Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Микола Грибачов

Як ведмідь Потап та лисиця Лариска по мед ходили

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

Цю історію про ведмедя Потапа та лисицю Лариску розповів старий лось у Брянських лісах. Це великі ліси, красиві, багато в них озер і річок. Звірів і птахів у Брянських лісах стільки, що й не перелічити...

Так от, дізналася лисиця Лариска, що ведмідь Потап мед видобуває, що мед солодкий-пресолодкий та лікує від застуди. Захотілося і їй меду покуштувати. Та от де його візьмеш?

І вирішила вона хвору з себе удати, ведмедя Потапа розжалобити, щоб він їй меду дав. Йде вона та чхає, чхає... Тільки й чути: «ачхи», «ачхи»!

І коли пішли по лісу розмови, що лисиця Лариска захворіла, вона побігла до ведмедя Потапа і, ніби нічого не помічаючи, так йому і ткнулася носом у бік – він з п'яти скалку виймав.

– Ти що це, Лариско, очі загубила? Тикаєшся носом хтозна куди!

– А я ж така слаба! – запхенькала лисиця Лариска. – За перепілкою погналася, у лісову річку впала. Промокла, промерзла, застудилася. Чи не допоможеш ти мені, ведмедику любий? Кажуть, що мед від застуди лікує.

– Немає у мене зараз меду. Останній вчора з'їв.

– Та вже дістань якось, ведмедику. Не помирати ж мені.

Почухав ведмідь ніс, каже:

– Знаю я, де одне дупло є. Тільки дуже високо. Ну, та якось впораємося. Завтра вранці разом підемо.

Цілу ніч лисиці мед снився. Ніби він на чотирьох ногах бігає, а то й з крилами літає. Адже вона ніколи меду не їла і не знала, який він буває.

Вранці, ледве сонечко встало, побігла вона до ведмедя. А той вже піднявся, в струмку скупався.

– Ну, – каже, – пішли, Лариско, мед їсти!

Йшли вони, йшли і прийшли до великої старої липи аж на самому березі озера. У липі високо від землі дупло, а в дуплі дзижчить.

– Отаке, – думає лисиця Лариска, – то це мед так дзижчить.

А ведмідь Потап поточив кігті об коріння, обв'язав голову хусткою і поліз до дупла.

– Я мед відламувати буду, а ти внизу підбирай і до купи складай. Потім разом поїмо.

Лисиця Лариска сидить, на мед чекає та заздалегідь облизується:

– Поки там ведмідь з дуплом вовтузиться та буде потім злазити, я тут наїмся меду досхочу.

А ведмідь Потап заліз на липу, занурив лапу в дупло. Раз смикнув – не піддається, два смикнув – не піддається. І бджоли починають кидатися. Хоч голова й обв'язана хусткою, та одна вжалила!

Розлютився ведмідь та як смикне втретє з усієї сили! Розламалося старе дупло, ведмідь не втримався, впав униз. За ним друзки посипалися, та вилетів рій бджіл.

– От же й наїмся я зараз медку, – зраділа лисиця Лариска. І сунула ніс в саму гущавину бджолиного рою.

А бджоли як стали її жалити – хто за язика, хто в ніс, хтось у вухо! Здалося їй, що у вогонь вона потрапила.

– Ой, пропадаю! Ой, рятуй мене, ведмедю Потапе!

А ведмедеві не до лисиці, самого бджоли кусають. Бджолиний рій дружний був: всі за одного, один за всіх. Бачить ведмідь – погані справи, загарчав що було сили: «Рятуйся хто може!»

І з берега – шубовсть, у воду пірнув!

І лисиця Лариска за ним! Не любить вона воду, та справи такі, що де ж ти дінешся...

Занурилися вони у воду, самі носи стирчать. А бджоли навколо вирують, намагаються вжалити. Вода в лісовому озері холодна, замерзли ведмідь і лисиця, зуби стукотять. А вибратися неможливо: бджоли не дають.

Так і просиділи до самої ночі. Вже у темряві, коли бджоли спати лягли, почвалали додому.

Губи в них порозпухали, носи набрякли, шерсть мокра, ноги від холодної води ломить.

А тут вже пугач Сьомка прокинувся. Побачив він лисицю й ведмедя, зареготав на весь ліс:

– Ох-ох-хо! Ох-ха-ха! Йдуть битий та м'ятий, зібралися мед їсти, а довелося в озеро лізти!

Вранці ведмідь Потап на ніс лопуха наклеїв замість пластиру, вуха глиною обмазав, щоб не так боліли.

А лисиця Лариска голову ганчірками обмотала, ногу ликом підв'язала, сидить біля своєї земляної хати та охкає:

– Ох, обдурив ти мене, ведмедю Потапе!

– Це нам гниле дупло попалося. Та бджоли дуже дружні. Нічого, як підлікуємося, інше знайдемо. От тоді й поїмо медку!

– Не піду я з тобою, – сказала лисиця Лариска. – Дуже він кусається, твій мед. Я краще мишей ловитиму.

– Погань твої миші, – пирхнув Потап. – Хіба ж це їжа? А мед солодкий-пресолодкий...

Але лисиця Лариска так і не повірила йому. І вирішила ніколи меду до рота не брати. Адже вона думала, що мед – це те саме, що дзижчить і кусається...

Коли старий Лось цю історію розповідав, поруч на гілках ворона Варварка сиділа, а трохи віддалік – сорока Софка крутилася.

– Бреше, бреше, бреше! – тріщала сорока Софка.

– Правда, правда, правда! – каркала ворона Варварка.

Ну, сороці Софці я б вірити не став, аж надто вона балакуча. Тож лось, напевно, правду казав.

Автор: Грибачов М.; ілюстратор: Рєпкін П.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова