|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нанайська народна казка
у переказі Дмитра Нагішкіна
зі збірки "Амурські казки"
Дурний багач
Переклад українською – Володимир Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генадій Павлішин
Багатство розуму не приносить. А зажерливість останній відбирає...
Жило на Амурі двоє людей: ніканський купець Лі-Фу та нанайський мисливець Актанка. Різні вони люди були.
Актанка рибу ловив, звіра бив, усе життя працював, проте бідно жив. Лі-Фу стріли на лука накласти не вмів, сопки від рябчика відрізнити не міг, за все своє життя жодної рибини не впіймав, що таке невід – не знав, тільки гроші рахував та, в крамниці сидячи, торгував, а жив багато. Актанка всю свою здобич віддавав йому за крупу та борошно.
Лі-Фу був жадна й нечесна людина. Він в Актанки хутро брав. До своєї товстої книги записував – що брав, що давав. Але записував він неправильно. А Актанка був неписьменний і сам не міг порахувати, скільки він заборгував Лі-Фу.
І виходило, що чим краще полював Актанка, тим дорожчими ставали товари у Лі-Фу.
Не може Актанка боргу заплатити!
А Лі-Фу щодня прибігає і кричить:
– Гей, ти, не лежи! Іди на полювання! Борг за тобою!
Якось одібрав за борг Лі-Фу в Актанки сіті.
Геть здурів купець від зажерливості, не тямив, що без снасті Актанка нічого не впіймає.
Подумав, подумав Актанка.
Довго думав.
Зробив сільця з жил лося, самостріл прилаштував на стежці, по якій кабан завжди до водопою ходить.
Кабан пішов воду пити – самостріл звалив його.
Знову в Актанки здобич є.
Став Актанка м'ясо варити.
Лі-Фу почув, що м'ясом пахне, прибіг.
На мисливця кричить, ногами тупає, у свою товсту книгу пальцем тиче:
– Гей, ти,борг віддавай!
Віддав йому Актанка все м'ясо.
А Лі-Фу й цього мало: і самостріла забрав, і сільця! Он як...
Каже дружина Актанки – Аінка:
– Що ми робити будемо, пане Лі-Фу? Без снасті не можна здобичі взяти, не можна м'яса, шкури добути.
Не слухає її Лі-Фу, згріб усе в оберемок і пішов. Заплакала Аінка.
Заспокоює її Актанка:
– Нічого, жінко, якось проживемо.
Подумав, подумав.
Довго думав. Потім із гілки тиса зробив маленький лучок і пішов у тайгу.
Око в Актанки гостре, рука в нього тверда. Як пустить стрілу – так і вб'є птаха. Багато дичини набив. Приніс додому.
Стала Аінка птицю смажити на рожні.
Почув зажерливий Лі-Фу, що в Актанки печенею пахне, знову прибіг:
– Віддай борг!
Не може Актанка боргу віддати. Забрав у нього Лі-Фу і лучок, і стріли, і птахів.
Пішов.
Плаче Аінка:
– Ой-ой-ой! Як тепер жити будемо?
Каже їй Актанка:
– Не плач, жінко, краще подумаймо.
Став Актанка думати. Цілу ніч думав.
Замалим усього тютюну не викурив, доки думав.
Уранці каже дружині:
– Піди приготуй смоли.
Пішла Аінка в ліс. Наскребла смоли з ялиці, смереки.
Багато наскребла. Розтопила, змішала.
Взяв Актанка чумашку зі смолою. Пішов на бескид, де висока ялина росла.
Виліз він на те дерево, на самий вершечок. Навколо поглянув. Бачить – птахи летять. Почав Актанка з того дерева злазити та смолою гілля і стовбур обмазувати. Спускається і маже, спускається і маже...
Все дерево вимазав, потім додому спати пішов.
Уранці дружину розбудив:
– Гей, жінко, йди здобич позбирай!
Пішла Аінка до того дерева. Бачить – усе дерево птахи обліпили. Вночі вони відпочивати сіли та її прилипли. Хоч як силкувалися – злетіти не змогли.
Зібрала Аінка дичину, понесла додому. Почала її смажити.
Лі-Фу спав і вві сні бариші рахував.
Раптом запах м'яса почув із фанзи Актанки.
Схопився, побіг.
Від ненажерливості весь трясеться, руки тремтять, коса по спині скаче, капці з ніг злітають, халат вище колін задирається.
Прибіг Лі-Фу до Актанки, у свою товсту книгу пальцем тиче:
– Гей, – кричить, – боргу ніяк не віддаси, а м'ясо їси! Віддай борг!
– Не можу, – відказує Актанка. – Не можу, пане багатий.
– Тоді снасть віддай!
А снасті в мене нема, – каже Актанка. – Сам же ти у мене всі снасті забрав!
Лі-Фу в казан Актанки руку запустив, качку витяг. Як побачив її – очі витріщив, ногами затупав, почервонів від злості, кричить не своїм голосом:
– А ця сама до тебе в казан прилетіла?
– Без снасті спіймав, – відповідає Актанка. – Треба тільки дерево смолою намазати. Сядуть на те дерево птахи і прилипнуть, а потім їх голіруч збирай та в казан кидай.
Зрадів Лі-Фу. «От, – думає, – добре! Тепер я усіх гусей, усіх качок переловлю! Добра торгівля піде! А Актанці віднині ні борошна, ні крупи, ні сала не дам!»
Побіг багач додому. Дружину мерщій в ліс погнав, велів смолу збирати.
Повну бочку смоли нашкребла вона.
Насилу вони ту бочку вдвох до гори дотягли, де високі дерева росли.
Лі-Фу смоли у мідний таз набрав, на дерево поліз. Лізе й маже... Лізе й маже...
Поки до вершини дістався – все дерево обмазав.
Густо-густо обмазав, щоб птахів якомога більше прилипло.
Дружина кричить йому знизу:
– Гей, злазь, Лі-Фу! А то всіх птахів перелякаєш. Бачиш – цілий табун гусей летить! Та жирні-прежирні, сало з них у річку капає!
Почав купець злазити. А дерево липке. Чим нижче, тим смола міцніша...
Прилип Лі-Фу до дерева. І руки, і ноги, і халат його розшитий прилипли.
Підганяє його дружина:
– Злазь, Лі-Фу!! Гуси вже близько...
А Лі-Фу не може ні піднятись, ні опуститись.
Каже дружині:
– Не можу злізти! Рубай дерево! Птахи і на зрубане сядуть.
Схопила дружина багатія сокиру, давай рубати дерево. Рубає, скільки сил має – тільки навсібіч тріски летять.
А Лі-Фу кричить:
– Швидше, швидше! А то гуси мимо пролетять.
Підрубала жінка дерево. Впало воно, вдарилось об землю. Убився зажерливий Лі-Фу. Відскочила одна гіллячка, вдарила дружину багача в лоба. Впала вона в бочку зі смолою.
Перекинулася бочка, покотилась і впала в річку разом з дружиною дурного й зажерливого багача Лі-Фу.
І не жаль її – вона теж не краща від свого чоловіка була!
А Актанка пішов у фанзу Лі-Фу, забрав усі свої снасті: і лучок, і самостріл, і сільце. Жити добре став – полює, рибу ловить, і ніхто у нього здобичі не відбирає.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова