Сергій Афоньшин

Як сосна лосенят рятувала

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

Навесні народилося у лосиці двоє лосенят. Два тонконогі вухаті дикі телятка. Поки були слабкі – на прогалині лежали, з маминого молока сили набиралися, а мати-лосиця неподалік блукала, молоді гілочки жувала та дітей оберігала. А коли дітки підросли, почала їх на край вигону виводити, де опівдні сонечко сильніше пригрівало та вітром комарів здувало.

Особливо полюбилося їм одне місце – урочище біля старої сосни. Кругом сухими сосновими шишками густо всипане; соснова порость виросла, зверху сонечка багато, а з боків – укрите.

Вляжуться лосенятка під старою сосною, в теплі сплять, а мама-лосиця тим часом на всі боки нюшить, дивиться та слухає, дітей від небезпеки охороняє.

От якось вранці, поки лосяча родина у заплаві паслася, йшов повз ту сосну ведмідь Дрімай-Лежи. Кожної весни він повз цю сосну проходив і на ній кігтями позначки ставив – дізнавався, на скільки виріс, поки в барлозі відсипався. Підійде до сосни впритул, стане на задні лапи, передні вгору витягне та свої страшні пазурі у сосну встромить. Гарчить та примовляє:

– У-ух! Дізнатися, вгадати, чи багато мене виросло, чи багато силоньки прибуло!

З кожною весною все вище та вище кігтями діставав. А з подряпин після того по сосні смола текла та від спеки і вітру підсихала. От і на цей раз піднявся Дрімай-Лежи на весь свій ведмежий зріст, передні лапи вгору витягнув, кігті самі собою в сосну вп'ялися:

– Ух ти, як виріс! Ух ти, скільки силоньки прибуло!

І продряпав кігтями по сосні зверху донизу, до самих коренів, до дупла смолистого. Здригнулася сосна трохи, а з глибоких ран відразу смола-живиця виступила, і потекла, побігла вниз по стовбуру сльоза соснова.

А ведмідь обійшов навколо сосни, принюхуючись до землі, і почув, здогадався, що сюди лосиця з лосенятами відпочивати приходить. Заходив, закружляв, звіриним розумом метикуючи: «Сьогодні, вчора, позавчора були. Еге, та вони давно тут живуть і сьогодні знову прийдуть! Добре було б свіжиною після зимового посту поживитися!»

І задумав цей Дрімай-Лежи лосицю з лосенятами біля старої сосни підсидіти, підстерегти. Сів під сосну, спиною і загривком до смолистого стовбуру притулився, та й задрімав, притискаючись до дерева.

А стара сосна, скільки було сили, смолу-живицю з подряпин виганяла, аби скоріше рани загоїти. І бігла клейка соснова смола крапельками і струмочками на ведмежу спину, і швидко підсихала від спеки-сонечка. А хитрун ведмідь лосенят чекає, тихо сидить, лапи не переставить, головою не хитне, тільки від ґедзя-овода зрідка відмахується. І знову дрімає, морду на груди схиливши. А вухами і уві сні слухає, і носом на всі боки поводить – чує, до вітерцю принюхується.

Але тихо було навколо старої сосни, тільки мурашки серед торічних шишок бігали, та вітерець шепотівся із соснової молоддю. І мовчки бігла по сосні смола-живиця на ведмежу загривину. Отак сидів тут ведмідь до спеки-полудня, лосицю з лосенятами чекав. І ось почув, як соснові шишки затріщали, а вітерець лосячий запах приніс. Ось і лосиця показалася, йде і біди не чує. Лосенята з різних боків до матері притуляються, тонкі ніжки, наче палички-ходульки, переставляють.

Сидить під сосною Дрімай-Лежи, не ворухнеться, лосів ближче підпускає, чекає, тільки щільніше притискається до сосни. А лосенята все ближче та ближче, уже й попереду матері йдуть, на тонких ніжках жваво крокують, вушка нагострили, підскакують, граються. «Тепер пора!» – подумав ведмідь. Вже хотів на задні лапи підвестися, щоб з одного стрибка лосенят наздогнати, та не вийшло!

– Стій, постривай! – наказала сосна.

– Не поспішай! – заскрипіла шерсть на ведмежій спині.

Соснова смола-живиця міцно приклеїла ведмежу шерсть до дуплистого стовбура. Від болю і страху заревів ведмідь, намагаючись озирнутися назад, сосну куснути:

– У-ух ти! Хто так міцно вчепився у мою спину?!

Мати-лосиця пирхнула, беркицьнулася – та й ну бігти від біди, а за нею і лосенята на ніжках-ходульках, наче на крильцях, полетіли.

Не скоро ведмідь від старої сосни відірвався, чимало шерсті на ній залишив. Забув про лосів і побіг хтозна куди, рикаючи та озираючись.

А лосенята тим часом слідом за лосицею, не кваплячись, кроком ішли і вголос сосні дякували:

– Оце сосна! Оце молодець!

І сосна раділа:

– Оце лосенятка! Гарні хлоп'ята!

Та услід лосячій родині верхніми гілочками легенько помахала. А соснова смола-живиця бігла та бігла, рани на сосні заживляла.