Дивна жабка

Е.Василевська

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Ігнатьєва

Фарбували якось маляри дах. Фарбували та випадково впустили відро з фарбою. Пролилася фарба, потекла вниз.

А внизу на траві сиділа зелена жабка.

І от за мить вона із зеленої стала червоною. Від голови до кінчиків перетинчастих лапок.

Жабка була у розпачі: усі сміятимуться тепер із неї! Де ж ви бачили таке – червона жаба? І кинулася бігти.

Перестрибнула через гарбуз,

перескочила грядку з морквою...

та сховалася за діжку з водою.

Тут її побачила курка.

– Ко-ко-ко! – закудкудакала вона. – Хто це?

– Хто? Хто? – запищали курчата, їм за густим кропом нічого не було видно.

Почувши галас, прибіг півень,

за півнем прийшов з луки чорногуз,

за чорногузом прилетіло сонечко,

навіть земляний черв'як висунув голову з-під землі.

– Дивна! – закудкудакала курка.

– Дивовижна! – закукурікав півень.

– Зроду такої не бачив! – сказав чорногуз. – Адже я на жабках знаюся!

Земляний черв'як нічого не сказав, але був такий зацікавлений, що аж наполовину виліз із землі. Ще б пак! Не кожного дня побачиш таке!

Жабка одразу зметикувала, що до чого. Вона вирячила очі, надулася, набундючилася та закумкала:

– Кум-кум! Я незвичайна! Я дивовижна! Я червона жабка, велика честь тому, кого я виберу собі в друзі!

– Мене! Мене! – закудкудакала курка.

– Кум-кум! – зарозуміло кумкнула жабка. – Тебе? Навіщо мені водити дружбу зі звичайною куркою?

Засмутилася курка, відійшла подалі та курчат за собою увела.

Тоді вийшов уперед півень. Випнув гордо груди, розпушив півнячий хвіст, шпорами хвацько подзвякує...

– Кум-кум! – пихато кумкнула жабка. – Ти мені теж не пара. Я вся червона, від голови до кінчиків перетинчастих лапок, а у тебе червоні лише гребінець та борідка!

Нахилив півень голову, наче зернятко клює, а в самого гребінець аж пашіть від образи.

– І ти мені не рівня, – сказала жабка чорногузові. – Теж мені, дзьоб червоний! – І вона ще більше набундючилася, надулася, ось-ось лусне...

Злякався земляний черв'як – аж раптом і йому щось образливе скаже жабка – і мерщій зарився в землю.

Сонечко виявилося сміливішим.

– А я? – запитало воно. – Подивись, будь ласка! – І воно широко розправило червоні крильця з чорними цяточками.

– Кум-кум! Від твоїх цяток аж в очах миготить!

І взагалі, щось мені парко тут. Треба скупатися, мабуть... – і вона стрибнула у діжку з водою.

Наплавалася, накупалася – нарешті виринула і всілася на краю діжки.

– Дивіться! – запищали курчата. – Дивіться!

Подивилася жабка на своє відображення у воді...

Скочила з діжки, перескочила грядку з морквою, перестрибнула через гарбуз, пролізла у щілину в паркані – тільки її й бачили!

Тут виліз із землі земляний черв'як: захотілося йому ще раз поглянути на дивну жабку.

– Де ж ця дивовижна червона жабка? – запитав він у сонечка, що сиділо найближче до нього на листку буряка.

Сонечко широко розвело свої крильця у чорних цятках і мовчки подивилося на курку.

Курка нерозбірливо кудкудакнула і подивилася на півня.

Півень струсонув червоним гребінцем і зиркнув на чорногуза.

Чорногуз переступив з ноги на ногу і теж нічого не сказав.

Тоді земляний черв'як зрозумів, що всім їм чогось соромно, але ніяк не міг збагнути – чому саме?

А ви здогадалися?