Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Ярти-гулок

Туркменська народна казка

Ярти-гулок

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Урманче

Було це чи не було – їхав по розпеченим від сонця піскам старий. Їхав він та співав пісню:

От якби ж в мене був би синочок,
Хоч маленький, завбільшки з листочок,
Ох який же я був би щасливий,
Що за втіха в літа мої сиві.

Ярти-гулок

Раптом старий почув, як хтось його гукає:

– Гей, ата-джан, любий батьку! Якщо в тебе немає синочка, то візьми мене!

І тут він побачив: із вуха верблюда визирнув маленький хлопчик.

Ярти-гулок

Старий посадив його собі на долоню.

– Як же тебе звати? Присягаюся, ти завбільшки із половинку вуха верблюда!

– От так і зови мене, – засміявся малюк.

І старий назвав хлопчика Ярти-гулок, що означає "половинка вуха".

Ярти-гулок

Тут закричав Ярти-гулок на віслюка, що задрімав:

– Іо, Іо, ішаче! Вези нас скоріше додому, бо в матері моєї плов підгорить!

Ярти-гулок

Зрадів старий, посадив сина поміж вух верблюда і поїхали вони далі. Під'їхавши до дому, старий ще здалеку закричав:

– Гей, жінко! Доля ласкава до нас! Подивись, якого синочка вона нам подарувала!

Ярти-гулок

Вийшла стара, узяла хлопчика у свої теплі руки і прошепотіла йому лагідні слова, називала його то рум'яним яблучком, то своїм верблюжатком.

Ярти-гулок

Потім вона погукала у гості всіх своїх сусідок, наварила плову великий казан, напекла коржів і поставила на стіл миски з кишмишем та шматочками солодкої дині.

Ярти-гулок

Сусідки пошили для Ярти-гулока три халати із маленької хусточки, папаху та черевики. Вони вбрали Ярти-гулока, подивилися на нього, заплескали в долоні та засміялися: "Оце справжній джигіт!"

Ярти-гулок

Ярти-гулок вклонився батькам і сказав:

– Дякую вам за турботу. Настала і моя черга допомагати людям.

Так він сказав, а тепер подивимося, що ж він зробив.

Ярти-гулок

Ішов якось Ярти-гулок додому із сусіднього аулу. Довго йшов, стомився.

Ярти-гулок

Раптом побачив малюк: кінь щипає суху траву край дороги, а молодий джигіт поправляє на ньому сідло.

Ярти-гулок

Ярти вчепився у конячий хвіст і згодом вже сидів на широкій спині скакуна. Ай, як швидко помчав кінь! Але раптом малюк помітив, що вершник жене коня не по дорозі до аулу, а в пустелю.

– Куди ти скачеш? Відвези мене додому!

Ярти-гулок

– Я не можу, – відповів вершник. – Я присягнувся не зустрічатися з людьми, поки не відвезу у пустелю своє горе. Більше за життя я кохаю красуню Гюль-Асаль. Але я бідний, а її господар – перший багач в аулі.

Ярти-гулок

– Ти хочеш відвезти у пустелю своє горе, – сказав Ярти, – а хіба немає горя у твоїх сусідів?

– У нас в аулі горя на всіх вистачить.

– То збери горе по всіх дворах! – закричав Ярти. – Повертай коня! Скачи до аулу!

Ярти-гулок

Прискакали вони до аулу. Ай, який же бідний був той аул! Біля першого ж двору вони зустріли стару жінку. Роки й горе зігнули її. Вона сказала:

– Любі мої, моє горе живе он за тим високим дувалом.

Ярти-гулок

Не встигли вони під'їхати до наступного будинку, як почули плач та крики.

– У цьому домі хтось захворів чи помер? – запитав Ярти.

– Хіба ти не знаєш, – відповіли йому, – що з цього нещасного дому все добро тягнуть туди – за високий дувал! А живе там бай і лихвар Кара-бек.

Ярти-гулок

Дуже багатий був Кара-бек. Кожного дня спускався він до льоху, де стояли скрині, повні золота. Ніщо не тішило його, ніщо не торкало його жорстокого серця. Він думав лише про одне: як назбирати ще більше грошей.

Ярти-гулок

Так було і того дня. Наповнивши золотом сотий мішечок, він сховав його у соту скриню і замкнув на сім замків.

Як раптом із нірки визирнуло мишеня й пропищало:

– Гей, багатію! У пустелі пройшов золотий дощ і твоє золото втратило ціну!

Ярти-гулок

– Геть! – розсердився скнара. Він кинув черевиком у мишеня, і воно зникло.

Ярти-гулок

Але зі стелі на довгій павутині спустився павук і прошепотів:

– Кожен може прийти у Каракуми і загрібати лопатою золоті монети...

Ярти-гулок

А чорний тарган, що ліз по стіні, засміявся:

– Ги-ги-ги! У останнього жебрака в аулі скоро буде більше скарбів, ніж у тебе, Кара-бек! Не гай часу, поспішай у Каракуми!

Ярти-гулок

– Але хто ж відвезе мене у Каракуми? – заволав старий. Адже цей скнара не тримав ані верблюда, ані віслюка.

Ярти-гулок

Він хотів гукнути слуг, але побоявся, що вони першими прибіжать у пустелю і заберуть собі все багатство. Ховаючись від людей, він вибрався за дувал і тут побачив джигіта верхи на коні.

Ярти-гулок

– Ти винен мені сто таньга, – сказав йому Кара-бек. – Але якщо ти відвезеш мене у Каракуми, я пробачу тобі половину боргу!

Ярти-гулок

– І за п'ять тисяч не повезу тебе у Каракуми! – відповів вершник. – Віддай за мене Гюль-Асаль, тоді поїдемо!

– Гаразд, бери Гюль-Асаль, тільки відвези!

Ярти-гулок

Старий видерся на круп коня, і джигіт помчав у пустелю. Довго вони скакали. Минув день, настав вечір.

Ярти-гулок

– Приїхали, злазь! – наказав джигіт, зупиняючи коня.

Ярти-гулок

– Куди ти мене привіз? – закричав багач.

– Куди ти й просив, у Каракуми! – пропищав хтось голосом мишеня.

– Але де ж золото?

– Копай і знайдеш! – відповів хтось голосом павука.

– Ти обдурив мене! – застогнав старий.

– А скільки разів ти обдурював сусідів? – сказав хтось голосом таргана.

Ярти-гулок

Кара-бек озирнувся і побачив Ярти, що сидів на плечі у джигіта. Це він розмовляв різними голосами.

Ярти-гулок

– Справу зроблено! – сказав джигіту Ярти-гулок. – Ми відвезли у пустелю людське горе. Вертайся назад до аулу!

Ярти-гулок

А в аулі сусіди справили весілля красуні Гюль-Асаль та молодого джигіта.

Ярти-гулок

Автор: Туркменська народна казка; ілюстратор: Урманче І.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова