Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


К.Карганова

Чуньо

Чуньо

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Сазонова

Чуньо – маленьке порося. Невеличке, рожеве та кумедне. Як усі малюки, воно любить купатися, розбризкуючи воду навсібіч, і відчайдушно верещить та борсається, коли мама витягує його з води, загортаючи у великий пухнастий рушник.

Чуньо

Як усі малюки, Чуньо любить молоко і рум'яну свіжу булку. Тому він снідає із задоволенням і, зовсім як великий, витирає серветкою рота і говорить мамі: «Дякую».

Чуньо

Як усі малюки, Чуньо любить гуляти. Тому одразу після сніданку він виходить у маленький двір, де все: і невеличка ділянка землі, на якій він вчився ходити, і клаптик неба над високим парканом, і тонкий промінь сонця, що пробивається крізь гілки старого дуба, – давно і добре було йому знайоме.

Чуньо

Але сьогодні його ділянка здалася Чуньо надто тісною, клаптик неба – надто малим, а тонкий промінь сонця – недостатньо яскравим. Тому Чуньо сумно бродив двором, заглядаючи у вузьку шпаринку в паркані, намагаючись вгадати, що робиться там, де він ще жодного разу не був, і, нічого не побачивши, зітхав.

Тоді мама – а в Чуньо була дуже розумна і добра мама – одразу зрозуміла, в чому справа, і сказала:

– Тобі нудно, синку! Отже, ти вже виріс. Тут занадто тісно для тебе. Рано чи пізно всім дітям стає вдома тісно. – І, зітхнувши, додала: – І в цьому немає нічого дивного!..

А потім вона вивела Чуньо за хвіртку, показала на дорогу і сказала:

– Іди!

І Чуньо пішов. Він зробив крок, другий, потім пішов швидше, ще швидше і, нарешті, побіг щодуху. Біг, не зупиняючись, не розбираючи дороги, наче боявся спізнитися. Усе миготіло перед його очима! Усе летіло, сміялося, співало й дзвеніло!

А Чуньо не вмів співати. Він навіть не вмів до пуття рохкати! І тому він верещав від щастя:

Я іду, іду, іду!
І не страшно, що впаду!
Все навколо обшукаю,
Світ навколо весь пізнаю.
Ну а якщо і не все,
То хіба про те й про це!..

– Ой!

Раптом прямо перед собою Чуньо побачив Курча. Воно стояло посеред високої трави і гірко плакало.

– Чого ти плачеш? – спитав Чуньо.

– Чого?.. Того що я загубився, – не дивлячись на Чуньо, відповіло Курча.

– А... а що це таке? – здивувався Чуньо.

Курча теж здивувалося і навіть припинило плакати:

– Ти що, не знаєш?! Хіба ти ніколи не губився? – насилу вимовило воно.

– Н-ні-і, – винувато відповіло поросятко.

Це вже Курчаті було зовсім незрозуміло.

І воно, стрибнувши на купину, дуже розважливо почало пояснювати поросяті:

– Слухай! За-гу-бив-ся – це значить залишився зовсім сам і невідомо де. Розумієш? Зовсім-зовсім сам! Са-мі-сінь-кий...

Курча схлипнуло, згадавши, що воно по-справжньому загубилося, і знову почало плакати...

Чуньо

– Ну, що ти? Чого ти плачеш? – намагався заспокоїти його Чуньо. – Адже ти не сам! Я з тобою!

Курча припинило плакати і з надією подивилося на Чуньо:

– Хіба? А де ж мій дім?!

– Знайдемо і твій дім! Ану ж бо, стрибай! – і Чуньо підставив Курчаті свою спину.

Курча, розбігшись, стрибнуло, і вже за мить порося зі своїм вершником весело побігло по дорозі...

– Куди? Куд-куд-куд-куди?! – вибігла їм назустріч мама-курка.

– Мамо! Це моя мама! – зраділо Курча.

Чуньо присів – Курча скотилося з його спини, наче з гірки, і потрапило прямо під крильце курки.

– Я загубився! Мені було страшно! Я плакав! А він мене знайшов і привіз! – заторохтіло щасливе Курча.

Мама-курка так зраділа, що й не знала, чим віддячити поросяті. Вона притискала до себе Курча, з ніжністю дивилася на Чуньо і кудкудакала:

– Ко-ко-ко! Ви врятували мою дитину! Ви такий добрий! Ви такий сміливий! Ви такий ко-ко-ко!..

– Ну, що ви! Що ви!.. – зовсім зніяковів Чуньо.

І тільки дивлячись на його хвостик, який щосили заметлявся, можна було здогадатися, що йому приємна похвала мами-курки.

Чуньо

– Вибачте, але мені треба йти, – сказав Чуньо і кивнув Курчаті. – До побачення, малий!

– Я не малий! – обурено тупнуло ніжкою Курча.

Але цього Чуньо вже не чув.

Він стрибав по галявині, весело рохкав, нюхав квіти і співав свою пісеньку:

Все навколо обшукаю,
Світ навколо весь пізнаю.
Ну а якщо і не все,
То хіба про те й про це!
Все навколо обійду,
Друзів я собі знайду!

– Гей! Тихо! – почувся зовсім поруч чийсь сердитий окрик.

Чуньо озирнувся. З-під великого листка лопуха на нього витріщився довговухий Кролик.

Чуньо Кролик одразу сподобався. Він захотів підійти до нього ближче, але...

– Стій! Ані руш! – наказав йому Кролик.

Чуньо зупинився.

Чуньо

– Чого розспівався тут? – суворо запитав Кролик.

– Просто так, – розгубився Чуньо. – А що, хіба тут не можна співати?

– Не можна! – заявив Кролик.

– А чому? – не вгамовувався Чуньо. – Хіба тут хтось спить чи працює?

– Я працюю. Зрозумів? – знизивши голос до шепоту, пояснив Кролик.

– А що ти робиш? – поцікавилося порося.

– Я виглядаю Кролицю. Вона піде, і я стягну морквину! Зрозумів?

Чуньо нічого не зрозумів:

– Що ти зробиш?

Але Кролик нічого не відповів, а пірнув у лопухи... Зацікавлений Чуньо поліз за ним.

За лопухами тяглися довгі грядки. Праворуч, зовсім близько, стояв кошик з морквою. А в кінці грядки поралася Кролиця.

Довговухий Кролик подивився на кошик і облизався.

– Тепер зрозумів? – запитав він Чуньо.

– Візьмеш без дозволу? – не повірив йому Чуньо.

– Еге! – весело підморгнув Кролик.

– А чому ти не можеш попросити? – допитувався Чуньо.

– Не дасть! – категорично заявив Кролик. – Ні за що не дасть!

Недовірливо поглянувши на Кролика, Чуньо, не кажучи ані слова, попрямував до грядки, біля якої працювала Кролиця.

– Здрастуйте! – чемно вклонився їй Чуньо. – Як ваші справи?

– Здрастуй, здрастуй! – лагідно всміхнулася Кролиця. – Непогані справи. Дякую!

– Вибачте, будь ласка, – соромливо попросив Чуньо. – Чи не могли б ви дати мені три або хоч одну морквину? Для мого друга – довговухого Кролика. Будь ласка!

Кролиця відібрала чотири найбільші й найгарніші морквини і простягнула їх поросяті:

– Будь ласка! Їжте на здоров'я!

– Дуже дякую! – в один голос подякували Кролик і Чуньо Кролиці.

Чуньо

– Ну, що? – запитав Чуньо Кролика, віддаючи йому всі чотири морквини. – Зрозумів?

Кролик винувато опустив голову і важко зітхнув.

– Бувай! – привітно помахав йому Чуньо. – Я пішов!

Кролик довго дивився йому вслід, але раптом, схопившись, крикнув:

– А як вас звати?!

– Нас? – озирнулося порося. – Дуже просто: Чуньо! – І, хихикнувши, втекло, безтурботно помахуючи хвостиком.

Так воно бігло по доріжці, дрібочучи копитцями і співало пісеньку:

Я іду, іду, іду!
І не страшно, що впаду!
Все навколо обшукаю,
Світ навколо весь пізнаю.

– Р-р-р! Гав! – хтось раптом перервав його пісеньку. А Чуньо перекинувся від несподіванки через голову і зупинився як укопаний.

Біля паркану, на якому ще не висохла фарба, Чуньо побачив Собаку. Він був дуже злий. А перед ним, опустивши ніс, вуха і хвіст, стояло Цуценя, усе вимащене фарбою.

– Подивіться! Хіба це Цуценя?! – в розпачі поскаржився Собака. – Це ж порося! Справжнє порося! Ану мерщій додому! – скомандував Цуценяті Собака.

Чуньо

– Послухайте! – закричав їм услід Чуньо. – Воно зовсім не порося! Порося – це я!

Але Собака на нього й не подивився. А пустотливе Цуценя, хитро підморгнувши Чуньо, помчало слідом за ним.

Але Чуньо не образився, а пішов своєю дорогою. Ішов він, ішов, поки не побачив Кошеня.

Кошеня всіма чотирма лапами і кінчиком короткого хвоста влізло в миску з молоком.

– Ти що, купаєшся?! – здивувався Чуньо.

Кошеня облизнуло рота й вуса і дуже серйозно відповіло:

– Ні-і... Я їм!

Чуньо

Чуньо весело рохкнув. Але, коли побачив, що до Кошеня йде сердитий Кіт, одразу замовк.

«Напевно, це тато рудого Кошеняти, – подумав Чуньо. – Так і є!»

Кіт рішуче взяв сина за комір і витяг з миски.

– Так-так... – похмуро промовив він.

Чуньо боязко позадкував назад.

– Запам'ятай, Мурзьо, – чітко вимовляючи кожне слово, ніби повторюючи дуже важливий урок, промовив Кіт, – плямкають, цмокають і лізуть лапами в тарілку тільки поросята!

– Але вибачте... – роззявивши від подиву рота, спробував втрутитися Чуньо.

Чуньо

– Тільки по-ро-ся-та! – навіть не глянувши на Чуньо, переконливо повторив Кіт.

– Це неправда! Неправда! – вигукнув Чуньо і, не бажаючи більше бачити сердитого Кота, пішов геть.

Так він брів, понуро опустивши голову, і його хвостик від образи вже не метлявся так весело, як раніше.

Несподівано з-за кущів він почув чийсь крик. Чуньо прислухався і обережно розсунув гілки: на галявині, намагаючись щось відібрати одне в одного, пищали троє каченят.

Ось одне з них підставило ніжку другому.

Чуньо

Чуньо готовий був кинутися на допомогу потерпілому, але його випередила Качка.

– Кряк! Припинити неподобство! – грізно наказала вона і розняла каченят. – Що за поросячий вереск?!

Качка підійшла до зморщеного гриба-дощовика, через який зчинилася сварка, і рішуче піддала його ногою...

Гриб гепнувся прямо перед носом Чуньо і, луснувши, випустив чорну хмару пороху. Чуньо чхнув.

– Кря! – не вгамовувалася Качка. – Всяку погань піднімають! Всякий бруд! Як поросята!

Чуньо

Це вже занадто! Чуньо вискочив на середину галявини і, мало не плачучи, закричав:

– А ви!.. Ви!.. Ви!..

«Додому, швидше додому!» – вирішив він і побіг, нікого не помічаючи навколо.

Ось і знайома хвіртка. Але Чуньо вже зовсім вибився з сил: він ледве-ледве доплівся до колоди, сів і гірко заплакав.

Цей плач почула Чуніна мама. Вона підійшла до сина, сіла поруч, обійняла його і запитала:

– Ти втомився, синку? Так?

Чуньо

– Ні! Ні! Ні! – в розпачі замотав головою Чуньо. – Я не буду! Я не хочу!

– Чого ти не хочеш? – запитувала мама і гладила Чуньо по голові.

– Я не хочу бути поросям! – відповів Чуньо.

– Ну, що ж, – погодилася мама. – А ким же ти хочеш бути?

– Ким? – замислився на хвилину Чуньо, роздивився навсібіч, підняв голову вгору і побачив пташку.

Пташка стрибала по гілці, весело щебетала, потім змахнула крилами і полетіла.

Чуньо проводив її поглядом, подивився на маму і несподівано сказав:

– Пташкою!

Чуньо

– Ти хочеш бути пташкою? – усміхнулася мама. – Але ж ти не вмієш літати!

– Я?!! Я буду вчитися! – вигукнув Чуньо.

Він спробував злетіти, але... гепнувся на землю.

А мама підійшла до нього і дуже лагідно проказала:

– Будь ласка, я тебе дуже прошу, залишайся поросям! Добре?

Чуньо уперто захитав головою.

Мама схилилася над сином і уважно подивилася йому в очі:

– Знаєш, синку, зовсім не важливо, хто ти! Важливо, який ти! Може, ти все ж таки залишишся поросям?

– Залишайся! Залишайся! – стали просити Чунбо його друзі – довговухий Кролик і жовте Курча.

Чуньо дуже зрадів друзям і погодився:

– Гаразд, залишуся!

Чуньо



Автор: Карганова К.; ілюстратор: Сазонова Т.


На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова