Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Калмицька народна казка

Брати миші

Переказала українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Бессонов

Жили собі брати миші: старший і молодший. Жили-поживали собі тихо й мирно.

Пройшли весна, літо, осінь настала, непомітно зима підійшла. Мороз тріщить, холодно. Забралися брати миші до нірки. Сплять, притулившись один до одного. Тепло їм, затишно.

Рано вранці прокинувся менший брат і вийшов надвір. А в снігу вже кігтики тонуть. Повернувся додому, в нору, молодший брат і каже старшому:

— Любий мій братику, надворі вже глибокий сніг. Ви лежіть собі, відпочивайте, а я поки розчищатиму лопатою сніг.

Сказано — зроблено. Пішов молодший братик лопатою сніг відкидати від нори. Працював, працював, бачить — у снігу шматок масла лежить: великий-превеликий. Притягнув молодший брат масло до нори і каже старшому:

— Любий братику, подивіться, який великий шматок масла я надворі у снігу відкопав. От закінчу відгрібати сніг, прийду додому, умиюся, а потім масла разом поїмо.

Сказав так і вийшов. Скінчив роботу, втомився молодший братик, але додому прийшов задоволений. Зголоднів, їсти хочеться, але спочатку почиститися треба. Почистився, вмився і каже:

— Ну, братику, діставайте-но масло, разом поїмо як слід.

Зніяковів старший братик, потупив очі і каже ледь чутно:

— Ох, братику милий мій, адже масло я вже з'їв.

Образився молодший брат. Так і взяло його за серце.

— Працювати, — каже, — я працював, я масло знайшов, а як їсти, так ви самі з'їли масло. — Вкрай образився, закричав, — судитимуся з вами!

— Ну, що ж, — понуро сказав старший братик, — підемо, будемо судитися.

І пішли брати судитися. Йдуть мовчки похнюплені. Жили вони мирно, добре, дружно, а тепер он як сталося.

Йшли-йшли, бачать, біжить по степу сіро-сизий вовк. Побачив вовк мишей. Облизнувся, бач, дуже голодний, і підходить до них.

— Добридень, любі брати миші! Куди прямуєте?

— Йдемо шукати того, хто нас розсудить.

— А що сталося? — питає вовк.

Почав ображено розповідати молодший брат:

— Коли випав глибокий сніг біля нашого будинку, я пожалів старшого братика, сам пішов сніг розчищати. Працюючи, знайшов великий шматок масла. Приніс масло додому, сказав братикові, щоб він відпочивав та вилежувався, не турбувався про мене, а я, як скінчу працювати, то прийду масло разом з ним їсти.

— Так, так, — каже вовк. — Що ж далі було? — питає. А сам ближче до братів підійшов.

Молодший брат розхвилювався, розповідає, а старший до того засоромився, що аж під саму пащу вовка підліз. А молодший брат далі веде:

— Отак я сказав старшому братикові та пішов працювати. Скінчив, повернувся втомлений і замерзлий додому, вмився і кажу: «Тепер, братику, давайте сюди масло, поїмо разом». А братик мій вже з'їв масло. «Я, каже, масло вже сам з'їв». «Як же? — кажу я старшому братикові. — Працювати я працював, масло теж я знайшов, а як їсти, так ви сам з'їли. Як так, кажу, давайте су...»

— Хап! — клацнув зубами вовк, схопив старшого братика і проковтнув його.

Застиг від страху молодший братик, а вовк тут як тут.

— Хап! — та й молодшого братика проковтнув. Застряг молодший братик в горлі у вовка і став шкребти його кігтями. Кашлянув вовк від болю, вилетів молодший братик назовні, кинувся бігти, зарився у сніг, тільки ніс зі снігу стирчить.

Підійшов вовк до молодшого братика, знову прикинувся люб'язним. А молодший братик тремтить від страху: звичайно, бува, він завжди зі старшим братиком радився, а тут сам-один залишився, та ще від страху та холоду розум відняло.

Каже вовк ніжним голосом:

— Ну, як ти вже виставив назовні свого чудового носика кирпатенького, вистав і швидкі лапки, і чорненькі очка.

Висунув молодший братик очка та лапки.

— Ну, як ти вже виставив швидкі лапки і чорні очка, покажи ж і гострі вушка.

Вистромилися вушка зі снігу.

— Ну, як ти вже показав гостренькі вушка, то вже покажи й товсту спинку, і кругленький задок... Ну, як ти вже виставив кругленький задок, покажи вже й рожевого хвостика.

Витяг молодший братик зі снігу і хвостик.

— Хап! — і знову опинився братик в горлянці у вовка. Запрацював молодший братик кігтями. Мотав, мотав головою вовк, не стерпів болю і випустив молодшого братика на волю.

Втік молодший братик тепер далеко-далеко від вовка. Зарився в сніг і сидить. «От, думає, до чого мене довела сварка з братиком». Давно вже й образа на старшого братика минула.

Адже брати миші любили один одного. От якби не посварилися — і зараз жили б у злагоді й дружбі. Шкода стало молодшому братикові старшого. Осмілів він і вирішив виручити його з біди.

А вовк тим часом знову розшукав молодшого брата. Тільки тепер уже не вовк, а миша говорить. Вистромив молодший братик голову зі снігу й каже вовкові сміливо:

— Сірий вовче польовий, за що ти мого улюбленого братика з'їв? От влізу в твої ніздрі, досхочу нап'юся крові. Присягаюся, що це зроблю, а як не зроблю, то нехай я з місця не зійду!

Каже миша і скрегоче зубками, крутить очима, кігтиками шкребе. Не чув ще вовк, щоб миші з ним отак розмовляли. Злякався і кинувся тікати.

Біжить по степу. А назустріч йому журавель.

— Сірий вовче, — питає, — куди це ти біжиш так перелякано.

— Ой, біда, журавлику, біда. Присягнувся молодший братик мишеня, за те що я з'їв його старшого брата, досхочу напитися моєї крові. Тому й біжу я світ за очі. Журавлику, голубчику, зроби милість, полети до молодшого мишеняти, подивися, що він робить.

— Курли-курли! Крук-крук! — журавель змахнув крильми, полетів до мишеняти. Бачить — мишеня по землі бігає, землю пазурами риє, нишпорить у сухій траві, під кущі зазирає.

— Мишко, мишко! Ти що робиш?

Відповідає молодший братик журавлеві:

— Сірий вовк польовий з'їв мого старшого брата. Шукатиму вовка, доки не знайду. Жодної піщинки на піщаному дні озера не залишу. Всі горби й пагорби розгребу. А як знайду вовка, досхочу нап'юся його крові. Ось що я зроблю із сірим вовком.

Курли-курли! Крук-крук! — закричав переляканий журавель і полетів до вовка. А вовк на журавля чекає, не дочекається.

— Ну то що, журавлику? Чи ти бачив його? Як він?

— Бачив, — відповідає журавель.

— Що ж він каже?

— Піщинки усі, каже, переберу, горби і пагорби розгребу, а вовка знайду. Присягається, що настане тобі, вовче, скоро кінець.

Ще більше перелякався вовк. Благає журавля:

— Ой, ой, що ж робити, журавлику, мій голубчику? Зроби милість, журавлику, візьми ти мене із собою у піднебесся, врятуй мене від миші.

Посадив журавель вовка на спину, полетів угору.

Трохи згодом просить вовк журавля:

— Журавлику, журавлику, злітай знов, подивися, що миша робить.

— Ну, ну, полечу, подивлюся.

— Курли-курли! Крук-крук! — знов прилетів журавель до миші.

— Що ти робиш? — запитує журавель.

Молодший братик відповідає:

— Чув я, що полетів вовк у піднебесся. От я здираю з землі кору і будую міст прямо до неба. Піду по мосту, доберуся до вовка, нап'юся чорної вовчої крові.

Повернувся журавель у піднебесся до вовка.

— Ну, мій любий журавлику, що чув, що бачив, що говорив про мене молодший братик?

— Не втекти тобі, вовче, від миші.

— А то що? — запитує ледь чутно вовк та зубами від страху цокотить.

— Будує він міст із земної кори аж до самого неба. Присягається, що й тут тебе знайде, нап'ється твоєї вовчої крові.

— Ой, ой! — заволав вовк. — Що ж мені робити? — Почав вовк кидатися від страху, голосити й плакати, поки не впав.

Геп! Впав вовк додолу і здох.

Прибіг молодший братик до вовка. У ніздрю заліз, вийшов, потім знову зайшов. По горлянці добіг до свого старшого братика, звільнив його та вивів на світ божий.

Автор: Калмицька народна казка; ілюстратор: Бессонов В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова