|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Микола Грибачов
Як лисиця Лариска наймалася гусенят пасти
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін
Устала вранці лисиця Лариска, піч не топила, каші не варила, недоїдками поснідала.
Начепила рюкзак, що у туристів поцупила, виламала горіховий ціпок, двері до хати прочинені залишила, пішла по стежці. Ціпком підпирається, сльозами заливається.
А на березі сорока Софка сидить.
– Овва! – здивувалася сорока Софка. – Чого це ти така сумна?
— Ох, Софко, не стало мені життя в лісі. Замучив мене хитрий заєць Коська. В мене навіть апетит пропав, навіть уві сні тремчу від страху.
– То з'їла б ти його та й годі!
– І з'їла б. Та тільки надто розумний він став, не перехитрити його. Краще я в чужім краю житиму. Наймуся нянькою – гусенят доглядатиму.
– Отакої! – здивувалася сорока Софка. – Де ж це бачено, щоб лисиці пасли гусей?
– Та це в нас дивно, а в інших краях усе навпаки. Там лисиці пасуть гусей, курники охороняють... От я і йду до чужого краю. А зайцеві скажи, що хату мою я йому залишаю.
Сорока Софка полетіла, заторохтіла:
– Гей-гей! Слухайте всі, у мене новина! Лисиці Ларисці життя не стало від зайця Коськи, пішла вона в чужі краї гусенят пасти...
– Хату свою зайцеві залишила – він найхитріший, він найрозумніший!
– Бреше! – сказала ворона Варварка. – Усе бреше, усім бреше, завжди бреше!
А заєць Коська повірив. Побіг до їжака Кирюхи, став хвалитися:
– Чув? Вигнав я лисицю Лариску з лісу. Он який я хитрий, он який я сильний!
– Не вірю я їй, – сказав їжак Кирюха.
– Та чого не так, коли все так! – образився заєць Коська. – Та ти тільки поглянь на мене, який я є!
Стрибнув заєць на пеньок, випнув груди, розправив вуса.
– Ну як, бачиш? – питає.
– Бачу. Звичайний заєць, тільки хвалько.
– Ну й не вір! – образився заєць Коська. – А я піду лисиччину хатку займати. Завтра і новосілля справлю.
Ларисчина хата під ялинкою. Всередині просторо, сухо.
Берестяна діжечка для води, берестяний кухлик для пиття. Люди зробили, біля криниці залишили, а вона поцупила до себе. Особливо ліжко сподобалося зайцеві.
Вночі Косьці сон наснився, ніби став він у лісі найсильнішим. Навіть ведмідь Потап просить:
– Допоможи, Косько, підняти колоду, мені самому не подужати.
А вовк Бакула як його побачить, так на спину й валиться, за всі образи прощення просить.
Вранці заєць Коська встав, зробив гімнастику, води з берестяного кухлика напився.
Послав сороку Софку гостей гукати – їжака Кирюху, білку Оленку, дятла Дмитра, бобра Борьку.
– Гаразд! – сказала сорока. – Покличу. Тільки ти ведмедя Потапа забув.
– Адже він надто великий, – зітхнув Коська. – У двері не пролізе. Ну то нехай, клич, біля порога посидить.
Полетіла сорока, а заєць Коська став міркувати – чим гостей частуватиме? Кому горіхів треба, кому малини, кому грибів, кому комах. За тиждень усього не збереш... Що ж робити?
Та й вирішив: як нема чим частувати, він гостям виставу влаштує, пісень заспіває. Тільки от біда: жодної згадати не може! Довелося скласти нову.
Сильнішого за мене нема нікого в лісі,
Нехай усі тікають від мене вовки й лиси!
Гоп-гоп-гоп копитця!
Не повернеться лисиця!
Тільки раптом потемнішало чомусь у хаті. Озирнувся, а біля порога лисиця Лариска стоїть!
– Здрастуй, Косько, хі-хі, ха-ха-ха! Чи добре тобі спалося у моєму ліжку? А я, бідолашна, горе горювала, в ямці ночувала...
Та от, нарешті, ти й попався – не вистрибнеш тепер, не втечеш, не заспіваєш, а заплачеш!
Заєць Коська і сам про пісні вже забув, тільки очима кліпає. А лисиця Лариска посміхається та облизується:
– Ох і дурний ти, Косько. У голові твоїй дупло, а в дуплі темно!
– Ну де ти таке чув, щоб лисиці гусей пасли та зайців боялися? Адже це я сама придумала, щоб тебе зловити, а ти й вуха розвісив! От розповім вовкові Бакулі – ох і посміємося!
Заєць Коська сидить ні живий, ні мертвий. Про одне тільки думає: як врятуватися, як вискочити? Нічого придумати не може. Раптом бачить: повернула лисиця Лариска голову, озирнулася.
І тут все саме собою вийшло: наче зайця яка пружина підкинула – як стрибне у двері,
та через голову, та до лісу...
А лисиця Лариска тому повернулася, що їжак Кирюха в кущах зашарудів – він першим у гості прийшов. Тільки й встигла вона клацнути зубами та зайцеві Косьці вухо порвати.
З того часу як вгледить десь Коську здалеку, так і дражнить:
– Гей ти, рване вухо, голова з дуплом, а чи не хочеш у моїй хаті пожити? На м'якому ліжку поспати?
Але заєць Коська не ображається. Сам винен: хто лисицям вірить, той і без шкури залишитися може. А з порваним вухом жити можна. Зате він тепер знає, як лисиці гусей пасуть!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова