|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чорна качечка
Карельська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Тамара Юфа
Жили старий зі старою. Було в них двоє дітей – син та дочка. І були вони такі вродливі, що хоч з лиця воду пий. От дід та баба вже зовсім старі стали, відчувають, що смерть їх близько. Наказують вони своїм дітям:
– Живіть, дітки, дружно, не обманюйте один одного!
Поховали брат із сестрою батьків і залишилися удвох, та ще й песик у них був. Брат на полювання ходить, сестра в хаті порається. Дружно живуть. От якось зустрів хлопець у лісі царевича. Царевич так задивився на нього, що й очей не може відірвати, та й каже:
– Який же ти, брате, гарний! Хто ти й звідки?
Відповідає йому хлопець:
– Я ж то що! От сестра у мене – справжня красуня!
– Віддай мені її в дружини! Та й ти житимеш свій вік з нами поруч у достатку.
Прийшов брат додому і розповів про все сестрі. Дівчина подумала й каже:
– Доти не вийду заміж, поки своїм подолом батьківський поріг не зітру.
Тільки-но сестра вийшла з хати, брат узяв сокиру, порубав поріг на шматки та й склав назад. Увійшла сестриця до хати, зачепилася за поріг подолом – поріг і розсипався.
Каже брат сестрі:
– Підеш тепер заміж за царевича?
– От як зітру на млині батькове жорно, тоді й піду.
Брат спустився до льоху, розбив жорно на шматочки, зібрав їх докупи й поставив на місце. Вранці стала сестра зерно молоти – жорно на друзки й розсипалося. Брат каже:
– Тепер вже підеш заміж?
– І тепер ще не піду! От коли зноситься від шиття голка, що її мені мати залишила, тоді вже й піду за царевича.
Брат узяв голку, переломив її навпіл, а шматки склав докупи. Стала сестра шити братові сорочку – голка зламалася.
Нічого не вдієш, довелося сестрі погодитися вийти заміж за царевича. Узяла вона своє найкраще вбрання, сіли вони в човен і песика з собою взяли.
Пливуть вони в човні, довго чи не довго. Бачать, біжить Сюоятар – зла відьма – по берегу. Забігла на мисок та й кричить:
– Діти добрих батьків, візьміть мене в човен! Мої ніженьки гілками подряпані, мурахами покусані!
Дівчина каже:
– Не бери, братику, її до човна! Це Сюоятар, а зло на добро не обернеться.
Пливуть далі. Сюоятар біжить по берегу. Забігла на наступний мисок та й кричить:
– Гей ви, діти добрих батьків, візьміть мене в човен! Мої ніженьки кущі подряпали, мурахи покусали! Не можу йти далі.
Дівчина знову каже:
– Не бери її, братику: зло на добро не обернеться.
Пливуть вони, пливуть, в одному місці опинилися так близько від берега, що Сюоятар стрибнула в човен, сіла замість дівчини гребти і відняла у неї слух. Ось попереду царський берег вже видно. Каже брат:
– Вбирайся, сестро! Одягни свій шовковий сарафан: он вже царський палац видно, міський мур біліє!
Сестра не чує, перепитує:
– Що ти кажеш, любий братику?
А Сюоятар замість нього відповідає:
– Ось що каже твій любий братик: плюнь у воду, стрибни в море, обернися на чорну качку!
Засмутилася дівчина. А брат знову:
– Вбирайся, сестро! Одягни свій шовковий сарафан: он вже царський палац видно, міський мур біліє!
Сестра знову перепитує:
– Що ти кажеж, любий братику?
Сюоятар у відповідь:
– Плюнь у воду, стрибни в море, обернися на чорну качку!
Сестра думає: «Чого ж це брат на мене розгнівався?»
Вже зовсім близько царський палац. Каже брат:
– Вбирайся, сестро! Одягни свій шовковий сарафан: он вже царський палац видно, міський мур біліє!
Сестра запитує:
– Що ти кажеш, рідний братику?
Сюоятар знову переказує:
– Ось що каже твій рідний братик: плюнь у воду, стрибни в море, обернися на чорну качку!
Сестра заплакала, але не послухатися не посміла, плюнула у воду, вистрибнула з човна, обернулася на чорну качечку й попливла. А Сюоятар рада-радісінька, одягла її вінчальний сарафан.
Підплив хлопець із Сюоятар до берега, не сказав царевичу, що з ними в дорозі сталося. Бачить царевич, що обдурили його, але нічого не вдієш, довелося прийняти Сюоятар. А юнака замкнув із дикими кіньми, щоб ті його затоптали.
Плаває чорна качечка понад берегом, сумним голосом кахкає, наче кличе когось. А песик, якого брат із сестрою з дому взяли, бігає по березі та жалібно скавулить.
От настала ніч. Вийшла качечка на берег, піднялася на місток, принесла з собою вишиту для царевича сорочку і стала кликати песика:
|
П'ятнашко, П'ятнашко, |
Песик відповідає:
– Кинули твого братика до диких жеребців на погибель!
Просить дівчина песика:
|
Милий мій П'ятнашко! |
Може царевич і пожаліє мого братика. А ти завтра знову приходь на берег!
Побіг П'ятнашко, залишив сорочку царевичу в головах, ніхто й не бачив.
Вранці царевич прокидається, дивиться – в головах сорочка лежить, різнобарвними шовками вишита. Запитує:
– Звідки ця сорочка, хто її пошив?
Сюоятар відповідає:
– Сама я сплю, а руки в мене працюють!
Царевич здивувався, не вірить Сюоятар. Велить він слугам перевести хлопця до корів у хлів, якщо він ще живий. Слуги так і зробили.
Наступного вечора, коли всі вляглися, знову виходить качечка на місток і кличе песика:
|
П'ятнашко, П'ятнашко, Біжить песик до берега, каже качечці: – Перевели твого братика до корів. |
Цього разу дівчина принесла з собою рушник, який вона вишила для царевича. Просить песика:
|
Милий мій П'ятнашко, |
Може царевич і пожаліє братика. Завтра знову приходь. Я в останній раз вийду.
Песик так і зробив: відніс рушник і поклав царевичу в головах. Він як прокинеться вранці – рушник з'явився! Що за дива! А Сюоятар знову своє:
– Це я вишила! Хоч очі у мене заплющені, але ж руки мої не сплять.
Замислився царевич ще більше. Велів перевести хлопця до овець, а сам пішов до старої вдови, яка всім допомагала порадою, чи не знає вона, що це все означає. Приходить він до вдови і розповідає їй, як він хотів одружитися з красунею, а замість неї з'явилася потвора, як уже дві ночі поспіль у нього під подушкою з'являються подарунки. Говорить вдова:
– Як же, знаю! Твою наречену Сюоятар перетворила на качку, а з себе удає наречену. А це качечка посилає тобі з песиком подарунки, щоб ти помилував її брата. Вона й сьогодні прийде на берег попрощатися зі своїм песиком, а потім полетить в інші краї.
– Як би мені її врятувати, щоб вона знову стала дівчиною? Дай пораду, – просить царевич.
– Добре, слухай, – каже старенька. – Приходь сьогодні ще до вечора на берег, заховайся десь у кущах. Тільки-но всі поснуть, з'явиться качечка і почне кликати песика. От тоді ти її й лови. Спіймаєш – не випускай з рук. Буде вона перетворюватися на різних тварин. Але ти не засмучуйся, кидай на землю через ліве плече, поки вона не перетвориться на дівчину.
Подякував царевич старенькій, сам додому пішов. Велів слугам перевести юнака до палацу, потайки від Сюоятар. Увечері пішов на берег, сховався та й став чекати.
Настала ніч, вийшла качечка на місток, кличе свого песика. Прибіг песик на голос господарки. А царевич вискочив зі свого укриття та як схопить качечку! Зловив її, тримає міцно. Перетворилася вона на змію, царевич її переломив і кинув через ліве плече; вона – на ящірку. Царевич знову її навпіл розірвав і через ліве плече кинув. Вона на веретено обернулася – він і веретено ламає та й кидає через ліве плече. На що тільки вона не перетворювалася! Це Сюоятар її так зачарувала, щоб їй не бути більше дівчиною. Нарешті перетворилася вона на качалку, переломив царевич качалку, викинув і чекає. Аж озирнувся – стоїть дівчина небаченої краси, яка йому навіть уві сні не снилася!
Бере він дівчину за руку, веде за собою. А вона й каже:
– Не піду я з тобою! Сюоятар мене погубить.
– Зі мною нічого не бійся! – заспокоює дівчину царевич.
Залишив він її у вдови, сам пішов додому. Наказав слугам натопити лазню, вирити під порогом яму в дев'ять сажнів і залити її розжареною смолою. А від ґанку до лазні розстелити червоне сукно. Усе так і зробили. Ведуть Сюоятар до лазні; вона головою на всі боки крутить: нехай усі бачать, яка їй шана! Двоє слуг під руки ведуть цареву дружину до лазні по червоній доріжці! Довели до порога, зірвали сукно, вона і впала в яму, у розжарену смолу. Тільки й встигла крикнути:
– Нехай мої руки перетворяться на змій, ноги – на гадюк, волосся на черв'яків повзучих! Нехай з ями вилетять комарі та мухи, щоб вічно кусати й мучити людей.
Привів царевич свою справжню наречену до палацу. Дуже вона зраділа, як побачила свого брата живим і здоровим.
Царевич справив весілля на славу, усіх людей покликав на бенкет, хто тільки рухатися міг. А брат нареченої був на першому місці, тут він і жити залишився зі своєю сестрою. І вдову не забули, нагородили щедро. І живуть вони до цього дня, якщо не померли. А люди ще довго вірили, що вся лісова погань на землі від Сюоятар пішла.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова