|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Гора самоцвітів
Туркменська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Сичов
Жила колись в одному селищі стара вдова, і був у неї син Міралі. Жили вони бідно. Стара чесала для людей вовну, пряла, шила - тим і заробляла на прожиток.
Коли Міралі підріс, мати сказала:
- Синку, я вже не в силах працювати! Знайди собі якесь заняття, яким ти міг би сам прогодуватися.
- Добре, - сказав Міралі й вирушив на заробітки.
Він ходив скрізь, але ніде не міг знайти роботу.
Нарешті прийшов до одного бая й питає:
- Добридень, баю, чи не потрібен тобі робітник?
- Потрібен, - відповідає бай. І найняв Міралі.
Минув день - бай не примушує свого робітника нічого робити. Минув другий день - бай не дає ніяких наказів. Минув третій день - бай ніби не помічає свого робітника.
Дивним здалося це Міралі.
"Для чого ж бай найняв мене?" - думає він.
Прийшов до бая і питає:
- Чи буде мені якась робота?
- Буде, - відповідає бай. - Завтра поїдеш разом зі мною.
На другий день бай наказав Міралі зарізати вола і зняти з нього шкуру.
Потім звелів принести чотири великі мішки і привести двох верблюдів.
На одного верблюда поклав волову шкуру й мішки, а на другого бай сів сам, і вони вирушили в дорогу.
Деякий час йшли вони по пустелі...
І нарешті прийшли до підніжжя дальньої гори. Тут бай поставив верблюдів навколішки і наказав Міралі зняти мішки і волову шкуру.
Коли Міралі зробив це, бай велів йому вивернути волову шкуру і лягти на неї.
Не зрозумів Міралі, для чого це треба, але сперечатися не посмів - зробив так, як наказав господар.
Бай закатав Міралі у шкуру, обв'язав ремінцями, а сам сховався за каменем.
Трохи згодом прилетіли два великі хижі птахи, схопили дзьобами свіжу волову шкуру і підняли її на самісіньку вершину неприступної гори.
Тут птахи почали тягти шкуру в різні боки дзьобами й кігтями і розірвали її. Побачили вони людину, злякалися і мерщій полетіли, а волову шкуру прихопили з собою.
Підвівся Міралі, озирнувся навкруги. Побачив це бай знизу і закричав:
- Чого ж ти стоїш? Кидай-но мені самоцвітне каміння, що лежить у тебе під ногами!
Подивився Міралі - і дійсно: усюди розсипано безліч дорогоцінних каменів - і алмази, і яхонти, і смарагди, і бірюза... Великі, гарні, так і виблискують на сонці!
Почав Міралі збирати камінці й кидати їх униз.
Міралі кидає, а бай підбирає та наповнює свої великі мішки.
Кидав, кидав Міралі баю дорогоцінні камені і почав тривожитися.
- Господарю, як же я звідси спущуся? - кричить він баю.
- Поки що кидай мені побільше каміння, а потім вже я тобі скажу, як спуститися з гори, - відповідає бай.
Міралі повірив і продовжував скидати з гори дорогоцінні камені. Коли всі мішки наповнилися доверху, бай нав'ючив їх на верблюдів і крикнув, сміючись:
- Сину мій! Тепер, сподіваюся, ти й сам зрозумів, яку роботу я доручаю моїм робітникам. Подивися, скільки їх там на горі!
Сказав це бай і поїхав.
Залишився Міралі сам на горі. Почав він шукати місце, де б зійти, але навколо були обриви та прірви і скрізь валялися кістки. Це були кістки таких самих, як він, робітників бая.
Страшно стало Міралі.
Раптом над ним щось зашуміло. Не встиг він озирнутися, як на нього налетів величезний орел і хотів його роздерти.
Але Міралі не розгубився - він міцно схопився обома руками за лапи орла. Закричав орел, піднявся у повітря і став літати туди й сюди - все намагався скинути Міралі.
Нарешті він втомився і опуститися на землю. Тут Міралі випустив орла, і той полетів. Так Міралі врятувався від загибелі.
Повернувся він до міста, прийшов на базар і знову став найматися в робітники. Дивиться - йде бай, його колишній господар.
- Чи не візьмеш мене у робітники? - запитує Міралі.
Баю і на думку не спало, що його робітник залишився живий, бо досі цього ніколи не траплялося. Не впізнав він Міралі, найняв його і повів до себе.
Незабаром наказав бай робітнику зарізати вола і зняти з нього шкуру. Потім велів привести двох верблюдів і принести чотири мішки.
Попрямували вони до підніжжя тієї ж гори.
Як і того разу, бай велів Міралі лягти на волову шкуру і загорнутися у неї.
- Покажи мені, як це зробити. Я щось не зрозумів, - сказав Міралі.
- Що тут розуміти? Лягай ось так! - сказав бай і розтягнувся на вивернутій шкурі.
Тут Міралі швидко завернув бая у шкуру, міцно зав'язав його ремінцями і пішов.
- Гей, сину мій! - закричав бай. - Що ти зробив?
Але тут підлетіли два хижі птахи, схопили волову шкуру і піднялися з нею на вершину гори.
Там вони почали кігтями рвати шкуру. Побачили птахи людину, злякалися і полетіли. Піднявся бай на ноги.
- Гей, баю, не втрачай часу дарма - кидай сюди дорогоцінні камені, як я тобі кидав! - закричав знизу Міралі.
Тільки тепер бай впізнав свого робітника. Затремтів він від страху й люті і закричав:
- Як же це ти спустився з цієї гори? Відповідай швидше!
- Накидай униз побільше дорогоцінних каменів, а коли закінчиш, я скажу тобі, як спуститися! - відповів Міралі.
Бай почав кидати дорогоцінні камені, а Міралі збирав їх.
Наповнив він мішки, нав'ючив на верблюдів і крикнув баю:
- Гей, баю, подивись: навколо тебе розкидані кістки людей, яких ти погубив. От ти гарненько й розпитай їх, як спуститися з гори, а я тим часом піду додому.
Сказав так Міралі і поїхав до своєї матері.
Заметушився бай на горі, став кричати, погрожувати, просити. Та тільки ніхто його не почув.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова