Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Італійська народна казка

Хліб, вино та сіль

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

В одного короля були три дочки: одна – чорнява, друга – руда, а третя – білява.

Старша була потворна, середня – негарна, а молодша – і добра, і вродлива. Тому старші сестри їй заздрили.

Було у короля три трони: один – білий, другий – червоний, а третій – чорний. Коли королю було весело, він сідав на білий трон, коли не дуже весело – на червоний, а коли гнівався, то на чорний.

Якось він розсердився на старших дочок і сів на чорний трон. Вони почали біля батька крутитися та ластитися до нього. Старша й каже:

– Любий батьку, чи добре вам спалося? Чи не на мене ви гніваєтеся, якщо сіли на чорний трон?

– Так, на тебе серджуся.

– За що ж, любий батьку?

– За те, що ти мене зовсім не любиш!

– Я? Та що ви, любий батьку, адже я вас так міцно люблю!

– А як міцно?

– Як хліб!

Насупився король, але нічого не сказав, адже йому сподобалася така відповідь.

Підійшла друга дочка й каже:

– Любий батьку, чи добре вам спалося? Чому це ви на чорному троні? Чи не сердиті на когось?

– Так, сердитий. На тебе.

– За що ж, любий батьку?

– За те, що ти мене зовсім не любиш!

– Я? Та я ж вас так міцно люблю...

– То як?

– Як вино.

Пробурчав король щось крізь зуби, але, видно, залишився задоволений.

А тут приходить і третя дочка, ніжна й лагідна.

– Любий батьку, чи добре вам спалося? Чому це ви на чорному троні? Може, на мене сердитесь?

– Так, на тебе, адже і ти мене не любиш!

– Що ви, я дуже вас люблю.

– Як же ти мене любиш?

– Як сіль.

Почув король таку відповідь та як закричить:

– Що таке?! Як сіль?! Ах ти негідницю! Геть з очей моїх, і щоб я тебе більше не бачив!

Наказав він відвести дочку в ліс і там вбити.

Королева меншу дочку дуже любила. Дізналася вона про королівський наказ і стала думати, як би її врятувати. У палаці був срібний свічник, такий великий, що Циццола – так звали молодшу принцесу – могла в ньому сховатися. Королева і веліла їй залізти у свічник.

– Продай цей свічник, – сказала вона своєму вірному слузі. – Якщо почнуть з тобою торгуватися, з бідняка запитай дорожче, а зі шляхетного пана дешевше, та й віддай свічник.

Обійняла матір молодшу доньку, благословила її і поклала до свічника сушений інжир, шоколад і печиво.

Слуга виніс свічник на площу. Стали тут люди прицінюватися, але ніхто слузі до душі не припав, і він запросив небувалу ціну.

Тут підійшов принц із королівства Високих Веж, оглянув свічник і запитав, скільки він коштує. Слуга назвав йому дріб'язкову ціну, і принц наказав віднести свічник до свого палацу. Там його поставили в обідню залу, і всі придворні дивувалися його красі.

Увечері принц пішов у гості. Він не любив, щоб у палаці на нього чекали, а тому слуги приготували йому вечерю, залишили на столі та й пішли спати. Бачить Циццола, що в залі нікого немає, вистрибнула зі свічника, з'їла вечерю і знову сховалася.

Принц повернувся, а на столі ані крихти! Задзвонив він у всі дзвіночки і ну сварити слуг. Ті присягаються, що вечерю залишили, напевно її кішка чи собака з'їла.

– Іншим разом усіх прожену геть, – пригрозив принц, велів принести іншу вечерю, з'їв її та пішов спати.

На другий вечір залу було замкнено на всі замки, але сталося те ж саме. Розсердився принц і так розкричався, що на всіх страху нагнав. А потім притих і каже:

– Подивимося, що завтра буде.

А назавтра він зробив ось що. На столі лежала скатертина, що звисала до самої підлоги, от він під нею і сховався. Прийшли слуги, поставили різні наїдки та напитки, вигнали з кімнати кішку з собакою і замкнули двері на ключ. Тільки-но вони вийшли, як зі свічника вистрибнула прекрасна Циццола. Підбігла вона до столу і ну наминати за обидві щоки. Вискочив тут принц і схопив її за руку. Стала вона вириватися, та тільки він тримав міцно. Тоді Циццола кинулася перед принцом на коліна і розповіла йому про все.

Принц закохався в неї без пам'яті. Заспокоїв він дівчину і каже:

– Скоро ти будеш моєю дружиною. А поки сховайся знову до свічника.

Всю ніч принц очей не міг склепити, так сильно він закохався. А вранці наказав перенести свічник до своєї кімнати: він, мовляв, такий гарний, що шкода розлучатися з ним і вночі. Потім принц наказав подавати йому в кімнату побільше страв, тому що у нього нібито апетит розігрався. Принесли йому каву, потім сніданок, а там і обід, і все – на двох. Тільки-но слуги вносили страви, як принц замикав двері на ключ, випускав зі свічника прекрасну Циццолу, і вони весело бенкетували разом.

Королева-мати, якій тепер доводилося їсти самій, почала скаржитися:

– Чим я синові не догодила, чому він зі мною за стіл не сідає? Що я йому зробила?

Принц все просив, щоб вона потерпіла, – у нього, мовляв, є важлива справа. А одного дня він і каже матері:

– Я хочу одружитися!

– А хто ж наречена? – запитує королева, а сама рада-радісінька.

Принц у відповідь:

– Хочу одружитися на свічнику!

– Та ти збожеволів, – ахнула королева і затулила обличчя руками.

Але принц стояв на своєму. Мати і так, і сяк його умовляла, просила подумати, що люди скажуть. Але він не слухав і велів, щоб за тиждень усе було готове до весілля.

У призначений день виїхало з воріт палацу безліч карет. У першій їхав принц, а поруч із ним стояв свічник. Приїхали до церкви. Принц велів нести свічник до вівтаря. Відкрився свічник – і звідти вистрибнула Циццола, одягнена в шовк та оксамит, у дорогоцінному намисті і блискучих сережках.

Повінчалися вони, повернулися до палацу і про все повідали королеві.

Королева була жінка розумна, вона й каже:

– Покладіться на мене, адже я зумію провчити її батька. Влаштували вони весільний бенкет і послали запрошення всім сусіднім королям. Покликали і батька Циццоли. Для нього королева наказала приготувати особливий обід: усі страви без солі. Гостям королева сказала, що наречена нездужає і не може вийти до столу.

Взялися гості за їжу. А у короля, батька Циццоли, суп виявився зовсім прісний, він і почав бурчати собі під ніс:

– Ну і кухар, забув суп посолити! – і не з'їв ані ложки.

Стали подавати йому інші страви, теж без солі. Король навіть виделку відклав.

– Чому ви не їсте, ваша величність? Чи вам не подобається?

– Ні, ні, що ви, все дуже смачно!

– Чому ж ви не їсте?

– Та так, знаєте, мені щось не хочеться.

Скуштував він м'яса, жував-жував, тільки несолоний шматок у горло не йде. Тут він і згадав слова своєї дочки, що вона любить його так міцно, як сіль. Розкаявся він, заплакав і говорить крізь сльози:

– Ах я нещасний, що ж я наробив!

Королева запитала, яка біда з ним трапилася, і він розповів їй про Циццолу. Підвелася тут королева з місця і веліла покликати наречену. Кинувся король обіймати дочку, плаче, розпитує, як вона сюди потрапила, яким дивом воскресла.

Послали по матір Циццоли і почали знову святкувати весілля – що не день, то новий бенкет. Напевно, вони і досі там святкують.

Автор: Італійська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова