|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Чарівний колодязь
Киргизька народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Костюченко
Жив колись на світі могутній хан, володар зелених пасовиськ і снігових вершин.
Багато скарбів було у нього в палаці, але найдорогоціннішим скарбом була його дочка Сарин-Гирил.
Очі у Сарин-Гирил як два сонця сяють, на щоках цвітуть червоні троянди, важкі коси, як чорна ніч, на землю спадають.
В усьому світі не було такої красуні, як Сарин-Гирил. Хан любив її більше за своє життя, пишався нею більше, ніж своєю славою.
Але як знайти нареченого, гідного прекрасної царівни?
Є на світі шляхетні юнаки, є хоробрі юнаки, є вродливі юнаки, але як дізнатися – хто найшляхетніший, як вгадати – хто найхоробріший, як обрати найвродливішого?
Думав, думав хан і ось що придумав. Перед палацом наказав він викопати колодязь, а потім оголосив: хто хоче одружитися з ханською дочкою, нехай заповнить ханський колодязь доверху золотом і дорогоцінним камінням.
Одне тільки приховав від усіх хан: що колодязь цей – чарівний і не кожен міг наповнити його золотом і дорогоцінностями, а тільки найгідніший із найгідніших.
І от почали з'їжджатися до хана сміливі воїни, шляхетні юнаки, прекрасні царевичі – усі, хто хоча б раз чув про дивну красу Сарин-Гирил.
Багато цінних скарбів було кинуто на дно колодязя, але нікому не пощастило отримати руку прекрасної царівни, тому що ніхто навіть наполовину не засипав колодязь золотом.
Так і поверталися женихи ні з чим...
А в той самий час жив на світі інший хан. Не злічити було його багатств. Але не багатством пишався він, а своїм єдиним сином.
Та й як не пишатися ним!
Був царевич гарний, сміливий, відважний та сильний. Усе дала йому в дар щедра доля. В усьому уникала його невдача...
І от дійшла до царевича слава про красу Сарин-Гирил, і захотів він попитати щастя. Але як вгадати, скільки мішків знадобиться, щоб доверху засипати ханський колодязь?
Думав, думав, і ось що придумав: у своєму саду наказав він викопати глибокий колодязь – такий глибокий, що навіть дна його не було видно. Потім засипав його доверху золотими монетами і дорогоцінним камінням, і скільки золота висипав у колодязь, стільки ж наказав навантажити на слонів.
Повіз він усі ці багатства до хана. Сто найбільших слонів повільно йшли, похитуючись під важкою ношею, а позаду них ішов почет – сто придворних верхи на найкращих конях.
Багато днів і ночей ішов караван. І от нарешті побачив царевич стіни міста, де жила прекрасна Сарин-Гирил.
Перед ханськім палацом царевич наказав зупинитися, а сам під'їхав прямо до колодязя і, перехилившись із сідла, зазирнув униз.
"Ну, цей колодязь не такий широкий і глибокий, як мій, – подумав він.
– Я приїхав свататися до твоєї дочки, великий хане! – сказав царевич.
– Тож наповни колодязь своїм золотом, і ти отримаєш те, чого хочеш, – відповів хан.
Царевич наказав своїм слугам висипати до ханського колодязя золото з мішків. Дивиться, як тече золото у колодязь і не вірить своїм очам: наче крізь землю уходить його багатство.
От уже всі мішки спорожніли, а золото навіть і половини колодязя не заповнило. Тоді царевич наказав продати усіх слонів, увесь свій почет і кинув у колодязь нові мішки золота.
Тільки й це не допомогло. Хіба багато додасться в морі води від однієї краплі? І, кинувши у колодязь останню монету, він побрів геть від палацу.
Довго блукав він без притулку, голодний та стомлений. Нарешті вдалося йому поміняти своє царське вбрання на простий одяг і взятися за першу-ліпшу роботу, щоб не померти з голоду.
Але одного разу прекрасна Сарин-Гирил їхала містом, а царевич у цей час ішов із в'язкою дров за плечима. І хоча був він одягнений у жалюгідне лахміття, Сарин-Гирил одразу запримітила його.
Вона наказала своїм слугам погукати розношувача дров і, прикривши обличчя покривалом, запитала його:
– Послухай, юначе, хто ти такий? Якщо подивитися на твій одяг – ти нічим не відрізняєшся від будь-якого бідняка, але по твоєму обличчю й рукам...
– Я син Цотко-хана і приїхав до цієї країни, щоб посвататися до прекрасної Сарин-Гирил, – відповів царевич. – Я привів цілий караван золота, але його не вистачило, щоб наповнити доверху колодязь. Я продав усіх своїх слонів і увесь свій почет, але й цього виявилося замало.
– Я хочу допомогти тобі, – сказала Сарин-Гирил. – Роздобудь сьогодні кілька монет, а завтра йди до хана. Тільки добре запам'ятай: поки не побачиш Сарин-Гирил на власні очі, не кидай монети у колодязь.
– Дякую тобі на доброму слові, – сумно сказав царевич. – Але краще мені не ходити до палацу. Яка користь в тому, якщо я на власні очі побачу прекрасну царівну? Ці жалюгідні монети не покриють навіть дна ханського колодязя.
– Дарма ти таке кажеш, – заперечила Сарин-Гирил. – Адже цей колодязь зачарований, і я відкрию тобі його таємницю: тільки той зможе наповнити його до самого верху, хто покохає Сарин-Гирил.
– Добре, я зроблю так, як ти сказала! – вигукнув царевич. – Але хіба зможе покохати мене прекрасна Сарин-Гирил?
– Ніхто не знає того, що буде, – відповіла царівна.
Цілий день, не покладаючи рук, працював царевич, і до вечора у його кишені дзвеніло кілька монет. А вранці він пішов до палацу.
– Де тобі свататися до ханської дочки, – сміялися охоронці. – Твоє золото тільки у дірявому відрі й унесеш! Іди-но ти звідси, поки не пізно.
Але царевич ніби й не чув, що з нього сміються.
– Великий хане, – сказав царевич, коли його нарешті пустили до палацу, – я хочу просити руки твоєї дочки.
Хан не став сперечатися.
– Що ж, – говорить, – попитай щастя.
– Але дозволь мені спочатку подивитися на твою дочку. Хочу сам побачити, чи вона настільки гарна, як про неї говорять люди, – сказав царевич.
Нема чого робити, наказав хан своїм слугам привести царівну. Прийшла Сарин-Гирил.
Подивився на неї царевич і, ніби птах у клітці, забилося його серце. "Ах, – думає, – навіщо я прийшов сюди, навіщо побачив її! Нещасне мої серце..."
А Сарин-Гирил дивиться на нього, і співає в неї душа від кохання.
– Ну, – каже хан, – я тобі свою дочку показав, показуй тепер ти свої багатства, чи, може, негідна моя дочка твоїх подарунків?
Нічого не сказав царевич. Мовчки кинув свої монети у колодязь.
І одразу – оце диво! – наповнився колодязь золотом до самісінького краю. Та що там до краю! Через край сиплеться золото! Рікою тече!
Хан очам своїм не вірить.
А царевич дивиться на нього й усміхається.
– Може, я й був колись бідняком, але тепер немає людини, багатшої за мене!
Так і одружився царевич із прекрасною Сарин-Гирил. І прожив щасливо до кінця своїх днів.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова