Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Брати Грімм

Король-Жабеня або Залізний Генріх

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Прассе

 

У старі часи, коли варто було лише побажати чогось, і бажання здійснювалося, жив на світі король. Мав він трьох дочок, усі вони були одна краща за іншу, а вже молодша королівна була такою прекрасною, що навіть саме сонечко, що так багато бачило всяких чудес, та й те дивувалося, осяваючи своїми промінями її личко.

Біля королівського замку ріс великий темний ліс, в тому лісі під старою липою був виритий колодязь. У спекотні дні заходила королівна в темний ліс і сідала біля прохолодного колодязя; а коли їй ставало нудно, брала вона золотий м'ячик, підкидала його і ловила: це була її улюблена гра.

Але одного разу трапилося так, що підкинутий королівною золотий м'яч потрапив не в її простягнуті ручки, а пролетів повз них, вдарився об землю і покотився прямо у воду. Королівна стежила за ним очима, але, на жаль, м'ячик зник у колодязі. А колодязь був глибокий, настільки глибокий, що й дна не було видно.

Стала тут королівна плакати, плакала-ридала так голосно та гірко і ніяк не могла втішитися.

Плаче вона, заливається, як раптом чує чийсь голос:

– Що з тобою, королівно? Від твого плачу і в камені жалість з'явиться.

Озирнулася вона, щоб дізнатися, звідки лунає цей голос, і побачила жабеня, що висунуло свою товсту потворну голову з води.

– Ах, це ти, старий водошльопе! – сказала дівчина. – Плачу я за своїм золотим мячем, що у колодязь впав.

– Заспокойся, не плач, – відповіло жабеня, – я можу твоєму горю зарадити; але що даси ти мені, якщо я дістану тобі іграшку?

– Та все, що хочеш, любе жабеня, – відповідала королівна, – мої сукні, мої перли, самоцвітні камені, а ще на додачу й золоту корону, яку я ношу.

Відповідає жабеня:

– Не треба мені ні суконь твоїх, ні перлів, ні каміння самоцвітного, ні твоєї золотої корони; а от якби ти мене полюбила, та став би я тебе скрізь супроводжувати, розділяти твої ігри, за твоїм столиком сидіти поруч із тобою, їсти з твоєї золотої тарілочки, пити з твоєї чарочки, спати у твоєму ліжку: якщо ти мені це пообіцяєш, я готовий спуститися в колодязь і дістати тобі звідти золотий м'ячик.

– Так, так, – відповідала королівна, – обіцяю тобі все, що хочеш, аби ти мені тільки м'ячика мого повернув.

А сама подумала: «Пусте городить дурне жабеня! Сидіти йому у воді з подібними собі та кумкати, де вже йому бути людині товаришем».

Заручившися обіцянкою, жабеня зникло у воді, опустилося на дно, а через короткий час знову виплило, тримаючи в роті м'ячика, і кинуло його на траву.

Затремтіла від радості королівна, побачивши знову свою чарівну іграшку, підняла її і втекла підстрибом.

– Зачекай, зачекай! – закричало жабеня. – Візьми ж мене з собою. Я не можу так швидко бігати, як ти.

Де там! Марно їй услід на все горло кумкало жабеня: не слухала втікачка, поспішила додому і скоро забула про бідне жабеня, якому довелося ні з чим знову лізти у свій колодязь.

Наступного дня, коли королівна з королем і всіма придворними сіла за стіл і стала їсти зі свого золотого блюдця, раптом – ляп, ляп, ляп, ляп! – хтось прочалапав по мармурових сходах і, діставшися до верху, почав стукати в двері:

– Королівно, молодша королівно, відчини мені!

Вона схопилася подивитися, хто ж це там міг так стукати, і, відчинивши двері, побачила жабеня. Швидко грюкнула дверима королівна, знову сіла за стіл, і дуже страшно їй стало.

Побачив король, що сердечко її сильно б'ється, і спитав:

– Дитятко моє, чого ти боїшся? Чи це не велетень якийсь стоїть за дверима і хоче викрасти тебе?

– Ах, ні! – відповідала вона. – Не велетень, а мерзенне жабеня!

– Чого ж йому треба від тебе?

– Ах, любий батечко! Коли вчора я в лісі сиділа біля колодязя і гралася, впав мій золотий м'ячик у воду, а оскільки я дуже гірко плакала, жабеня мені дістало його звідти, і коли воно стало наполегливо вимагати, щоб нам бути відтепер нерозлучними, я обіцяла, але ж ніколи я не думала, що воно зможе вийти з води. І от воно тепер тут за дверима і хоче увійти сюди.

Жабеня постукало вдруге і подало голос:

Королівно, королівно!
Що ж мені не одчиняєш?!
Обіцяла мені вчора,
Ти хіба не пам'ятаєш?
Королівно, королівно!
Що ж мені не одчиняєш?!

Тоді сказав король:

– Що ти обіцяла, те й повинна виконати; іди і відчини!

Королівна пішла і відчинила двері.

Жабеня скочило у кімнату і, стрибаючи вслід за королівною, дострибало до самого її стільця, сіло поруч і крикнуло:

– Підніми мене!

Королівна все зволікала, поки нарешті король наказав їй це виконати. Ледве жабеня посадили на стільця, воно вже на стіл запросилося; посадили на стіл, а йому все мало:

Підсунь-но, – каже, – свое блюдце золоте ближче до мене, щоб ми разом поїли!

Що робити?! І це виконала королівна, хоч і з видимим небажанням. Жабеня наминало страви за обидві щоки, а молодій господині шматок у горло не ліз.

Нарешті гість сказав:

– Наївся я, та й стомився. Віднеси ж мене до своєї кімнати та приготуй своє ліжечко пухове, і ляжемо ми з тобою спати.

Розплакалася королівна, і страшно їй стало: і доторкнутися до холодного жабеня гидко, а тут воно ще на її м'якому, чистому ліжку спочиватиме!

Але король розгнівався і сказав:

– Хто тобі допоміг у біді, того тобі потім зневажати не годиться!

Взяла королівна жабеня двома пальцями, понесла до себе нагору і кинула в кут.

Але коли вона вляглася в ліжку, підповзло жабеня і каже:

– Я стомився, я хочу спати так само, як і ти: підніми мене до себе, або я батькові твоєму поскаржуся!

Ну, тут вже королівна розсердилася до краю, схопила його та й кинула що було сили об стіну.

– От тепер вже ти заспокоїшся, мерзенна жабо!

Упавши на землю, обернулося жабеня прекрасним королевичем із чудовими лагідними очима. І став він із волі короля милим товаришем і чоловіком королівні. Тут розповів він їй, що зла відьма чарами перетворила його на жабу, що ніхто на світі, крім королівни, не в силах був його з колодязя визволити, і що завтра вони разом поїдуть до його королівства.

Тут вони заснули, а на ранок, коли розбудило їх сонце, під'їхала до ґанку розкішна карета: білі коні з білим страусовим пір'ям на головах, уся збруя із золотих ланцюгів, а на зап'ятках стояв слуга молодого короля, його вірний Генріх.

Коли повелитель його був перетворений на жабеня, вірний Генріх так засмутився, що наказав зробити три залізні обручі і закував у них своє серце, щоб воно не розірвалося на шматки від болю та туги.

Карета повинна була відвезти молодого короля в його рідне королівство, вірний Генріх посадив у неї молодих, став знову на зап'ятках і був дуже радий з того, що його господар позбавився злих чар.

Проїхали вони частину дороги, як раптом чує королевич позаду себе якийсь тріск, немов щось обломилося. Обернувся він і закричав:

– Що там хруснуло, Генріху? Невже карета?

– Ні! Ціла вона, мій повелителю... А це луснув залізний обруч на моєму серці.

І ще, і ще раз хруснуло щось під час мандрівки, і королевич й ці обидва рази теж думав, що ламається карета; але то ламалися обручі на серці вірного Генріха, бо його господар був тепер звільнений від чар і щасливий.

Автор: Грімм брати; ілюстратор: Прассе Е.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова