Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Татарська народна казка

Гюльназек

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Урманче

Жив у давні часи в одному селі бідняк. Звали його Гюльназек.

Одного разу, коли в хаті не залишилося ані крихти хліба і нема чим було годувати дружину і дітей, вирішив Гюльназек спробувати щастя на полюванні.

Зрізав він вербовий прут і змайстрував із нього лук. Потім нащипав скіпок, вистругав стріли і вирушив у ліс.

Довго Гюльназек блукав по лісі. Але ні звіра, ні птиці не зустрів, а натрапив на велетня дева. Злякався Гюльназек. Не знає, що й робити, не знає, як йому від дева врятуватися.

А дев підійшов до нього і запитав грізно:

- Ану, кажи, хто ти такий? Навіщо сюди прийшов?

"Все одно пропадати! - думає Гюльназек. - Спробую хоч налякати цього дева".

Підійшов він до дева і сказав:

- Я мисливець, прийшов до лісу постріляти дичини. Але якщо трапиться дев, то й від такої здобичі не відмовлюся: однією стрілою покладу його на місці!

Злякався дев, заверещав на весь ліс. І чим голосніше він верещав, тим більше роздувався його живіт. Скоро дев став схожий на велику копицю сіна.

Нарешті він перестав верещати і заблагав:

- Хоробрий мисливцю, не губи мене! Краще ходімо до мене у мій дім, будеш дорогим гостем. Дозволь мені пригостити такого славного джигіта, як ти!

А Гюльназек стоїть ні живий ні мертвий від страху і не знає, чи відмовитися від запрошення, чи ні. Абияк пересилив він свій страх і пошкандибав за девом.

Довго вони йшли і прийшли до будинку дева.

Увів дев Гюльназека до своєї оселі і наказав дружині пригощати гостя смаженим м'ясом.

Сам дев їсть, поспішає, а Гюльназеку і шматок до рота не лізе.

Як вони покінчили з їжею, повів дев свого гостя до іншої кімнати і поклав на м'яку постіль.

Лежить Гюльназек у ліжку, але заснути не може. Заплющив очі, прикинувся, наче спить, а сам прислухається до кожного звуку, стежить, що господарі роблять.

І чує він, як дев шепоче дружині:

Ну, жінко, вскочили ми з тобою в халепу! Цей мисливець набагато сильніший за мене: захоче - однією стрілою покладе на місці... Як нам тепер бути? Як нам такої біди позбутися?

Не журися, - відповідає деву дружина. - Я придумала, як нам цього мисливця позбутися. Принесемо вночі великого, важкого каменя, кинемо на мисливця і розчавимо його.

Зрадів дев і каже:

- Добре ти придумала! Так ми і зробимо!

Серед ночі дев із дружиною тихенько піднялися, вийшли з хати і пішли по камінь.

Тут Гюльназек швидко схопився з ліжка, кинув на нього кілька дровиняк, накрив їх шубою, а сам причаївся за піччю.

Тільки-но він сховався, повернулися дев та його дружина з величезним каменем. Вони підкралися до ліжка і з усієї сили кинули на нього камінь. Від цього удару дровиняки під шубою затріщали, захрумтіли, перетворилися на дрібні тріски.

Ну, тепер нам нема кого боятися! - сказав дев. - Ми позбулися цього мисливця-силача!

Підняли вони разом із дружиною камінь з ліжка і викинули надвір.

Поки вони вовтузилися з каменем, Гюльназек знову ліг у постіль.

А коли дев з дружиною прийшли, він потягнувся, ніби щойно прокинувся, позіхнув і сказав незадоволеним голосом:

- Ох і неспокійно у вас тут! І виспатися не можна! От щойно тільки на мене зі стелі щось впало. Тарган, чи що? Якби ти не був мені приятель, я б такого галасу здійняв би, що ти й не знав би, де подітися!

Злякався дев, розгубився, не знає, чим задобрити гостя. Підніс Гюльназекові усяких подарунків - йому і віднести їх не під силу. Захотів тоді дев сам донести подарунки до дому Гюльназека.

Вони зібралися і вирушили в дорогу.

Прийшли до будинку. Гюльназек і каже деву:

- Почекай мене тут, біля входу. Я піду скажу дружині, що привів гостя. Нехай приготується зустріти тебе!

Дев залишився коло дверей, а Гюльназек увійшов до хати і сказав дружині:

- Ну, жінко, привів я нежданого гостя - страшного дева! Зараз я уведу його до хати і звелю подавати гостину. Я тобі раз скажу - ти мовчи, ще раз скажу - ти мовчи, а коли я прикрикну на тебе, то ти відповіси: "Адже чим мені почастувати гостя? Хіба може м'ясом того дева, якого ти підстрелив учора? Більше в нас нічого немає!"

- Добре, - відповідає дружина, - так і скажу.

Після цього Гюльназек увів дева до хати, посадив його на почесне місце і сказав:

- Гей, жінко! Подавай гостину.

А дружина мовчить. Гюльназек знову:

- Гей, жінко! Подавай нам гостину!

А дружина мовчить. Крикнув тоді Гюльназек голосно і сердито:

- Що ж ти мовчиш? Чи не чуєш? Мерщій подавай гостину!

А дружина на це відповідає:

- Адже чим я пригощатиму гостя? Хіба що м'ясом того дева, якого ти вчора підстрелив?

Як почув дев ці слова, схопився з місця і кинувся геть із дому. Мало увесь будинок не розвалив!

Біжить дев, від страху ніг під собою не чує, а назустріч йому лисиця.

- Куди це ти так поспішаєш? - питає.

- Ах, люба лисичко, - відповідає дев, - адже я мало не загинув!

І розповів він лисиці, як пішов у гості до Гюльназека, і як господарі хотіли пригостити його девовим м'ясом. Вислухала дева лисиця і каже:

- Ех, ти! Сам ти великий, а розум у тебе маленький. Адже цей Гюльназек і пальцем нікого не зачепить. Я у нього усіх курей потягала, а він мене й не посмів торкнутися! Куди вже йому дева встрелити! Ходімо до нього разом!

Послухався дев лисицю і пішов із нею. Побачив з вікна Гюльназек лисицю і дева, здогадався, в чому тут справа. Вийшов він на ґанок і закричав:

- Що ж ти, лисицю? Дарма, я подарував тобі десяток курей? Обіцяла привести мені за це двох девів, а ведеш тільки одного, та й те якогось худого!

Як почув дев ці слова, розгнівався на лисицю:

- Ах ти негідниця! Ах ти обманщиця! Обдурити мене надумала... На погибель привела... Не пробачу тобі цього!

Схопив дев лисицю за хвіст - вона й вивернутися не встигла - і вдарив об камінь.

Кинув дев лисицю і пустився навтьоки не оглядаючись.

А Гюльназек здер із лисиці шкуру і продав на базарі.

Дали йому за неї десять золотих.

На ці гроші накупив Гюльназек хліба, накупив м'яса і приніс додому - дружині й дітям.

Автор: Татарська народна казка; ілюстратор: Урманче І.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова