|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Як їжачкам шили на зиму чоботи
Ева Біллоу
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Мітурич
У тата-їжака і мами-їжачихи було десять їжаченят. Ох, як же важко було з ними бідолашним батькам. Хай би ще вони мали четверо, або п'ятеро дітей, як у всіх інших пристойних їжачих родинах. А то цілих десять, і до того ж хлопчиків! Ні, це вже занадто!
Бідолашна мама-їжачиха поралася з ранку до вечора, а тато-їжак їй допомагав. Іноді, правда, траплялося й таке, що тато-їжак сидів і читав газету, бо всі тати однакові і повинні знати, що робиться в світі.
У мамі-їжачихи й годинки не було на відпочинок. Цілими днями чистила вона колючі шубки їжачків та витирала їм носи.
Влітку було тепло, і їжачки бігали босоніж. Але восени в лісі ставало сиро та холодно.
Їжачки почали приходити додому з мокрими лапами. Не минало й дня, щоб у когось із них не почався б нежить чи кашель. Мама-їжачиха тепер тільки те й робила, що напувала їжачків чаєм з бузини і годувала м'ятними коржами.
– Ні, хлопчики взимку аж ніяк не можуть обійтися без чобіт, – вирішила мама-їжачиха.
Але скільки ж чобіт треба замовити всім десятьом, якщо в кожного по чотири лапки?
Довго рахувала мама-їжачиха, поки не вирахувала, що всього треба сорок чобіт.
Подумати тільки, так багато!
Такі витрати, це ж можна в жебри піти!
Довго думала мама-їжачиха, що ж їй робили, і, нарешті, додумалася. Вона дістала зі скрині шкуру змії, накинула на голову теплу хустку і пішла до вухатого зайця-кравця, що жив за сусіднім кущем.
– Зайчику, чи не зробиш ти з цієї шкури моїм їжачкам на зиму сорок чобіт? – запитала мати-їжачиха.
Заєць-кравець обіцяв зробити і увечері другого дня приніс розкроєні заготівки.
– Вибач, але шкури змії, що ти принесла, вистачило лише на двадцять чобіт, – сказав заєць-кравець, – усього по парі на кожного. – Що ж, мабуть, доведеться твоїм їжакам навчитися ходити на двох задніх лапах, як ходять усі пристойні звірі. Тепер так модно.
Мама-їжачиха подякувала зайцю-кравцю і вирушила підстрибом до дроворуба-дятла.
– Дятле, чи не міг би ти сколотити з цих десяти пар заготівок чоботи на зиму для їжачків? – запитала мама-їжачиха. Дятла, звісно, довго просити не довелося.
– З цією справою я швидко впоррррраюсь, приходь увечерррррі!
Але коли мама-їжачиха ввечері прийшла по чобітки, виявилося, що у дятла на всі десять пар не вистачило цвяхів, і тому він зробив лише половину, тобто п'ять пар, або десять чобітків.
– Справи зовсім погані, не вистачає цвяхів і багато чого іншого, – сказав дятел. – Але не журись. Десять чобітків і десять хлопчиків якраз усім по одному!
Маму-їжачиху це все дуже засмутило. Що ж робити? Хіба вистачить кожному по одному чобітку? Не інакше, як доведеться їжачкам навчитися стрибати на одній нозі.
Залишалося ще змастити чобітки жиром, щоб вони не пропускали воду, і мама-їжачиха вирушила на озеро до видри.
Побачивши маму-їжачиху, видра одразу ж виринула з води і запитала, чим може служити. Тут мама-їжачиха їй про все розповіла, і видра взяла чобітки.
Але коли мама-їжачиха прийшла на другий день, виявилося, що видра половину чобіт впустила у воду і ніяк їх не може дістати.
– Але – не журися, адже п'ять чобітків я все ж таки повертаю тобі, і твої хлопчики-їжачки можуть гуляти в них по черзі, не всі одразу.
Що залишалося робити мамі-їжачисі, як не подякувати за пораду? Дорогою додому вона увесь час міркувала, що тут можна придумати, та тільки нічого не придумала і вирішила запитати у їжаченят.
– Ніке, Тіке, Пігге, Тагге, Вікке, Мюкке, Котте, Кнютте, Пютте і Люкетюсс! – покликала вона, увійшовши до хати. – Ну ж бо, давайте придумаємо, як поділити п'ять чобітків між усіма.
Їжачки одразу почали міркувати. Адже це не жарти, розділити п'ять чобіт між десятьма, коли у кожного з них по чотири лапи, а значить, у всіх разом – сорок лап. Може, надіти їх на дві лапи Кнютте і на три лапи Пігге? Два і три якраз буде п'ять. Чи, може, так: надіти на всі чотири лапи Котте і взяти на додачу одну лапу у Пютте? Чотири і один теж буде п'ять. А то, може, до трьох лап Ніке додати дві лапи Вікке?
Чого тільки не пропонували їжачки, і навколо стояв такий шум і гамір, що незабаром у всіх хлопчиків, у тата і мами розболілася голова.
– Чи не піти нам всім спати? Вечір думає, а ранок умає, – запропонував тато-їжак, якому страшенно набридла ця метушня.
І тоді тато, мама та діти побажали один одному на добраніч і незабаром заснули. І всі вони так міцно спали, що не прокинулися ані на другий день, ані через тиждень, ані через місяць. Дні і ночі лунало гучне хропіння з їжачої хати, і багато звірів не розуміли, в чому річ.
А ти знаєш?
Справа в тому, що їжачки сплять цілу зиму і не прокидаються до весни. Тому зимові чобітки їжачкам зовсім не потрібні, навесні вони знову зможуть гуляти лісом босоніж. Ось про що забула мама-їжачиха.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова