|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нанайська народна казка
у переказі Дмитра Нагішкіна
зі збірки "Амурські казки"
Близнята
Переклад українською – Володимир Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генадій Павлішин
Було це не так давно, є ще старі люди, які пам'ятають це. Правда, мало таких старих уже залишилось.
Були у роду в Бельди близнята: Удога й Чубак. Відомо, що коли близнята народжуються, це дуже добре. Тому роду велике щастя близнята приносять. От живуть собі Удога й Чубак. Діти як діти, на зріст не великі, а розумом старих обігнали. П'ять зим тільки й минуло, а Удога з Чубаком уже на полювання пішли. І все їм удавалось. І лісові, і водяні люди близнят любили, у всьому братам допомагали, у всякому ділі вдачу посилали.
Трапився якось недобрий рік: звіра мало б'ють, риба погано йде. Завели старі мову, що місце міняти треба, що на цьому місці чорти звіра й рибу розігнали.
Послухав Удога старих, каже:
– Чим місця погані?
Тятиву свого маленького лука напнув, довкола роззирнувся, в тайгу стрілу свою послав. Полетіла стріла. Чи довго літала – не знаю, сама повернулася й Удозі в сагайдак лягла, на своє місце. А за стрілою прилетіли птахи: качки, гуси, перепілки – і до ніг Удоги лягли. Подивилися старі – всі птахи у ліве око поранені. Переглянулись: «Коли так щоразу буде, не залишиться селище без м'яса!»
Тут Чубак старим каже:
– Чим погане місце?
Кинув однією рукою сіті у воду. Потонули сіті.
«Ну, – думають старі, – водяний чорт сіті забрав!»
Почекали трохи. Раптом завирувала вода, вкрилась бульбашками. Опустив тоді Чубак руку у воду, сіті вхопив і витяг. Скільки було вузликів у сітях, стільки риби Чубак витяг. Подивилися старі один на одного: «Е-е, коли щоразу так буде, не залишиться селище без риби!»
Запитує тут Чубак жінок:
– Торік на якому боці у кети ікри було більше?
– На лівому, – відповідають Чубакові.
– Так, виходить, цього року риба під лівим берегом іде, – каже Чубак. – Помічати треба. Ви на правому березі ловили, от і здалося вам, що риби немає, що пішла риба.
Тоді й Удога каже:
– Птахи й звірі за рибою ходять. Треба було промишляти на другому березі.
Почали старі у всьому порад у близнят питати. І все йшло добре.
Тільки незабаром знову лихо нависло! Приїхав з чужого берега маньчжу-нойон – начальник. З солдатами, з гарматами наїхав. Вимагає з Бельди данину – з кожної людини по соболю, по видрі та по лисиці!
Зажурилися Бельди. Споконвіку нікому данини не платили, а тут маєш... Та нічого не вдієш, у косатого маньчжу – сила. Самих солдатів удвічі більше, ніж усіх Бельди.
Пішли старі до близнят. Поради просять. Перезирнулися Удога з Чубаком. Каже Удога:
– Данини не платіть, не маньчжурські ми люди – ми амурської землі-води люди! Ось підемо ми з братом до того нойона...
Жінки в селищі плач здійняли.
– Як можна! – кричать вони. – Той маньчжу-нойон – погана людина! Уб'є наших близнят – щастя наше вб'є!
Хоч як кричали жінки, пішли Удога з Чубаком до того нойона. Сидить нойон у великому сампані – човні розмальованому. На широкому помості сидить. Над нойоном намет шовковий погойдується. Довкола сторожа стоїть. Біля колоди кат кривого меча гострить. Нойон праву руку на подушку поклав. Нігті на руках у нього довгі-предовгі, до підлоги дістають, загнулись, перекрутились, кожен у срібний футляр уставлений. Чистять нігті иойону п'ятеро дівчат-невільниць. Товстий писар з великою книгою біля ніг нойона сидить.
Побачив нойон близнят, питає:
– Чого тут нанайським дітям треба?
Глянув писар, до землі перед нойоном схилився:
– Ці дітки прибігли сказати, благородний нойоне, що прийдуть зараз нанайські старі люди, ту данину принесуть, що велів ти з них узяти.
Ще більше набундючився нойон. Носа вгору задер. У небо голубе дивиться, щоб на нанайських старих не дивитись, очей не псувати. Ждав, ждав... Шия у нього заболіла, а нанайських старих усе нема.
Каже тут Чубак:
– Не прийдуть старі, благородний нойоне! Бельди данини нікому не платили. У своїх річках рибу ловили, у своїй тайзі звіра били, по своїй землі ходили, своїм повітрям дихали. Їм смішно данину платити. Платити почнуть – сміятися будуть. То щоб тебе не скривдити, вони зовсім не прийшли. А ми маленькі, ми нічого не розуміємо... Ось подарунки тобі принесли, нойоне.
Висипав Удога з кисета пригорщу амурської землі:
– Прийми, нойоне, жменю нашої землі, якщо тобі своєї мало!
Витяг Чубак з торбинки око сови:
– Прийми, нойоне, і мій подарунок – око сови. Тоді й уночі ти зможеш побачити, що на Амурі хоробрі люди живуть.
Витяг Удога перо з хвоста орла з червоним дзьобом:
– Прийми, нойоне, побажання, щоб ти жив стільки років, скільки живе орел, і щоб тебе, як орла, всі боялися. Тільки на Амурі страху перед тобою не буде!
Висипав з торбинки Чубак жменю попелу:
– Нехай всі твої вороги перетворяться на попіл, нойоне! Нехай попелом укриються всі злі помисли проти амурських людей!
Здивувався нойон тому, як розмовляють маленькі нанайці. Злякався: якщо діти такі, то які ж у нанайців воїни і чоловіки! Взнаки нойон не подав, страх свій приховав. На близнят закричав:
– Завтра пошлю солдатів своїх до Бельди! Віддам на поталу вогню всіх мертвих, а живих мертвими зроблю!
Уклонився йому Удога:
– Твоя воля, благородний нойоне, тільки завтра тобі удачі не буде. Краще сьогодні зроби те, що сказав.
Не послухався нойон. Перечекав ніч. У похід зібрався. Тут полив такий дощ, що береги зникли і всі шляхи розмило. Пішли солдати нойона, та мало в болоті не втонули. Порох у їхніх рушницях відсирів. Повернулися солдати.
– Сонце вчора в хмару сідало, – каже Удога, – на зливу. Прикмета вірна!
Пройшла негода. Висіяли зірки на небі.
Каже нойон:
– Завтра до селища Бельди попливу. Всіх знищу! Усіх живих мертвими зроблю, усі оселі спопелю!
– Твоя воля, благородний нойоне, – відказує Чубак, – тільки завтра тобі удачі не буде. Зроби сьогодні те, що надумав.
Перечекав нойон ніч. Зранку звелів підняти вітрила на усіх сампанах – пливти до Бельди.
Налетіла із заходу чорна хмара з білим вінцем: така буря зчинилася – в житті своєму не бачив нойон такої бурі! Заревів Амур. Хвилі до неба піднялися, хмари до землі спустилися. Дунув вітер один раз – усі вітрила на сампанах порвав. Дунув вітер удруге – всі весла й щогли поламав. Ледве сампани цілі залишилися. Щастя, що втретє вітер не подув.
Каже Чубак:
– Учора зірки дуже миготіли: на бурю це.
Сидить нойон сердитий. Халатом закрився, ні на кого дивитись не хоче, нікого до себе не підпускає. Від злості усі нігті собі переламав. Усіх дівчат своїх розігнав. Писаря свого палюгою відлупцював.
Підійшли до нього близнята. Кажуть:
– До цього часу ми тобі казали, благородний нойоне. Тепер ти скажи нам. Ось ти бачив, що ми свою землю знаємо і недаремно з неї данину свою беремо: рибу, хутро, птахів. Як же ти хочеш данину збирати із землі, якої ти не знаєш?
Сполотнів нойон, думає: «Як упораюсь я з народом, у якого навіть хлоп'ята такі розумні?»
Поїхав назад на свій бік маньчжу-нойон.
Це не так давно було. Ще є старі, які тих близнят пам'ятають. А може, вони про них від своїх батьків чули... Хто знає!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова