|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Янка Бриль
Був собі їжачок
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Волченко
Я був тоді ще такий малий, що навіть до школи не ходив...
Якось тато повернувся з лісу і сказав:
– Ну, Льонику, я приніс тобі яблуко.
На радощах я й забув, що ще весна, що яблуні ще тільки цвітуть, і сунув руку татові в кишеню.
– Ай! – скрикнув я, вколов пальці і навіть хотів заплакати.
– От, дивна людина, вже одразу й сердитися! – засміявся тато. – Та це ж краще за яблуко. Ти тільки поглянь! – і він дістав з кишені згорнутого клубочком їжака.
Спочатку наш їжачок навіть розгортатися не хотів: як поклали його в куточок під моїм ліжком, так і лежав. Та поклали ми його не на голу підлогу, а на мох – зелений, пухнастий і теплий.
Я налив у блюдечко молока і поставив біля самої підстілки. А їжачок хоч би що...
– Дурненький ти, – сказала мама, – ти його тільки не займай, він і сам молоко знайде.
І справді, тільки-но я ліг спати, і в хаті стало тихо, як у кутку, під ліжком, щось заворушилося й почало пихкати: "Ту-ту-ту-пих! Ту-ту-ту-пих!"
А потім по дошках підлоги – туп-туп! – затупотали маленькі м'які ніжки.
– А що, хіба я не казала, – каже мама, – не лякайте його – тож він і молоко почне пити.
І вірно, ми замовкли, і незабаром стало чутно, що хтось їсть. Не так, як кіт, а так, як поросята, – прицмокуючи.
– Ой, тато, я подивлюся!
Тато дав мені сірники... Щойно чиркнув сірник і загорівся, як біля блюдечка я побачив усе той самий колючий клубок. Але він вже лежав не на підстілці, а на підлозі, і молока в блюдечку стало менше.
Клубочок тупотів усю ніч, і за це ми прозвали його Тупотунчиком. А через те, що згодом він перестав боятися мене, я ніколи не забував приносити йому їжу.
Якось я розбив йому на блюдечко яйце. Тупотунчик не примусив себе довго припрошувати – понюхав і заходився наминати.
З Мурзою він дружити не захотів. Тільки побачить – у клубочок, та й годі.
Щеня спочатку надумало понюхати їжачка: ткнулося носом у сірі голки, замотало головою і пирхнуло – не сподобалося.
Тоді воно присіло, обхопило клубочок лапами і намагалося його вкусити.
Проте, знову вкололося, та так боляче, що розсердилося не на жарт і почало гавкати та нападати на нього.
Стрибало, стрибало навколо клубка, а потім ще раз наважилося зачепити. Вдарило клубочок лапою, як кіт по м'ячику. Заскиглило цуценя, відбігло і лягло.
Вусатий Федот любив грітися на сонечку, коли воно зазирало до нас у хату. Уляжеться на підлозі, замружить очі й муркоче. На Тупотунчика він і дивитися не схотів, не те що грати з ним.
І навіть коли Тупотунчик сам підійшов до кота і, витягши рильце, понюхав його, наш Федот тільки покліпав спросоння очима, та й усе.
Нема з ким Тупотунчикові потоваришувати. І стало йому нудно.
У кухні в нас жила квочка з курчатами. Спочатку вони були маленькі, наче круглі клаптики жовтого пуху, і все пищали, клювали сир і бігали по долівці, як сонячні зайчики.
А потім підросли – і квочка стала водити їх у двір.
І тільки ночувати вони приходили до кухні. Квочка сяде під лавкою, вкриє їх крилами; вони поцвінькають трохи і поснуть.
І от Тупотунчикові стало заздрісно. Вночі він потихеньку заліз під квочку, примостився під теплим крилом і ну від радості крутитися.
Курчата прокинулися і запищали. Курка хотіла їх приголубити, міцніше притиснула крила та раптом як закричить, та так голосно, що всі ми в хаті прокинулися.
Коли мама засвітила лампу, ми побачили, що квочка схопилася, сонні курчата розсипалися по кухні, а в кутку, на тому місці, де вони сиділи, залишився сірий колючий клубок.
Курка впізнала його, розлютилася і клюнула – сильно, боляче.
– Ну от, – сказала мама, виносячи Тупотунчика з кухні, – оце тобі й дісталося! Бач чого захотів, непосидющий!
Щоб їжачку було веселіше, я одного разу зняв зі стіни дзеркальце і поставив його на підлогу. Тупотунчик підійшов, витяг рильце, подивився і підняв колючки, щоб полякати того, хто в дзеркалі.
А той, хто в дзеркалі, так само насупився, і от вони обидва разом зробили: "Пих!"
Ми засміялися – тато і я, а їжачок дуже здивувався. Подивився, подивився у дзеркало, обережно торкнувся до нього носом і наче все зрозумів.
Відійшов і більше у дзеркало не дивився.
Тоді тато сказав мені:
– Лявоне...
Мене завжди називали Льоником, але коли тато хотів поговорити зі мною, як з дорослим, він казав мені "Лявон".
– Знаєш що, Лявоне, давай випустимо їжачка, га? Він піде до інших їжаків, побудує собі хатку і буде жити. І йому там буде добре й весело, не те що в нас.
І ми випустили нашого їжачка на волю.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2026 Валерія Воробйова