Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Горобчикова весна

М.Сладков

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Чарушин

Пісенька під вікном

Навесні в лісах і полях співають справжні майстри: солов'ї, жайворонки. Люди слухають їх, затамувавши подих. Я знаю багато пташиних пісень. Почую – і одразу скажу, хто співає. А от сьогодні не вгадав.

Прокинувся я рано-ранесенько. Раптом чую: за вікном, за фіранкою, пташка якась завовтузилася в кущах. Потім голосок, але такий приємний, ніби дві кришталинки вдарилися одна об одну. А потім просто по-гороб'ячому: «Чів! Чів!»

Диво!

Кришталинкою – горобцем, горобцем – кришталинкою. Та й все гарячіше, все швидше, все дзвінкіше!

Перебирав я в пам'яті всі пташині пісні – ні, не чув такої ніколи.

А пташка-невидимка не вгамовується: кришталинкою – горобцем, горобцем – кришталинкою!

Тут вже й під теплою ковдрою не влежиш! Схопився я, відсмикнув фіранку та й бачу: сидить на кущі звичайний горобець! Старий знайомий! Чів Щипана Потилиця. Він цілу зиму літав до мене на підвіконня по крихти.

Але зараз Чів не сам, а з подружкою. Подружка спокійно сидить та пір'ячко чистить. А Чіву не сидиться. Він цвірінькає на все горло і як заведений скаче навколо подружки з гілки на гілку – зі сходинки на сходинку. Тонкі гілки б'ються одна об одну і дзвенять кришталинками. Тому дзвенять, що дощова вода замерзла на них тонкими бурульками.

«Чів!» – горобець. «Дзінь!» – бурулька.

І так це виходить добре і ладно, їй-богу, не гірше, ніж у заслужених співаків – солов'їв та жайворонків.

Гороб'ячі ночі

Цілу зиму горобець Чів прожив у старому димарі. Довго тягнулися страшні зимові ночі: стріляв мороз, вітер трусив димар та сипав зверху крижану крупу. Мерзли ніжки, іній виростав на пір'ячку.

Великий день

Кожного дня сонце все вище. Кожна ніч хоч на гороб'ячий крок, а коротша.

І ось прийшов він – Великий день: сонце піднялося так високо, що зазирнуло до Чіва у чорний димар.

Бурулькова вода

На дахах бурульки. Вдень із бурульок крапає вода. Це особлива вода – бурулькова. Чів дуже любить бурулькову воду. Зігнеться з карниза та й спритно підхопить дзьобом бурулькову крапельку, схожу на крапельку сонця. Напившись води, Чів починає так відчайдушно стрибати і цвірінькати, що перехожі зупиняються, усміхаються й кажуть: «Ще вибрикує собі!»

Весняне купання

Чів бундючився, крила волочив, а хвоста задирав. Як раптом побачив себе у водяній калюжці. Чів навіть замружився: який він кошлатий та від сажі чорний!

Мерщій купатися!

У калюжі він присідав, пірнав із головою та бив по воді крильцями. Бризки летіли вгору і у бризках сяяла веселка.

Із калюжі Чів вискочив свіженький та чистенький.

А вода в калюжі стала чорною як сажа.

Кап! Кап!

Кущі набрякли водою. На кожній гілці – гірлянди крапель. Сяде горобець – блискучий дощ! Нахилиться пити, а крапелька з-під самого носа – кап! Горобець до другої, друга – кап!

Стриб, стриб горобець, кап, кап крапельки.

Весняний дзвін

Схопив мороз. Кожна мокра гілка одяглася у крижаний чохол. Сів горобець на похилий сучок – та й покотився донизу, як із гірки. Синиця теж посковзнулася – повисла догори дриґом. Ворона з льоту ухнула в самісіньку гущавину сучків – оце наробила дзвону!

Перекувирк

Кожного дня новина. У повітрі з'явилися комахи! Чів стовпчиком злетів із даху, схопив на льоту жучка і, зробивши в повітрі перекувирк, опустився на димар.

Наївся Чів жуків та мух, і почали з ним робитися дивні речі. Він раптом схопив за загривок свого старого друга Чірика та й почав тріпати його, як собака кішку. Чірик кричав, дриґав ніжками, бив крильцями. Але Чів тріпав його й тріпав, поки не видер у нього жмут пір'я. А всю зиму вони були друзями. І воду пили з однієї бурульки. І милися у сусідніх калюжах. Тільки вода після Чірика стала не чорна, а руда. Тому що всю зиму Чірик спав у шпарині цегляного димаря.

А тепер усе пішло шкереберть.

Сходинки

Обвислі гілки верби схожі на зелене волосся. На кожній волосинці вузлики, вузлики. Це бруньки.

Дощові краплі скочуються по гілках, весело стрибають з бруньки на бруньку. Так на одній ніжці стрибають вниз по сходах діти.

Верба виблискує та всміхається.

Зелені метелики

На тополях натужилися й розпустилися бруньки. З кожної бруньки, як метелик із лялечки, вилупився зелений листочок.

Горобці розсілися по гілках і стали клювати клейких зелених метеликів. Пригощаються, одне око вгору – чи немає яструба, друге вниз – чи не лізе кішка?

Задираки

Від бурулькової води та сонця, від жуків та мух, від свіжих листочків горобці очманіли. Бійки тут і там! Зчепляться на даху двоє – до них мчить дюжина. Учепляться один в одного, б'ються, кричать та пернатою гірляндою валяться з даху на голови перехожих.

Дерево пісень

Увечері всі горобці – биті й небиті – злітаються на особливе дерево – дерево пісень. Дружним хором проводжають вони день. Так, піснею, проводжають вони кожен день весни.

Перехожі із задоволенням слухають гороб'ячий хор, усміхаються.

Переполох

Чів та його подружка Чука звили гніздо в щілині під карнизом. Встелили його пір'ям, волоссям, ватою, сіном та ганчірочками. А Чука принесла фантик і два трамвайні квитки: рожевий і блакитний. Вийшло дуже затишно. Чів згадував свій димар і шкодував, що раніше не здогадався познайомитися з Чукою.

Як раптом – скрип, скрип, скрип! У колисці до карнизу піднімався штукатур. Піднявся і лопаткою своєю став замазувати під карнизом щілини.

Що тут почалося! Усі горобці до нього скачуть! Скачуть по самісінькому краю даху, на всі голоси лають штукатура. Але штукатур не розуміє гороб'ячої мови: замазує щілини та від горобців лопаткою відмахується. А гніздо Чіва й Чуки викинув. Полетіли за вітром пір'я, вата, волосся, сіно й ганчірочки. А фантик і квитки впали вниз.

Хатка-колиска

Чів і Чука зайняли шпаківню. Вітер похитував жердину, і разом із жердиною погойдувалася їхня нова хатка. Чіва заколисувало, і він куняв. Чука не дрімала: вона знову носила в гніздо пір'я, вату та сухі травинки. І знову принесла фантик і трамвайні квитки.

Виселення

Повернулися з півдня господарі шпаківні – серйозні чорні шпаки. Мовчки, діловито працюючи, вони викинули зі шпаківні спочатку Чіва й Чуку і, нарешті, усе їхнє гніздо. Знову полетіли за вітром пір'я, вата, травинки, фантик та трамвайні квитки.

Пелюсткова заметіль

Завиває заметіль. Вулицями тече біла поземка яблуневих пелюсток. А в глухому куті вихори. Білі вихори з яблуневих пелюсток.

Нема коли!

Скрізь з-під стріхи настирливі голоси жовторотих горобців. Старі горобці – туди-сюди, вперед-назад! Залітають у гнізда, пурхають назад.

Я чув Чіва. Він сидів біля старого свого гнізда – на покинутому старому димарі. Сидів та цвірінькав не своїм голосом. Тому що в дзьобі у нього стирчала гусениця, як цигарка. І цвірінькав він не розкриваючи рота, «крізь зуби». Нема коли!

Скінчилася горобчикова весна. Клопоту повно!

Автор: Сладков М.; ілюстратор: Чарушин Є.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова