стежці.

Їхали вони дуже довго, і коли нарешті розбійник зупинив свого коня і засурмив, сповіщаючи спільників про свій приїзд, було вже близько півночі.

Він зупинився біля печери, з якої вибігла ціла юрба розбійників з факелами в руках; гучними криками радості вони вітали свого ватажка.

– Нарешті я зловив голубку! – закричав він їм. – Візьміть її і стережіть якомога пильніше!

Вони зняли королівну з коня і потягли її до печери. Там у темному кутку вони кинули її на ліжко з сухого листя, дали їй шматок хліба і наказали під страхом смерті лежати тихо і не рушати з місця.

Після цього страшні розбійники вкотили до печери величезну діжку вина. Задоволені, вони всілися навколо діжки, пили, співали й реготали, поки один за одним не сп'яніли й не поснули.

Від горя і страху королівна не могла склепити очей, а коли наступного ранку печеру освітили слабкі промені сонця, вона побачила, що її постіль була всипана перлинами, які вона пролила за ніч. Боячись, аби розбійники не знайшли їх, вона взяла шовкову хустку, тихо й обережно зібрала всі перлини і заховала їх на своїх грудях.

Коли розбійники прокинулися, вона почула, як отаман сказав їм приглушеним голосом:

– Ми повинні вбити королівну – інакше вона легко може втекти і виказати нас.

– Кинь її живою у цей великий казан, – запропонував один з розбійників. – Хай тільки вона сама наповнить його водою і розведе під ним вогонь.

– Це їй завадить втекти, – знущався другий.

– Гаразд, так і зробимо, – погодилися всі.

З жахом і сумом слухала бідолашна королівна кожне їхнє слово, але вона й взнаки не дала, що все знає, і покірно носила відром воду з річки, що текла неподалік від печери.

Незвична робота здавалася їй удвічі важчою, але коли розбійники побачили, що вона не зупиняючись носить воду, вони перестали звертати на неї увагу.

Тільки-но королівна помітила це, як одразу ж, сівши на березі річки, стала проливати гіркі сльози над своєю важкою долею, і перлини одна за одною так і покотилися вниз у воду.

Цієї миті з глибини показалася гарна, блискуча мушля, в якій сиділа маленька русалочка. Тихим голосом вона лагідно запитала:

– Чому ти плачеш, королівно?

– Ах, – відповіла та, – розбійник викрав мене у батьків і тепер хоче мене вбити.

– Не сумуй, – сказала їй русалочка. – Я б охоче взяла тебе до нас, у наше прекрасне водяне царство, там ти була б у безпеці від будь-яких намірів злих людей, але ти ж не зможеш там жити. Проте слухай, я дам тобі добру пораду: візьми оцю товсту палицю, встроми її в землю отам біля берега, одягни на неї твою кофтинку і капелюшок. Потім біжи до річки і пливи до маленького острівця, що лежить проти лісу, там ти можеш вийти на берег і відпочити.

Давши королівні цю пораду, русалочка пірнула у воду так само швидко, як вона до того виринула звідти, а королівна відставила відро, встромила палицю в землю, повісила на неї свою кофтинку, одягла зверху капелюшок і спустилася у воду. Вона вміла добре плавати, а швидка течія ріки допомогла їй скоріше опинитися далеко від страшного барлогу розбійників.

Коли ж ті стали оглядатися, один з них сказав:

– Ні, подивіться-но, ця дурепа сидить отам біля берега і, звичайно, плаче.

– То йди та примусь її працювати кількома ударами різки, – наказав йому отаман.

З диким реготом один з розбійників побіг до річки і, на превеликий подив, знайшов тільки палицю з кофтиною і капелюшком, а королівни й слід прохолов.

Коли отаман розбійників дізнався про це, він дуже розгнівався і люто замахав своєю шаблею. Уся зграя негайно схопилася і побігла шукати королівну. Сім днів і сім ночей шукали вони її, але все було марно. Зрештою розбійники повернулися ні з чим до своєї печери, лаючись і проклинаючи свою помилку.

Тим часом королівна пливла з останніх сил вниз за течією, страх підганяв її, і коли нарешті опівдні вона досягла острова, то ледве вибралася на берег. Там вона впала на траву, вкриту квітами, і через кілька хвилин вже спала глибоким сном.

Коли вона відкрила очі, вже сутеніло, місяць світив на небі, а біля неї стояв старий дід з мотузкою в руці і сіткою, повною риби, за спиною. Королівна спочатку трохи злякалася, але старий лагідно заговорив до неї, запитав, хто вона така і звідки прийшла.

Тоді вона довірилася йому і сказала:

– Я втекла від лісових розбійників і тепер не знаю, де я і що мені робити.

Їй соромно було зізнатися, що вона королівська дочка, оскільки її одяг був мокрий і подертий.

Але старий рибалка був доброю людиною, він пожалів королівну і сказав їй:

– Три дні тому померла моя дочка, і тепер ми з дружиною живемо зовсім самі на цьому пустельному острові. Якщо хочеш, залишайся з нами, будеш нам за дочку.

Королівна погодилася. Що їй залишалося робити? Адже їй не було звідки чекати на допомогу. Тому вона була дуже рада знайти притулок у добрих, нехай і бідних людей.

Вона швидко піднялася, із вдячністю простягнула рибалці свою руку і вирушила з ним до його хатини. Стара Урсель, дружина рибалки, стояла біля палаючого вогню, над яким варилася вечеря в чорнім казані.

Вона з подивом подивилася на чоловіка, коли він увійшов до хатини з молодою дівчиною.

– Добрий вечір, Урсель, ось я привів тобі іншу дочку, – сказав рибалка. – Подивися-но, яка вона гарна і добра, але її плаття промокло, і вона вся тремтить від холоду.

Тоді добра жінка підійшла до неї і ласкаво повела її погрітися біля вогню. Потім, відшукавши найкращу сукню своєї покійної дочки, вона допомогла королівні перевдягнутися.

Тепер королівна стала зовсім схожа на дочку рибалки. Навіть проста їжа, що її приготувала Урсель – вівсяна каша з козячим молоком – припала їй до смаку, оскільки вона нічого не їла з учорашнього дня.

Після вечері Урсель повела її до сусідньої кімнати, де стояло ліжко з білими простирадлами, і, побажавши їй на добраніч, залишила її саму.

Королівна вляглася в ліжко і, подякувавши Богові, що він врятував її від рук розбійників і привів до добрих, чесних людей, заснула міцним сном.

Їй снилося, що вона пливе по морю у золотім човнику, запряженому двома величезними щуками, які раптом перетворилися на білих лебедів. Вони розправили свої крила і полетіли з нею у повітрі і опустили її на балкон батькового замку. Коли прибігли її батьки, вона голосно заридала від радості і прокинулася. Сонце яскраво світило через маленьке віконце, і Урсель, ласкаво усміхаючись, стояла біля її ліжка.

Так королівна потрапила на острів і залишилася у рибальській хатині замість померлої дочки рибалки. Вона допомагала своїм прийомним батькам плести сіті, ловити рибу і допомагала також Урсель в роботі по господарству. Минуло зовсім небагато часу, як добре подружжя вже полюбило королівну як свою власну дитину.

Але своїми думками королівна все ж таки була зі своїм нареченим і милими батьками, які, напевно, дуже непокоїлися за неї. Не проходило й години, щоб вона не подумала, чи повернеться вона коли-небудь до них і чи зможе дати їм звісточку про себе.

Одного чудового дня, занурена у глибокі роздуми, сиділа королівна на березі річки і дивилася, як маленькі рибки грають на сонці. Як раптом вона почула звук барабанів і сурм і, піднявши голову, побачила загін вершників, що рухався по дорозі на іншому березі. На чолі загону їхав стрункий юнак, у повному озброєнні. Шолом його прикрашав лавровий вінок.

Коли загін наблизився, вона не могла повірити своїм очам, оскільки впізнала у молодому воєначальнику свого нареченого.

Королівна раділа від захвату, весела усмішка висвітлила її обличчя, і знову, як у колишні часи, прекрасні квіти виросли з землі біля її ніг. Схопившись на ноги, вона зірвала хустку з голови і замахала нею, але вершники не звернули уваги на молоду дівчину. Проте тепер вона знала, що принц залишився живий і повернувся з перемогою, подолавши усі небезпеки.

"Чи знає він про моє зникнення, чи сумує за мною? – думала вона. – В усякому разі, він повинен дізнатися, що я ще жива і залишилася вірною йому".

Королівна нарвала великий букет з розкішних квітів, що виросли біля її ніг, побігла додому до рибалки і сказала:

– Ось, милий мій батьку, подивися, які прекрасні квіти я зібрала, напевно, їх можна буде продати. Візьми мене з собою до міста, коли ти завтра підеш туди з рибою.

– Як же тобі пощастило! – вигукнув рибалка, приємно здивований. – Я живу на острові вже багато років, а ніколи ще не бачив тут таких квітів. За них ти можеш отримати чимало грошей, якщо продаси в місті на базарі.

Наступного ранку королівна зі старим рибалкою вирушила вниз по річці до міста. Вона сподівалася, що там зможе щось дізнатися про свого нареченого.

Насамперед вони пішли до корчми, де старий рибалка хотів почекати, поки дівчина продасть свої квіти на базарі, після чого вона допомогла б йому рознести рибу по домівках замовників.

Перш ніж піти, королівна замовила старому рибалці ситну їжу і пляшку вина, сказавши йому:

– Їж і пий, поки я не продам свої квіти. Я заплачу за їжу, коли повернуся, а я сподіваюся отримати стільки грошей, що ми зможемо купити нову сукню для доброї Урсель.

Попрощавшись сердечно зі старим рибалкою, вона пішла на базар.

Квіти вона поклала до кошика і посипала їх перлинами. Раптом вона зупинилася і не могла зрушити з місця від переляку.

Принц, її наречений, їхав верхи на коні прямо їй назустріч.

Він не впізнав її у простому вбранні, проте йому були знайомі квіти і перлини. Зупинивши коня, він швидко запитав:

– Де ти взяла ці квіти і кому належать ці перлини?

– Вони мої, – відповіла дівчина тремтячим голосом.

– Не може того бути, – вигукнув принц. – Такі квіти і такі перлини я бачив тільки у своєї викраденої нареченої.

Сльози радості потекли тоді по щоках королівни. Побачивши сльози-перлини, принц одразу ж зіскочив з коня, обійняв її і сказав:

– Ти моя кохана, викрадена наречена! Де ти була так довго, що з тобою сталося, і чому ти в такому простому вбранні?

Тоді вона розповіла йому про всі свої пригоди і, на свій подив, дізналася, що перебувала в столиці країни свого нареченого, неподалік від якої вона, сама того не знаючи, жила стільки часу.

Принц посадив її на свого коня і поїхав із нею до свого палацу. Вся дорога, по якій вони їхали, одразу ж вкрилася прекрасними квітами. Принц розповів їй про свій розпач і про своє горе, коли він у похідному наметі отримав звістку про її зникнення. Але від того радість від зустрічі була ще більшою, і вони не помітили, як пролетів час. Нарешті королівна згадала про свого прийомного батька, і принц одразу ж послав по нього. Старого рибалку повинні були привести до палацу.

Коли слуга, посланий з цим дорученням, прийшов до корчми, він застав старого рибалку в розпачі. Той вже кілька разів ходив на базар шукати свою прийомну дочку. Грошей, щоб заплатити за те, що він з'їв у корчмі, у нього не було. Він гадав, що король покликав його до себе через те, що він проїв і пропив більше, ніж міг сплатити.

Однак він пішов за слугою, який розповів принцу, як старий боявся, що його посадять до в'язниці.

Тоді принц вийшов до рибалки, запитав, навіщо він хотів обдурити корчмаря, і наказав слузі відправити його до в'язниці.

За вказівкою принца слуга відчинив двері до чудової зали і заштовхнув туди збентеженого рибалку.

Озирнувшись навколо, старий побачив свою прийомну дочку, що сиділа на золотому троні у коштовному шовковому вбранні, а на шиї і на руках її блищали діаманти.

Вона весело схопилася, поспішила до нього і сказала:

– Тепер ти дізнаєшся, кого ти так ласкаво прийняв у свій дім. Я королівська дочка, принц – це мій жених, і ви з Урсель повинні бути на нашому весіллі.

– Іди додому і приведи сюди свою дружину, – сказав принц. – Ви можете оселитися у нас, і спокійно доживати свого віку.

– А хто ж сплатить рахунок у корчмі? – запитав стурбований рибалка.

Тоді принц засміявся і дав йому грошей, а старий рибалка, заплативши за рахунком, поспішив додому і вже здалеку закричав:

– Ура, ура! Підпали хатину, Урсель! Я буду королем!

Але добра Урсель дуже засмутилася і сказала:

– Любий друже, чи ти не випив зайвого? І де наша прийомна дочка?

Не відповідаючи ані слова, рибалка пішов до кухні, перекинув там усе догори дном, узяв головешку з печі і підпалив хату. Дружині його нічого не залишалося, як просто піти за ним.

Але як же вона зраділа, коли прийшла до прийомної дочки і від неї дізналася про все, в тому числі й про те, що принц подарував їй та її чоловікові гарний маленький будиночок неподалік від палацу.

А коли до палацу прибули щасливі король і королева, батьки королівни, відсвяткували пишне весілля.

Автор: Шведська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова