Янка Бриль

Був собі їжачок

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Волченко

Я був тоді ще такий малий, що навіть до школи не ходив...

Якось тато повернувся з лісу і сказав:

– Ну, Льонику, я приніс тобі яблуко.

На радощах я й забув, що ще весна, що яблуні ще тільки цвітуть, і сунув руку татові в кишеню.

– Ай! – скрикнув я, вколов пальці і навіть хотів заплакати.

– От, дивна людина, вже одразу й сердитися! – засміявся тато. – Та це ж краще за яблуко. Ти тільки поглянь! – і він дістав з кишені згорнутого клубочком їжака.

Спочатку наш їжачок навіть розгортатися не хотів: як поклали його в куточок під моїм ліжком, так і лежав. Та поклали ми його не на голу підлогу, а на мох – зелений, пухнастий і теплий.

Я налив у блюдечко молока і поставив біля самої підстілки. А їжачок хоч би що...

– Дурненький ти, – сказала мама, – ти його тільки не займай, він і сам молоко знайде.

І справді, тільки-но я ліг спати, і в хаті стало тихо, як у кутку, під ліжком, щось заворушилося й почало пихкати: "Ту-ту-ту-пих! Ту-ту-ту-пих!"

А потім по дошках підлоги – туп-туп! – затупотали маленькі м'які ніжки.

– А що, хіба я не казала, – каже мама, – не лякайте його – тож він і молоко почне пити.

І вірно, ми замовкли, і незабаром стало чутно, що хтось їсть. Не так, як кіт, а так, як поросята, – прицмокуючи.

– Ой, тато, я подивлюся!

Тато дав мені сірники... Щойно чиркнув сірник і загорівся, як біля блюдечка я побачив усе той самий колючий клубок. Але він вже лежав не на підстілці, а на підлозі, і молока в блюдечку стало менше.

Клубочок тупотів усю ніч, і за це ми прозвали його Тупотунчиком. А через те, що згодом він перестав боятися мене, я ніколи не забував приносити йому їжу.

Якось я розбив йому на блюдечко яйце. Тупотунчик не примусив себе довго припрошувати – понюхав і заходився наминати.

З Мурзою він дружити не захотів. Тільки побачить – у клубочок, та й годі.

Щеня спочатку надумало понюхати їжачка: ткнулося носом у сірі голки, замотало головою і пирхнуло – не сподобалося.

Тоді воно присіло, обхопило клубочок лапами і намагалося його вкусити.

Проте, знову вкололося, та так боляче, що розсердилося не на жарт і почало гавкати та нападати на нього.

Стрибало, стрибало навколо клубка, а потім ще раз наважилося зачепити. Вдарило клубочок лапою, як кіт по м'ячику. Заскиглило цуценя, відбігло і лягло.

Вусатий Федот любив грітися на сонечку, коли воно зазирало до нас у хату. Уляжеться на підлозі, замружить очі й муркоче. На Тупотунчика він і дивитися не схотів, не те що грати з ним.

І навіть коли Тупотунчик сам підійшов до кота і, витягши рильце, понюхав його, наш Федот тільки покліпав спросоння очима, та й усе.

Нема з ким Тупотунчикові потоваришувати. І стало йому нудно.

У кухні в нас жила квочка з курчатами. Спочатку вони були маленькі, наче круглі клаптики жовтого пуху, і все пищали, клювали сир і бігали по долівці, як сонячні зайчики.

А потім підросли – і квочка стала водити їх у двір.

І тільки ночувати вони приходили до кухні. Квочка сяде під лавкою, вкриє їх крилами; вони поцвінькають трохи і поснуть.

І от Тупотунчикові стало заздрісно. Вночі він потихеньку заліз під квочку, примостився під теплим крилом і ну від радості крутитися.

Курчата прокинулися і запищали. Курка хотіла їх приголубити, міцніше притиснула крила та раптом як закричить, та так голосно, що всі ми в хаті прокинулися.

Коли мама засвітила лампу, ми побачили, що квочка схопилася, сонні курчата розсипалися по кухні, а в кутку, на тому місці, де вони сиділи, залишився сірий колючий клубок.

Курка впізнала його, розлютилася і клюнула – сильно, боляче.

– Ну от, – сказала мама, виносячи Тупотунчика з кухні, – оце тобі й дісталося! Бач чого захотів, непосидющий!

Щоб їжачку було веселіше, я одного разу зняв зі стіни дзеркальце і поставив його на підлогу. Тупотунчик підійшов, витяг рильце, подивився і підняв колючки, щоб полякати того, хто в дзеркалі.

А той, хто в дзеркалі, так само насупився, і от вони обидва разом зробили: "Пих!"

Ми засміялися – тато і я, а їжачок дуже здивувався. Подивився, подивився у дзеркало, обережно торкнувся до нього носом і наче все зрозумів.

Відійшов і більше у дзеркало не дивився.

Тоді тато сказав мені:

– Лявоне...

Мене завжди називали Льоником, але коли тато хотів поговорити зі мною, як з дорослим, він казав мені "Лявон".

– Знаєш що, Лявоне, давай випустимо їжачка, га? Він піде до інших їжаків, побудує собі хатку і буде жити. І йому там буде добре й весело, не те що в нас.

І ми випустили нашого їжачка на волю.