Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Чому без рога немає носорога

Борис Вовк

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Тимко малював різних птахів і звірів.

– Оце лелека, – сказав він. – Бачиш, який у нього великий дзьоб і яка довга шия?

– Бачу, – відповів я. – А навіщо?

– Як це навіщо? – тоном тямущої людини, яка відчуває свою перевагу, зауважив Тимко. – Спробу вав би він, довгоногий, без отієї шиї і дзьоба щось з води дістати.

– Еге ж, – погодився я. – І довга шия, і великий дзьоб аж ніяк не зайві лелеці.

Я поглянув на інший малюнок. Симпатична качка з виводком каченят поважно чимчикувала до озерця. І в мами-качки, і в каченят були жовті лапки з перетинками.

– А як ти гадаєш, – цього разу запитав Тимко, – чому в качок лапки з перетинками, а в курки ні?

– Бо курка це курка, а качка це качка.

– Не годиться, – замахав руками Тимко. – Кожен знає, що курка це не качка, а качка не курка. Але курка не плаває, тому їй і перетинки ні до чого. А в качки перетинки, щоб лапками воду загрібати.

Тимко аж сяяв від задоволення, що зумів мені все пояснити.

– Розумію, – погодився я, – перетинки просто необхідні на качиних лапках.

Мою увагу привернув ще один малюнок. Зображений на ньому звір був начебто схожий на носорога, проте чогось бракувало малюнку для повної схожості. Зрештою я зрозумів: у носорога не було рога.

– Чого це ти так намалював? – здивувався я.

– Бо ріг на носі – дуже некрасиво, – рішуче відповів Тимко.

– Зачекай-но, але ж...

– Це просто ні до чого – ріг на носі! – правив своєї хлопчина. – Інша річ – олень чи корова. У них роги на місці – на лобі.

Я ще раз поглянув на малюнок і замість того, щоб сперечатися з Тимком, розповів йому ось цю історію.

...Жив собі на світі Носоріг. Він почував себе в джунглях, як удома. Нікого не чіпав, якщо його не чіпали, радо вітався з усіма зустрічними й бажав кожному міцного здоров’я та щастя в особистому житті. Носоріг був дуже чемний. Тому часто його дуже засмучували деякі невиховані тварини, що дозволяли собі відпускати на його адресу ущипливі слівця.

– Погляньте, який у нього потворний і безглуздий ніс, – вишкірив якось свої ікла дикий Кабан, що вважав себе неперевершеним красенем.

Після цього Кабан біг, не зупиняючись, дванадцять з половиною кілометрів, а потім тиждень відлежувався в болоті і щоночі уві сні бачив, як за ним женеться розлючений Носоріг.

А мавпи?! Повилазять на дерева і змагаються, хто влучніше поцілить горіхом в його ріг. Теж забавку знайшли! Та ще й дражняться при цьому:

Чом на носі в тебе ріг, Недолугий Носоріг?

Оці кепкування дуже псували Носорогові настрій.

Усе частіше він думав, де б його подіти свій ріг.

І от якось Носоріг дізнався від Папуги, що в джунглях відкрили майстерню краси.

– Я сам щойно звідти, – запевняв Папуга. – Бачиш, як мене розмалювали. Це якраз модно.

І Папуга, хизуючись, повернувся до Носорога спочатку лівим, а потім правим боком. Справді, пір’я на ньому аж сяяло всіма кольорами веселки.

– Дуже гарно! – захоплено вигукнув Носоріг. – Слухай-но, а що коли й мені скористатися послугами цієї майстерні?

Папуга не знав, чи візьмуться в майстерні краси Носорога позбавити рога.

– Кажи скоріше, де ця майстерня! – нетерпляче вигукнув Носоріг.

– Не дуже далеко, – відповів Папуга. – Отам, де калюжа біля печери, знаєш?

Носоріг негайно вирушив у путь.

Опівдні наступного дня він уже підходив до печери. На дереві він побачив оголошення:

МАЙСТЕРНЯ КРАСИ.
ФАРБУЄМО ШКІРИ І ПІР’Я.
ПЛОМБУЄМО І ВСТАВЛЯЄМО ЗУБИ.
РОБИМО МОДНІ ЗАЧІСКИ.
ЗНИЩУЄМО МОЗОЛІ, БОРОДАВКИ ТОЩО.
У НАС ПРАЦЮЮТЬ МАЙСТРИ НАЙВИЩОГО КЛАСУ.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!

Носоріг неймовірно зрадів, що розшукав майстерню. З печери тим часом випурхнув Павич, якому щойно поцяцькували хвіст.

– Хто ще бажає? – визирнув з печери Дикобраз.

На голові в нього був білий капелюшок.

– Я! Я хочу!!! – закричав Носоріг. – Мені набридло, що з мого рога весь час глузують. Благаю, приберіть цю огидну прикрасу з мого носа.

– Не хвилюйтеся так, будь ласка. Ніде вам цього не зроблять краще, ніж у нас, – сказав Дикобраз, обмацуючи ріг. – Міцний!

Носоріг знову занепокоївся:

– А це дуже боляче?

Дикобраз висмикнув із спини голку і зробив Носорогові у ніс укол.

– Тепер ви нічого не відчуєте.

І справді, після уколу Носоріг міцно заснув, а коли прокинувся наступного ранку, все вже було зроблено. Ніс став такий рівний, наче ріг на ньому ніколи й не ріс.

– Тепер мені ніхто не дошкулятиме, – радів Носоріг, роздивляючись своє нове обличчя в калюжі біля печери.

– Вас обслуговував один з найкращих наших спеціалістів, – з гідністю сказав Дикобраз, повівши лапкою в бік Удава.

Тільки тепер Носоріг помітив, що під деревом лежить Удав, зав’язаний потрійним вузлом, а з вузла стримить ріг, який ще вчора прикрашав Носорогові ніс.

– Я не знаходжу слів! Я в захопленні від вашої майстерності, шановний! Ще раз дякую! – сказав Носоріг.

– Нема за щ-щ-що, – зітхнув Удав. – Тим більше, щ-щ-що я не певний, ч-ч-чи треба було не робити. Дуж-ж-же сумніваюсь...

Та Носоріг його не дослухав і в прекрасному настрої почимчикував крізь хащі додому. Він зупинявся біля кожного струмка, болітця чи калюжі, щоб помилуватися собою. І дуже радів, що нарешті на носі немає рога. Щоправда, тим рогом було так зручно розсувати кущі та гілки дерев, але ж хіба краса і спокій не понад усе?

Носоріг, чи то пак Безріг, так захопився, видивляючись на свій портрет у болітці, що ледве не прогавив свого родича – двоюрідного брата, якого в джунглях називали Залізний Ріг.

– Що сталося з твоїм носом? – приголомшено запитав родич.

– Тепер у мене ніс такий, як у всіх – красивий і модний, – гордо вимовив Безріг. – А ріг у майстерні лишився.

– Он як, – заздрісно сказав родич. – А чим я гірший? я теж не люблю, коли з мене кепкують.

– Тоді йди до майстерні краси...

Залізний Ріг подякував за пораду і чимдуж дременув до майстерні. А Безріг побіг у протилежний бік.

Та от прикрість! Мавпи перестрибували з гілки на гілку, гойдалися на ліанах і знову верещали на весь ліс:

Зовсім ти не Носоріг! Де тепер твій грізний ріг?

Ніяк їм не догодиш! Просто обурливо. Був на носі ріг – дражнили, нема – знову глузують. Так міркував Безріг і за цими роздумами занадто пізно відчуб небезпеку.

Саме в тих місцях біля двогорбої скелі полював Тигр. Він потягнув носом повітря і позадкував. Носоріг! О, Тигрові на його віку не раз доводилося пересвідчитись, чи міцний у Носорога ріг.

Як тільки Безріг побачив Тигра, очі в нього налилися кров’ю.

– Тобі краще зійти з мого шляху, – гукнув він. – Якщо не хочеш щоб я продірявив тобі боки.

Він нахилив голову, готуючись до бою, і раптом почув, як лементують мавпи:

Ти тепер не Носоріг, А Безріг, Безріг, Безріг!

Ріг! Його ріг!..

А в очах Тигра вже спалахнули зловісні вогники. Авжеж, у супротивника несподівано не стало його грізної зброї! Тигр зупинився. Тигр ступив крок уперед. Тигр стрибнув...

А тим часом Залізний Ріг дістався до майстерні краси.

– Відчиніть! – затарабанив він у замкнені двері. – Я теж хочу стати безрогим.

У щілину визирнув Удав. '

– От лихо, щ-щ-ще один Носоріг, – прошипів він. – Прош-ш-шу не поруш-ш-шувати тиш-ш-шу під час законної перерви.

Тільки тепер Залізний Ріг помітив над дверях табличку: «Зачинено на обід». Він зітхнув і вирішив теж пообідати.

Раптом на деревах тривожно закричали мавпи. Спочатку Залізний Ріг думав, що вони, як звичайно, глузують з нього. Але мавпи і не думали на цей раз глузувати. Вони раз у раз повторювали:

Тигр напав на Носорога – Безпорадного Безрога!

– Як тобі не соромно! – не приховували свого обурення мавпи. – Доки ти наб’єш шлунок салатом, Тигр пообідає твоїм родичем.

Хоч на перший погляд Носороги здаються вельми незграбними, хоча вони дуже важкі, проте бігають ого як швидко. Залізний Ріг так поспішав, що звалив на бігу дерево.

Тигр ледве встиг відскочити вбік і щодуху кинувся навтьоки.

На траві лежав закривавлений, змучений Безріг. Опритомнівши, він побачив свого рятівника і прошепотів:

– У тебе такий чудовий ріг на носі...

І вони знову рушили до майстерні краси. Проте не за тим, щоб позбутися рога.

– Бачите, як добре, що ми так суворо дотримуємося законної перерви на обід, – сказав Удав, почувши про їхні пригоди. – А якби ми відчинили майстерню і я зробив свою справу?..

– Ні в якому разі! – вигукнув Залізний Ріг. – Я ніколи в житті не розлучуся зі своїм рогом.

– Отож-ж-ж і воно, – усміхнувся Удав.

А Дикобраз висмикнув зі своєї спини голку – і за кілька годин Безроговий ріг опинився на своєму місці.

Колишній Безріг помилувався собою в калюжі біля печери. Ні, хто б що не казав, думав він, а без рога – немає Носорога. І ніхто не переконав би його в цьому краще, ніж Тигр.

Носоріг ішов джунглями, а мавпи угорі верещали:

Ось він, справжній Носоріг, Бо на носі в нього ріг!

Оце і вся історія.

Тимко мовчки дивився на свій малюнок. Потім узяв олівець і домалював двогорбу скелю, а на ній Тигра з величезними іклами і жахливими пазурами. Як тільки Тимко намалював Тигра, Безріг на малюнку відразу тупнув ногою. Спочатку ми з Тимком здивувалися, а потім зрозуміли, що нічого дивного тут нема: малюнок був казковий.

– Як же мені без рога? – докірливо запитав Тимка Безріг. – Хіба ти не бачиш Тигра на скелі?

– Я намалюю твого родича, який поспішає на допомогу, – запропонував маленький художник.

– А що як він спізниться?

Тимко нічого не відповів Безрогові. Він узяв олівець і домалював йому великий ріг. І тієї ж миті Тигр спочатку позадкував, а потім і зовсім зник з малюнка. Не інакше, як злякався. Адже Носоріг був з рогом!

Автор: Вовк Б.; ілюстратор: Василенко А.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова