|
Як ти гадаєш, чому так дивується годинник і навіть головою хитає?
Ну, звичайно. Мами Кішки немає вдома, а Кошеня з блакитним бантиком таку гру
зчинило: все розкидало.
Прийшла мама Кішка, зітхнула: «Ах!», сумно похитала головою і тихо сказала:
- Який ти в мене маленький, зовсім не вмієш грати сам. Ну, от що:
сиди тихенько, а я по молоко піду.
«Сиди тихенько!..» А хіба можна сидіти спокійно, якщо ти образився на маму?!
Ну навіщо вона кожного дня каже: «Маленький!» Він зовсім не маленький. Тут
Кошеня надулося і, наче великий м'ячик, вистрибнуло у вікно.
На вулиці Кошеняті спочатку дуже сподобалося. «От я який, - думало воно. - Сам ходжу, наче великий, і граю».
Але щойно воно так подумало, як почуло:
- Пхе, який маленький!
Звичайно, важко пережити таке «пхе». Втерши з вій сльозинку, Кошеня вирішило:
«Зайці просто помилилися». Однак через хвилину він почув знову те ж саме: «Ой,
який маленький...» І це сказали не балакучі зайці, в яких вуха схожі на рукавиці.
Ні, це сказав мудрий Бобер.
Сумно стало Кошеняті.
А в цей час повз нього їхав Ведмедик.
- Уф, яка чудова кульбабка з блакитними очима!
- Так, - кивнуло Кошеня, — може, я і чудовий. Тільки я хочу бути великим.
- Великим... - поміркував Ведмедик. - Якщо влізти на велику сосну, аж до
самого сонечка, відразу всі стануть маленькими. А це значить, що ти станеш
великим.
- Звичайно, - нявкнуло Кошеня і полізло на дерево.
Але сталася дивна річ. Коли Кошеня зверху гукнуло:
- Гей, Ведмедику, ну як, я вже великий?
Ведмедик відповів:
- Ні, чомусь ти став ще меншим.
- Не може бути, - не повірило Кошеня і хотіло запитати в сонечка. Але сонечко
усміхнулося і сховалося.
Пішов дощ, і Кошеня побачило: з-під землі ростуть гриби. У червоних шапочках,
на товстих ніжках, вони стоять, як солдати на параді. А вітер і дощ співають в
листі, наче сурми. Ах, як гарно!
І тоді, піднявши вуха, Кошеня теж вийшло на той парад під дощем.
«Зараз, - думало воно, - зараз я обов'язково виросту».
А після дощу запитало в Ялинки:
- Скажи, будь ласка, я добре підріс?
- Ти? - здивувалася Ялинка і захихотіла. — Ну як же ти міг стати більшим,
якщо хутро на тобі від дощу звалялося?! Ти тепер як маленький мокрий клубочок.
Більше в лісі нема чого було робити. І сумне Кошеня прийшло додому. Ні,
тепер воно не мріяло стати дорослим. Воно тепер зовсім зневірилося. Але
з неба йому усміхнулося сонечко.
- Я знаю, ти хочеш стати великим, - сказало воно Кошеняті. - Тож роби те, що
я покажу. - І добре сонечко показало, куди треба поставити розкидані іграшки.
Усе Кошеня порозкладало, все поприбирало... І навіть пухнастим хвостиком
позамітало підлогу. Та все одно не повірило: невже тепер він став великим?!
Прийшла мама Кішка і від подиву трохи не впустила бідон із молоком - так в
кімнаті чисто. Мама зітхнула: «Ах!», але потім сказала:
- Так ти в мене зовсім великий. Подумати тільки, сам прибрав іграшки!
От і все. Тепер ти зрозумів, як стати великим? Перш за все треба прибрати
свої іграшки.
Ось, наприклад, Слоненя велике. Але якщо воно не прибирає свої іграшки, все
одно про нього кажуть: «Пхе, який він маленький...» так, так.
А якщо не віриш, спитай у сонечка.
|
