Дивна жабка
Е.Василевська
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Ігнатьєва
Фарбували якось маляри дах. Фарбували та випадково впустили відро з фарбою.
Пролилася фарба, потекла вниз.
А внизу на траві сиділа зелена жабка.
І от за мить вона із зеленої стала червоною. Від голови до кінчиків
перетинчастих лапок.
Жабка була у розпачі: усі сміятимуться тепер із неї! Де ж ви бачили таке –
червона жаба? І кинулася бігти.
Перестрибнула через гарбуз,
перескочила грядку з морквою...
та сховалася за діжку з водою.
Тут її побачила курка.
– Ко-ко-ко! – закудкудакала вона. – Хто це?
– Хто? Хто? – запищали курчата, їм за густим кропом нічого не було видно.
Почувши галас, прибіг півень,
за півнем прийшов з луки чорногуз,
за чорногузом прилетіло сонечко,
навіть земляний черв'як висунув голову з-під землі.
– Дивна! – закудкудакала курка.
– Дивовижна! – закукурікав півень.
– Зроду такої не бачив! – сказав чорногуз. – Адже я на жабках знаюся!
Земляний черв'як нічого не сказав, але був такий зацікавлений, що аж
наполовину виліз із землі. Ще б пак! Не кожного дня побачиш таке!
Жабка одразу зметикувала, що до чого. Вона вирячила очі, надулася,
набундючилася та закумкала:
– Кум-кум! Я незвичайна! Я дивовижна! Я червона жабка, велика честь тому,
кого я виберу собі в друзі!
– Мене! Мене! – закудкудакала курка.
– Кум-кум! – зарозуміло кумкнула жабка. – Тебе? Навіщо мені водити дружбу зі
звичайною куркою?
Засмутилася курка, відійшла подалі та курчат за собою увела.
Тоді вийшов уперед півень. Випнув гордо груди, розпушив півнячий хвіст,
шпорами хвацько подзвякує...
– Кум-кум! – пихато кумкнула жабка. – Ти мені теж не пара. Я вся
червона, від голови до кінчиків перетинчастих лапок, а у тебе червоні лише
гребінець та борідка!
Нахилив півень голову, наче зернятко клює, а в самого гребінець аж пашіть від
образи.
– І ти мені не рівня, – сказала жабка чорногузові. – Теж мені, дзьоб червоний!
– І вона ще більше набундючилася, надулася, ось-ось лусне...
Злякався земляний черв'як – аж раптом і йому щось образливе скаже жабка – і
мерщій зарився в землю.
Сонечко виявилося сміливішим.
– А я? – запитало воно. – Подивись, будь ласка! – І воно широко розправило
червоні крильця з чорними цяточками.
– Кум-кум! Від твоїх цяток аж в очах миготить!
І взагалі, щось мені парко тут. Треба скупатися, мабуть... – і вона стрибнула
у діжку з водою.
Наплавалася, накупалася – нарешті виринула і всілася на краю діжки.
– Дивіться! – запищали курчата. – Дивіться!
Подивилася жабка на своє відображення у воді...
Скочила з діжки, перескочила грядку з морквою, перестрибнула через гарбуз, пролізла
у щілину в паркані – тільки її й бачили!
Тут виліз із землі земляний черв'як: захотілося йому ще раз поглянути на
дивну жабку.
– Де ж ця дивовижна червона жабка? – запитав він у сонечка, що сиділо
найближче до нього на листку буряка.
Сонечко широко розвело свої крильця у чорних цятках і мовчки подивилося на
курку.
Курка нерозбірливо кудкудакнула і подивилася на півня.
Півень струсонув червоним гребінцем і зиркнув на чорногуза.
Чорногуз переступив з ноги на ногу і теж нічого не сказав.
Тоді земляний черв'як зрозумів, що всім їм чогось соромно, але ніяк не міг
збагнути – чому саме?
А ви здогадалися?
