|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Юрій Казаков
Як я будував дім
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков
Коли я був маленький, більш за все я любив малювати будинки. Я малював їх цілими сотнями. Я малював їх у зошитах, в альбомах, на зворотному боці фотокарток та на шпалерах, на стінах будинків і на парканах, у дворі на асфальті і в кухні на кахляній стіні.
На кожній плитці кахлю я намалював по будинку.
Інші хлопці теж малювали. Але вони малювали різні речі: чоловічків і собак, корів та кішок, ліс, траву й сонце. Один я малював тільки будинки. Вони в мене були одноповерхові та двоповерхові, з високими дахами і низенькими. Одні будинки виходили у мене у п'ять віконець, інші у вісім чи десять, чи в одне віконце. На кожному будинку був у мене димар, а з димаря обов'язково йшов дим. Дим виходив у мене найкраще.
Дим виходив у мене такий чудовий, що всі зупинялися і довго не могли отямитися, а потім казали різні слова.
Одні казали:
— Ай-яй-яй!
Другі казали:
— Оце так так!
Треті казали:
- Ти диви!
А четверті казали:
— Нічого не скажеш!
І всі гадали, що я стану великим художником. Але я не став великим художником, а зовсім навпаки.
Коли я став великий, у мене з'явилося дуже багато родичів.
Спочатку у мене були тільки батько, мати, брат і старша сестра.
Потім у мене завелися спочатку мої племінники, потім моя дружина, потім мої діти, потім тітки, бабки, свекрухи, зовиці, невістки, зяті, девері, свояки і своячки, двоюрідні та троюрідні брати, а у тих, у свою чергу, були племінники, діти, свояки, свекри, зовиці і невістки.
Справа дійшла до того, що я вже не знав, хто чий свекор, а хто чий син.
Вдень я працював, і жити було можна. І ввечері нічого страшного не було. Всі були на ногах, всі бігали, боролися, грали, плакали, кричали, говорили, смажили, варили та прали. І враження було від усього цього радісне. Як на площі у велике свято.
Зате вночі, коли всі лягали спати, а мені треба було піти за чимось на кухню - ось тоді бувало мені не по собі. Скрізь і всюди, в кімнатах, в коридорі і на кухні, спали мої родичі. Одні хропли. Інші дихали тихо. Треті зовсім не дихали. Я світив сірником, крокував туди й сюди, наступав на ноги, на руки і сам собі нагадував картину: "Ніч полководця після битви".
Усі мені заздрили, що у мене така незвичайна сім'я. Але мені чогось не вистачало. Весь день на роботі я думав: чого ж мені бракує? По дорозі додому я теж про це думав. Вдома я вже не думав, а відчував, що мені чогось не вистачає. І уві сні мені теж чогось не вистачало.
І раптом одного разу вночі я схопився і закричав. Усі мої родичі одразу ж прокинулися, але підхопитися одразу не могли, тому що спиралися руками один об одного і один одному заважали підхоплюватися. Натомість думати вони могли всі разом. І вони всі одразу подумали, що мене хтось ріже.
Покричавши хвилин п'ять, я заспокоївся і сказав:
— Ура! Я зрозумів, чого мені не вистачало! Мені не вистачало будинка! Я буду будувати будинок! Це буде самий чудовий будинок! Такий будинок, якого ви ніколи не бачили!
Тут усі родичі схаменулися, запалили світло, одяглися і вишикувалися в чергу, щоб обійняти мене і потиснути мені руку. Вони всі плакали і говорили різні слова про те, що я геній, що у мене світлий розум, і що вони завжди вірили в мене.
— Оце голова! — говорили вони.
— Оце сила!
— Ух ти!
— Ах ти!
А оскільки обійняти мене хотів кожен, то останній родич обійняв мене вже вранці. Після чого втомлений, але задоволений, я пішов на роботу.
І ось я взявся за будинок.
Спершу я привіз білого каменю і щебеню під фундамент, дзвінкої червоної черепиці на дах, жовтого круглого лісу з краплями смоли для стін.
Потім я привіз: рубанки, фуганки, пили, стамески, долота, викрутки, молотки, коловороти і свердла.
Ще я привіз: крейди, вапна, піску і цегли, товстих цвяхів для підлог і тонких — для дранки.
Сто банок фарби, самої різної фарби — зеленої, білої, червоної, синьої, помаранчевої, чорної і жовтої, столярного клею, оліфи і лаку.
Віконні засувки, дверні ручки, замки, гаки, скоби, шурупи, дошки, рейки, дранки, штахетник для забору, толь, вар, ганчір'я, замазку — і з усього цього почав будувати свій чудовий будинок!
Спершу я вирішив побудувати дим. Я пустив на нього найкращі матеріали. Я його клеїв, збивав, змащував замазкою, завинчував, забивав, поправляв сокирою і стамескою, фарбував усіма фарбами. Потім пішли в діло вапно, штукатурка, колоди, цегла, толь, дошки, пісок, черепиця. Я виводив у небі візерунки та завитки. Дим у мене то хилився на бік, то знову круто йшов угору. У деяких місцях я його стругав рубанком і полірував. Інші місця я навмисне залишав шорсткими. Дим був у мене різнобарвним — на одне місце подивишся, ніби ніч на дворі або хмари. В інший бік подивишся — зовсім мій дим синій, з рожевим відтінком, ніби під сонцем.
Через місяць з димом було покінчено. Він був такий гарний, що не можна було відірвати очей від нього. Він був такий високий, що його було видно звідусіль за сто кілометрів. Іноді я брав квиток на електричку і від'їжджав кілометрів на п'ятдесят помилуватися своїм димом здалеку. Здалеку дим був ще красивішим.
В усіх селах і містах люди раз у раз кидали роботу та милувалися димом. При цьому вони казали різні слова.
Одні казали:
— Ай-яй-яй!
Другі казали:
— Оце так так!
Треті казали:
- Ти диви!
А четверті казали:
— Нічого не скажеш!
— Це я збудував! — казав я. — Це мій дим!
У відповідь усі дивилися на мене, хитали головами і говорили:
- А!
Але не це було головне. Головне було в тому, що, коли я побудував свій чудовий дим, у мене не залишилося матеріалу для будинку. Нічого не залишилося, жодного цвяха! І будинок мені будувати було нема з чого.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова