Георгій Хіміч
Чому небо зоряне
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Касьяненко
Був час, коли небо осявали тільки сонце та місяць, а зірок ще не було. І жив
тоді один чоловік. Мав діточок, як у решеті дірочок, отож мусив з ранку до ночі
в полі працювати, аби їх прогодувати. Був він завше веселий і дуже працьовитий:
усе в нього в руках, як то кажуть, горіло, ніколи духом не занепадав.
Одного разу з тим добрим чоловіком (зі злими такого не буває) трапилася
дивовижа. Засівав він весняне поле житом. За роботою не встиг оглянутися, як
день пролетів. Подивився на сонце, а воно якраз за високу гору ховається. Тільки
вогненні кучері й видно. Витер сівач рукавом рясний піт з чола та й зітхнув:
– Ох, сонце, сонце! Швидко ти свою роботу скінчило та вже й спати лягаєш. А мені
ж нині кожна хвилина дорога. Завтра може бути пізно. Сказано: весняний день рік
годує.
– Ти лиш про себе дбаєш, чоловіче, – докоряло йому сонце, востаннє позираючи з-за
високої гори. – Я ж тобі цілісінький день світило, гріло. Та й зараз не спочивати
йду. Треба людей і по той бік землі гожою дниною порадувати. А коли тобі дня
мало, сій уночі. Ось незабаром мій молодший брат місяць світитиме.
З тими словами сонце зникло за горою.
Послухався сівач його поради. Ще завзятіше взявся він до роботи. Співаючи, сіяв
зерно, йшов усе вперед та вперед.
А місяця не було. Така темінь, хоч око стрель. Але чоловік знай висіває жито.
Впорався з долиною, взявся засівати гору. Засіяв і гору, а зерна ще цілий лантух
лишився. Почухав він потилицю, на той лантух дивлячись.
«А що, – думає, – спробую ще й неба трохи прихопити? Раптом і там жито вродить. Все
одно пустує».
Ступив з гори і за якийсь там час усеньке небо засіяв.
Додому натомлений вертався – ледве ноги волочив, але радість на серці велику
мав: посіяв зерно вчасно – то й уродить добре. Буде чим дітей рік годувати.
Коли це бачить – зійшов місць і враз усе небо заіскрилося вогниками. І тих
вогників ставало усе більше, вони мерехтіли – аж дух чоловікові перехопило. Ще
довго не зводив очей з небаченого досі дива і навіть не здогадувався, що то його
зерна зробилися зірками.
