Іспанська народна казка

Горбата принцеса

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Мавлютов

Не думайте, що принцеса так і народилася горбатою, нічого подібного: вона була струнка і вродлива. До того ж була єдиною спадкоємицею короля, і її майбутній чоловік повинен був отримати королівство.

Король був уже старий і з нетерпінням чекав, коли ж нарешті принцеса обере собі чоловіка, щоб передати йому свій трон. Але пихата принцеса зовсім не хотіла виходити заміж. Не подобалися їй ані князі, ані графи, ані маркізи. І навіть у бік найшляхетніших кабальєро не хотіла вона поглянути.

І от одного разу, прогулюючись перед палацом, вона зустріла старого жебрака. Обличчя його було бридке, одяг в лахмітті, а спину прикрашав величезний горб.

— Подайте на бідність! — простягнувши руку, заголосив жебрак.

Але його потворний вигляд так налякав дівчину, що вона одразу ж поспішила втекти.

— Ніколи не показуйся мені на очі! — крикнула вона старому.

Жебрак розсердився. Він наздогнав принцесу і кинув у неї чорного павука. Павук вчепився у шлейф принцеси, і, щоб вона не робила, принцеса не могла скинути з сукні бридку комаху. Так і довелося йти до палацу разом із павуком.

Став павук жити в палаці.

Він не давав принцесі ані хвилини спокою. Він кусав її вдень і вночі і виріс такий великий і товстий, що навіть двірські стали його боятися.

Тоді принцеса покликала солдатів і наказала їм застрелити павука, а з його шкіри зробити бубон.

Минув час. Король сказав своїй дочці:

— Ти бачиш, я старий. Мені потрібен спадкоємець, щоб передати йому королівство. Коли ж ти обереш собі чоловіка?

— Хоч завтра, — розсміялася у відповідь принцеса. — Але виберу я тільки того, хто без помилки відповість, з чого зроблений мій бубон.

— Добре! — погодився король. — Але пам'ятай, хто б не відгадав, ми негайно ж відсвяткуємо весілля. Даю на тому моє королівське слово!

І король оголосив по всій країні, що принцеса вийде заміж за того, хто відгадає, з чого зроблений її бубон.

З усіх кінців прискакали на конях принци й графи. В розкішних візках приїхали маркізи та герцоги. Зі шпагами на боці прибули до палацу шляхетні кабальєро. Але ніхто з них не зумів відгадати, з чого зроблений бубон принцеси. Красуня тільки сміялася над женихами.

Але якось прискакав верхи на білому коні з найдальшого королівства стрункий принц у золотому плащі та з пером на капелюсі.

Побачивши юнака з вікна принцеса негайно покохала його.

Вона вирішила допомогти незнайомому принцу і, відчинивши вікно, голосно крикнула:

— Він зі шкіри павука!

Але принц, стомлений довгою скачкою, не розчув слів принцеси, а якби й розчув, ні за що б їй не повірив: він подумав би, що принцеса сміється з нього. Хіба роблять бубни з павукової шкіри?

Натомість крик принцеси почув горбатий жебрак. Якраз в цей час він проходив під вікнами, випрошуючи милостиню.

І коли принц так і не зміг відповісти, з чого зроблений бубон, горбатий старець прийшов до короля і сказав:

— Я відповім. Віддайте мені красуню дружину.

— З чого ж? — запитав збентежений король.

— Він зі шкіри павука! — зі сміхом відповів жебрак.

І королю довелося віддати принцесу горбатому старому. Що робити! Адже вона сама призначила таку умову, а король підтвердив її своїм королівським словом.

О, як сердився король! Він покликав свою дочку і сказав:

— От до чого довели тебе твої примхи. Йди негайно ж з палацу зі своїм дідом, забудь назавжди, що я твій батько, і ніколи не повертайся!

Принцеса гірко заплакала. Горбатий старець узяв її за руку, і вони негайно пішли з палацу.

А принци і графи, маркізи і шляхетні кабальєро роз'їхалися по своїх королівствах, оплакуючи сумну долю норовливої принцеси.

Поїхав і принц у золотому плащі й капелюсі з пером. Сумний він поїхав у своє далеке королівство, тому що вже встиг покохати молоду принцесу.

Довго йшли по дорогах принцеса і старий жебрак і прийшли, нарешті, до річки.

— Ти моя дружина і повинна виконувати всі мої бажання, — сказав горбань. — Візьми мене на спину і перенеси через річку.

Посадила принцеса старого собі на спину і понесла. Дійшла до середини річки і подумала: «Якщо я зараз не позбудуся нелюбого чоловіка, все життя доведеться мені тягати його на собі. Краще я струшу його у воду». Вона почала скакати й стрибати, щоб скинути старого зі своєї спини.

Стрибала, стрибала і, нарешті, струсила його: адже старий був уже немічним і не міг утриматися на спині в принцеси. Проте принцеса так і не змогла розігнутися — наче важка ноша виріс у неї на спині величезний потворний горб, такий само, який був у горбатого старого...

Ах, цей горб! Принцеса так його ненавиділа! Мало того, що він сидів на ній верхи, наче вершник. Але він ще й повторював за нею кожне її слово. Варто було дівчині щось промовити, горб негайно передражнював принцесу писклявим голосом.

— Дайте мені напитися води, — просила дівчина, постукавши в двері якоїсь хатини, і горб негайно ж повторював тоненьким мерзенним голоском: «Дайте мені напитися води!» — що аж всі починали сміятися з дівчини. Інші ж ображалися, вважаючи, що вона сміється з них, і проганяли нещасну.

Скільки вмовляла його принцеса хоч трохи помовчати, впертий горб пищав і пищав, як і раніше. Тоді дівчина прикинулася німою. З незвички це було нелегко, зате горб залишив її у спокої: довелося і йому замовкнути.

Нарешті, дійшла принцеса до найдальшого королівства, того самого, де жив стрункий принц у золотому плащі й капелюсі з пером. Чому потрапила вона саме в це королівство, принцеса сама не знала, але, напевно, серце підказало їй дорогу.

Вона прийшла до палацу і найнялася в служниці. Вона прислуговувала за королівським столом, але принц навіть не поглянув на неї жодного разу. Хіба стане красень, спадкоємець трону, дивитися на служницю, до того ж ще горбату й німу!

А між тим юному принцу вже підшукали наречену: за наказом батьків він мав одружитися зі знатною маркізою. Звичайно, ця маркіза була зовсім не така гарна, як принцеса з бубном, але горба в неї не було, і ніхто не насмілився б сказати, що вона німа: маркіза була пряма, як палиця і цілими днями тріщала, як папуга.

Отже, маркіза-наречена прикотила у позолоченій кареті у королівство, де жив принц у золотому плащі, і з цієї нагоди у палаці готували велику вечерю, а принцесі-служниці доручили смажити пиріжки з яблуками для королівського столу.

Вона засмажила перший пиріжок і сказала горбу:

— Горбику, горбику, чи не хочеш пиріжка?

— Хочу, хочу! — пропищав горб.

Як бачите, якщо справа йшла про щось смачненьке, він забував передражнювати принцесу, а відразу відповідав, чого хоче!

Принцеса пригостила його пиріжком, поклала на сковорідку другий і знову запитала:

— Горбику, горбику, хочеш ще пиріжка?

— Ой, хочу! — пропищав горб.

Він був великим ласуном. І принцеса знову пригостила його пиріжком.

— А ще? — запитала вона, обсмажуючи третій.

— Дуже, дуже хочу! — нетерпляче пропищав горб.

— То стрибай до мене у фартух! — сказала принцеса горбу, — там і наїжся досхочу!

Горб так і зробив.

А принцеса схопила його щипцями і кинула в піч.

— Горю, горю! — пропищав горб в останній раз і замовк назавжди.

Так позбулася принцеса ненависного горба і стала стрункою, як раніше. До того ж тепер їй не треба було прикидатися німою. Вона побігла до своєї кімнатки, щоб перевдягтися.

Пробігаючи, принцеса побачила у замерзлому вікні парадну залу, де збиралися на вечерю знатні гості, і де принц із маркізою зустрічали їх.

В атласній сукні з мереживом, прикривши обличчя вуаллю, з'явилася принцеса у парадній залі.

Побачивши незнайомку, принц не втримався перед її красою і вигукнув:

— Хто ви, чарівна незнайомко, чи не бачилися ми колись раніше?

Він підійшов і взяв принцесу за руку.

А маркіза-наречена схопилася з місця і, почервонівши від досади, зірвала вуаль з таємничої незнайомки.

— Дивіться, це наша німа служниця! — затріщала вона як сорока. — Бач, ошатна яка! Геть іди! Кухарку я впізнаю, як її не вдягай!

Вона тріщала б ще дуже довго, але принцеса не дала їй договорити і з гідністю відповіла:

— Ваша правда, сеньйоро маркіза, я була кухаркою і прислуговувала сеньйору принцові, але я народилася не служницею, а принцесою, дочкою короля. І якщо ви не знаєте цього, то могли б і промовчати, хоча, кажуть, це мистецтво абсолютно вам не знайоме.

Почувши таку сміливу відповідь, тріскачка прикусила язика і втекла з зали. Вона стрибнула у свою позолочену карету і назавжди поїхала геть з того королівства.

А принц? Він одразу ж упізнав свою кохану принцесу, за якою так довго сумував. Принц дуже зрадів, що вона вже не німа, і при всіх гостях запропонував їй стати його дружиною.

Вони жили довго і щасливо. Принц незабаром став королем, а принцеса королевою. Вона була доброю королевою, завжди допомагала хворим і бідним і ніколи не відверталася від чужого горя. Адже вона знала, як важко блукати без гроша по дорогах і просити біля чужих дверей ковток води і шматочок хліба, щоб утамувати голод і спрагу. І за це молодий король любив її ще дужче.