Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Брати Грімм

Хоробрий кравчик

Хоробрий кравчик

Переклад українською – С.Сакидон
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Владимирський

Якось уранці, саме серед літа, сидів молодий, веселий кравчик біля вікна і шив собі.

Хоробрий кравчик

Коли чує – йде вулицею жінка й вигукує:

– Варення, смачне варення! Купуйте, грошей не шкодуйте!

Кравчик полюбляв солодощі, тож він зрадів і гукнув у вікно до жінки:

– Гей, голубко, заходь сюди, продай мені варення.

Хоробрий кравчик

Жінка й собі зраділа, що швидко спродається, зайшла до кравчика і показала йому свої глечики. Оглядав він їх, оглядав, крутив на всі боки, принюхувався, куштував, а тоді й каже:

– Наче й справді смачне. Продай мені, голубко, ложку цього варення.

Хоробрий кравчик

Спересердя жінка так і остовпіла, адже вона сподівалася, що кравчик купить у неї чи не все варення. Та що вдієш, продала йому ложку варення і пішла геть, сердито буркочучи.

Хоробрий кравчик

А кравчик одкраяв добрячу скибку хліба, намастив її варенням та й каже сам собі:

– От дошию куртку, а тоді й поласую.

Хоробрий кравчик

Поклав він ту скибку біля себе і гаряче взявся до роботи.

А тим часом варення розпахтілося на всю кімнату, і скибку роєм обсіли мухи.

Хоробрий кравчик

– Мухи, мухи, – каже їм кравчик, – хто вас сюди просив? Ану летіть геть!

Але мухи і не думали втікати, а навпаки, ще щільніше обсіли варення.

Тут у кравчика, як то кажуть, увірвався терпець, він спересердя як схопив ганчірку та як лясне по мухах.

Хоробрий кравчик

А тоді дивиться – аж сім мух убив.

– От який я дужий та хоробрий! – сказав він, сам собі дивуючись. – Треба, щоб про мене дізналося ціле місто!

Хоробрий кравчик

І кравчик змайстрував собі пояса і вишив на ньому великими літерами: «Коли злий буваю, то сімох убиваю».

Хоробрий кравчик

– Та що місто, – міркував він далі, – хай знає про це весь світ!

Підперезався кравчик поясом, поклав у кишеню грудку старого сиру та й подався в мандри. Біля воріт бачить – пташина заплуталася в кущах. Він і її сховав у кишеню.

Хоробрий кравчик

Ішов він, ішов і прийшов до високої гори. Видерся на самий вершечок і бачить – сидить на горі велетень, байдуже поглядає навкруги.

Кравчик сміливо підходить до нього та й каже:

– Здоров був, приятелю! Ходімо разом мандрувати.

Хоробрий кравчик

Велетень зневажливо подивився на кравчика та й каже:

– Ах ти ж, голодранцю! Жалюгідна комахо! Ти ще рівнятимешся до мене?

– Аякже! – відповідає кравчик і показує собі на пояс. – Ось прочитай, що я за один.

Хоробрий кравчик

Велетень прочитав: «Коли злий буваю, то сімох убиваю». Він подумав, що кравчик здатен убити сімох людей, і трохи пройнявся повагою до цього малюка. А тоді взяв камінь та як стисне – так з нього вода й потекла.

– А тепер ти спробуй, – сказав велетень.

Хоробрий кравчик

– Оце й усе? – засміявся кравчик. – Це мені за іграшку. – Нишком він дістав з кишені грудку сиру та як стисне – аж сироватка потекла.

– Ну що, мабуть, трохи краще за тебе? – весело питає кравчик.

Хоробрий кравчик

Велетень дивується, не вірить, що малюк такий дужий. Знову взяв камінь і жбурнув його так високо, що ледве видно було.

– Ану, – каже, – і ти спробуй!

– Високо ти кидаєш, – похвалив кравчик, – але ж камінь усе-таки впав на землю. А я кину так, що він зовсім назад не повернеться.

Вийняв він із кишені пташку, підкинув у повітря, а пташка пурхнула, та тільки й бачили її.

Хоробрий кравчик

– Ну як? – запитав кравчик.

– Добре кидаєш, – погодився велетень, – а от подивимось, чи піднесеш ти дерево на плечах.

І підвів кравчика до вивернутого з корінням величезного дуба та й каже:

– Як ти такий дужий, то поможи мені витягти з лісу оцього дуба.

Хоробрий кравчик

– Залюбки, – відповів малюк. – Бери на плечі стовбур, а я ззаду помагатиму, адже гілля нести куди важче.

Велетень завдав стовбур собі на плечі, а кравчик сів ззаду на гілку, і велетень поніс ціле дерево та ще й кравчика на ньому. А озирнутися йому ніяк – гілки заважають.

Їде кравчик верхи на гілці і пісеньку співає:

– Виїжджали три кравчики із воріт...

Хоробрий кравчик

Довго ніс велетень того важкого дуба, а тоді втомився та й каже:

– Гей, хлопче, стомився я нести, мабуть, кину цього дуба!

Кравчик швиденько сплигнув з дерева, схопився обома руками за віти, наче і він ніс, і каже:

– Ти такий здоровило, а не здужаєш навіть деревину потягти.

Хоробрий кравчик

Тоді велетень каже:

– Ну, якщо ти такий хоробрий та дужий, то ходімо в нашу печеру.

І пішли.

Приходять в печеру, а там біля вогню сидять велетні. І в кожного в руках по смаженій вівці. Запихаються, аж за вухами лящить.

Хоробрий кравчик

Велетень підвів кравчика до ліжка і сказав, щоб той лягав тут і відпочивав. Але для кравчика ліжко було надто велике, і він примостився в куточку.

Хоробрий кравчик

Опівночі, гадаючи, що кравчик міцно спить, велетень устав тихенько, взяв важкий шворень та як гепне по ліжку, аж проламав його. «Тепер уже, – подумав він, – я випустив юшку з цього стрибунця».

Хоробрий кравчик

Рано-вранці зібралися велетні до лісу, а про кравчика й думати забули. Коли це виходить він їм назустріч веселий і безтурботний. Велетні злякалися, що він їх повбиває, і розбіглися хто куди.

Хоробрий кравчик

А кравчик помандрував собі далі.

Хоробрий кравчик

Ішов він ішов, поки прийшов до королівського палацу, а що стомився дуже, то ліг біля воріт на моріжечку та й заснув.

А поки він спав, королівські слуги встигли розгледіти його з усіх боків і прочитати на поясі: «Коли злий буваю, то сімох убиваю».

– Диви, – казали вони, – який великий вояка прийшов у нашу мирну країну.

Хоробрий кравчик

Вони побігли до короля та й кажуть:

– Біля воріт палацу лежить дужий чоловік. Якщо дійде до війни, то він нам у пригоді стане.

Король зрадів.

– Ай справді, – каже, – покличте його сюди.

Хоробрий кравчик

Виспався кравець, протер очі й пішов служити королю.

Хоробрий кравчик

Служить він день, служить другий. А королівські вояки і кажуть один одному:

– Лихо нам буде від цього чоловіка. Адже він коли злий буває, то сімох убиває.

Пішли вони гуртом до короля.

– Ми не хочемо служити разом з ним, – сказали вони. – Він нас переб'є, якщо розсердиться. Відпусти нас зі служби.

Хоробрий кравчик

Зажурився король, що через одного всі вірні слуги хочуть його покинути. Краще б уже цей чоловік і на очі не показувався йому.

Але звільнити його король не наважився, боявся, що той і слуг, і його самого не пощадить, а сам сяде на королівський трон.

Міркував він і так і сяк, нарешті покликав кравчика та й каже:

– В моєму королівстві у дрімучому лісі живуть два велетні. Вони грабують, убивають людей, збиткуються над ними. Велетні такі дужі, що ніхто до них підійти не насмілюється. Якщо переможеш цих велетнів, то віддам тобі за дружину єдину мою дочку і півкоролівства. А на допомогу даю тобі сто вершників.

– Гаразд, – погодився кравчик. – Я коли злий буваю, то сімох убиваю. А вже з двома й поготів упораюся.

Хоробрий кравчик

Вирушив кравчик у похід, а за ним услід поїхало сто вершників, а коли приїхали до узлісся, то кравчик і каже їм:

– Залишайтеся тут, а я сам упораюся з велетнями.

Метнувся він до лісу і роззирається довкола. Коли бачить – два велетні сплять і так хропуть, що аж віти на деревах гойдаються.

Кравчик не марнував часу, а назбирав повні кишені камінців і поліз на дерево. Примостився він на гілляці просто над сонними велетнями і почав кидати одному в груди камінець за камінцем.

Хоробрий кравчик

А той хропе і нічого не чує. Та ось прокинувся, штовхнув товариша та й питає:

– Ти чого б'єшся?

– Приснилося тобі, чи що? Я не б'юся.

Вони лягли і знову поснули. Тоді кравчик почав кидати камінцями на другого.

– Це ж що таке? – гукнув другий. – Чого б'єшся камінцями?

– Я не б'юся, – сонно промовив перший.

Побурчали вони, побурчали та й цього разу сяк-так поснули.

А кравчик вибрав найбільшого камінця і щосили жбурнув його в груди першому велетню.

– Це вже занадто! – скрикнув той і кинувся на товариша. Обидва вони так розлютилися, що виривали дерева з корінням і так лупцювали один одного, що нарешті обидва попадали мертві на землю.

Хоробрий кравчик

Тоді кравчик зліз із дерева, пішов до вершників і каже:

– Діло зроблене, я порішив обох. Ох, і нагрів я чуба. Вони й дерева виривали з землею, і каміння в мене жбурляли, та нічого їм не допомогло. Адже я коли злий буваю, то сімох убиваю.

– А вас часом не поранено? – злякано спитали вершники.

– Все гаразд, – відповів кравчик, – і волосинка не впала з голови.

Вершники не йняли віри і поїхали в ліс подивитись. Аж там мертві велетні лежать, не ворушаться, а навкруги вирвані дерева.

Кравчик зажадав од короля обіцяної винагороди, та король став знову вигадувати, як би цього лицаря занапастити.

– Перш ніж одержиш доньку й півкоролівства, – сказав кравчику, – спіймай у моїх лісах звіра-однорожця, він завдає нам великої шкоди.

– Гаразд, – відповів кравчик. – Я двох велетнів не злякався, то що мені твій звір-однорожець! Я, коли злий буваю, сімох убиваю!

Хоробрий кравчик

Узяв він добру мотузку з сокирою і пішов у ліс. А помагачам звелів чекати на узліссі.

Йому не довелося довго шукати звіра. Однорожець вискочив із хащі, нагнув грізно голову й кинувся просто на кравчика.

– Стривай, стривай, – мовив кравчик, – хто спішить, той людей смішить.

Він почекав, поки звір підбіг зовсім близько, і спритно відскочив за дерево. А однорожець з усього розгону так глибоко ввігнав свого рога в дерево, що вже назад і не витяг.

– От тепер ти в моїх руках, – сказав кравчик.

Хоробрий кравчик

Вийшов кравчик із-за дерева, накинув йому на шию доброго налигача, відрубав сокирою рога, що застряг у дереві, і привів звіра до короля.

Хоробрий кравчик

Проте король і цього разу не дотримав слова та поставив ще й третю умову.

– Спіймай, – каже, – ще дикого кабана, що в лісах велику шкоду чинить. А тоді бери і королівну, і півкоролівства.

– Залюбки спіймаю, – пообіцяв кравчик. – Це ж дитяча забавка.

На допомогу йому король дав мисливців, але кравчик не взяв їх із собою в ліс, і вони раділи нищечком, бо дуже боялися того страшного звіра.

Хоробрий кравчик

Не довго й ходив кравчик по лісу, аж бачить – розлючений дикий кабан із страшними іклами біжить просто на нього.

Хоробрий кравчик

А кравчик крутнувся і вскочив до хижки, що була поблизу, та одразу ж і вистрибнув у вікно. Дикий кабан кинувся в хижку, а кравець метнувся до дверей і замкнув їх.

Отак лютий звір і впіймався.

Хоробрий кравчик

Кравчик гукнув мисливців, щоб вони на власні очі побачили звіра, а сам пішов до короля.

Хоробрий кравчик

Тепер уже король хоч-не-хоч, а мусив дотримати слова і віддати йому дочку та півкоролівства.

Хоробрий кравчик

Справили вони весілля з великою пишнотою, та з малою радістю, і кравчика зробили королем.

Хоробрий кравчик

Автор: Грімм брати; ілюстратор: Владимирський Л.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова