Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

Микола Носов

Коли ми сміємося

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов

У мене під вікном палісадник з невисокою чавунною огорожею. Взимку двірник прибирає вулицю і згрібає за огорожу сніг, а я кидаю в кватирку шматочки хліба для горобців.

Щойно ці пташки побачать на снігу що поїсти, так одразу ж злітаються з різних боків і сідають на гілках дерева, що росте перед вікном. Вони довго сидять, неспокійно озираються на всі боки, але спуститися вниз не наважуються. Напевно, їх лякають люди, що проходять вулицею.

Але ось один горобець набрався сміливості, злетів з гілки і, всівшися на снігу, почав клювати хліб. Другий горобець побачив це і теж спурхнув униз. За ним спурхнув третій, четвертий... І згодом уся гороб'яча зграя вже сидить на снігу і клює хліб. Ніхто й уваги на перехожих не звертає.

За своєю натурою горобці — хлопці дружні, товариські. Вони дуже люблять обідати, як то кажуть, за загальним столом. Ось один з них прилаштувався до шматочка хліба і підщипує його знизу. Інший задер голову, випнув груди, наче гордий кінь, і довбає цей же шматок зверху. Несподівано він звертає увагу, що заважає своєму товаришеві, і одразу ж переходить до іншого шматка, що лежить неподалік поруч. «Шматків багато, вистачить на всіх! — говорить він усім своїм виглядом. — Сваритися зовсім нема через що».

Однак не у всіх горобців така компанійська вдача. Деякі схоплять шматочок хліба, відтягнуть його в бік, а там вже й клюють, щоб ніхто не заважав.

На цих гороб'ячих одноосібників взагалі неможливо дивитися без сміху. Ось один з них виколупав з-під снігу важкий шматок хліба, відтягнув його подалі від інших горобців і вже налаштувався гарненько перекусити, як звідкилясь збоку налетів інший горобець, схопив без будь-якого попередження хліб і полетів з ним нагору.

А цього нахабного горобця, що тягає чужі шматки, я давно запримітив і навіть придумав йому ім'я — Афонько і прізвище — Вередливий. Цей Афонько Вередливий ніколи не їсть у загальній компанії, а прилетить, коли його зовсім не чекають, вихопить у когось з-під носа найбільший шматок і летить із ним кудись до себе під дах. Іншим разом потрапить до дзьобу Афоньці такий величезний шматок, що відтягує його голову донизу, і йому доводиться летіти, перевернувшися у повітрі догори хвостом. Крилами він молотить по повітрю з такою страшною силою, що шум долинає до мене в кімнату крізь скло.

Мені здається, що Афонько Вередливий колись все ж таки звалиться під непосильною вагою вниз і як слід гепнеться. Я навмисне кидаю йому шматки побільше, щоб подивитися, до чого його врешті-решт доведе жадібність.

Є там ще один сварливий, забіякуватий горобець-задирака. Цей Задирака налетить шулікою на якогось миролюбного горобця, відтисне його в бік, клюне разок від його шматка, й тут же налетить на іншого горобця, клюне й від його шматка, тут же кинеться до третього... Чи то його заздрість мучить, чи то чужі шматки здаються смачнішими — але він тільки те й робить, що на інших кидається!

Врешті-решт йому попадеться такий же, як він, задирака, або ж просто непоступливий горобець, який сам чужого не хоче, але і свого не віддасть. От тут вони і почнуть наскакувати один на одного, стикатися грудьми і злітати догори, наче два півні. Задирака так і норовить посильніше копирснути свого суперника носом. Але й суперник не поступається. Так вони в бійці і про хліб забудуть. Словом, сміх та й годі!

Коли горобці з'їдять увесь хліб, вони злітають догори і сідають на дереві. Відпочивають. Чистять носи об гілки. Вигляд у них ситий, задоволений.

Якось я вирішив зробити для них сюрприз, тобто несподіваний подарунок. Думаю: «Що їм, бідолахам, товктися по снігу, морозити лапи! Нехай пригощаються, не сходячи з дерева».

Надів шапку, пальто, вийшов у палісадник і почав натикати на гілки дерева шматочки хлібної м'якушки.

«От, — думаю, — горобці зрадіють!»

Повернувся додому і чекаю. Цілу годину, мабуть, у віконце витріщався — і хоч би один горобець!

«Що ж це? — думаю. — Невже не бачать?»

Раптом звідкилясь зверху злітає якийсь дивний розпатланий горобець і сідає на гілку поруч із м'якушкою, що стирчить на суку. Хвіст у цього горобця коротенький, наче обпатраний, загривок скуйовджений, на спині одна пір'їнка зламана і стирчить догори.

«Що це, — думаю, — за Стьопка-хвойда прилетів до нас? Я такого ще не бачив. Мабуть, втік від кішки, що хотіла його зловити, або побився з кимось».

А Стьопка-хвойда між тим сидить на гілці і навіть уваги не звертає на хлібний м'якуш. Потім випадково подивився на нього скоса, закліпав злякано очима, нижня щелепа у нього відвисла, лапи розтулилися самі собою, і Стьопка звалився вниз, як підстрелений з рушниці. Не долетівши півдороги до землі, він несподівано стрепенувся, замахав крильцями і полетів, поступово набираючи висоту, кудись косо через вулицю.

Я так і розреготався: зрозумів, що цей придуркуватий горобець просто злякався хлібного м'якуша, що стирчить на суку. Він, мабуть, не помітив інших шматків, що були насаджені навколо, і сів за звичкою на гілку. А потім побачив, що поруч із ним сидить щось незрозуміле, дивне, і так отетерів з переляку, що звалився з дерева. Йому ж ніколи раніше не доводилося бачити, щоб на деревах шматки хліба росли.

Інші, більш обачні горобці, мабуть, одразу помітили на дереві щось дивне, незвичне і не відважувалися сідати на гілки. Напевно, вони навіть не здогадалися, що це хлібний м'якуш. Горобці — пташинки хоч і маленькі, але дуже обережні, і все незрозуміле лякає їх.

Я, звичайно, не знаю, що думали горобці, може вони уявили, що це якісь небачені живі істоти, які можуть їм чимось зашкодити, але до тих пір, поки на гілках стирчали шматочки хліба, жоден горобець навіть не підлетів близько. Однак варто було мені прибрати з дерева хліб, як вони стали прилітати знову і вже нічого не боялися.

Стьопку-хвойду з того часу я так більше і не бачив. Напевно, це був якийсь зальотний, шалений горобець з іншої вулиці.

А загалом, гороб'ячий народ мені подобається. Вони пташки дуже симпатичні і дуже смішні. Я довго думав над тим, чому ми сміємося з них, а потім зрозумів, що смішить нас в них те ж саме, що і в людях. Ми сміємося, зазвичай, з таких людей, які піклуються тільки про себе і не думають про інших; сміємося з нечем, грубіянів, задирак, забіяк, з таких, що не поважають нікого, крім самих себе, і не вміють ужитися з людьми; сміємося з жадібних і заздрісних, що намагаються захопити все в свою власність, із зарозумілих, гордіїв, які уявляють, що вони найкращі, а інші зовсім нічого не варті; сміємося і з роззяв, з неуважних, з боягузів, що лякаються будь-якої дрібниці. Один мій знайомий (він дуже вчений професор) казав мені, що ми сміємося з горобців, коли помічаємо, що вони в чомусь схожі на людей.

Але мені чомусь здається навпаки: ми сміємося з людей, коли помічаємо, що вони в чомусь схожі на горобців.

От поміркуй про це, коли в тебе буде вільний час.

Автор: Носов М.; ілюстратор: Семенов І.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова