Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Read in English

М.Лермонтов

Турецька казка

Ашик-Керіб

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Псарьов

Колись давно, у місті Тифлісі, жив один заможний турок.

Багато дав йому Аллах золота, але дорожчою за золото була йому єдина дочка Магуль-Мегері: гарні зірки на небі, але за зірками живуть ангели, і вони ще гарніші, так і Магуль-Мегері була вродливішою за всіх дівчат Тифлісу.

Був також у Тифлісі бідняк Ашик-Керіб (співак-жебрак). Пророк не дав йому нічого, крім високого серця і дару співати. Граючи на саазі та прославляючи стародавніх витязів Туркестану, ходив він по весіллях, щоб потішити багатих і щасливих.

На одному весіллі він побачив Магуль-Мегері, і вони покохали один одного. Мало було надії в бідняка Ашик-Керіба одружитися з нею - і він став сумний як зимове небо.

От якось лежав він у саду під виноградником і нарешті заснув. У цей час ішла повз те місце Магуль-Мегері зі своїми подругами.

І одна з них, побачивши сплячого Ашика (співака), відстала й підійшла до нього:

- Чого ти спиш під виноградником, - заспівала вона, - вставай, божевільний, он іде твоя газель!

Він прокинувся - дівчина пурхнула геть, як пташка. Магуль-Мегері чула її пісню і стала її сварити.

- Якби ти знала, - відповіла та, - кому я співала цю пісню, ти б мені подякувала: це твій Ашик-Керіб.

- Веди мене до нього, - сказала Магуль-Мегері, - і вони пішли.

Побачивши його сумне обличчя, Магуль-Мегері стала його розпитувати й втішати.

- Як мені не сумувати, - відповів Ашик-Керіб, - я тебе кохаю, і ти ніколи не будеш моєю.

- Проси моєї руки у мого батька, - казала вона, - і батько мій зіграє наше весілля на свої гроші і дасть мені стільки, що нам удвох вистачить.

- Гаразд, - відповів він, - нехай Аян-Ага нічого не пошкодує для своєї дочки, але хто знає, що потім ти не дорікатимеш мені за те, що я нічого не мав і всім зобов'язаний тобі? Ні, мила Магуль-Мегері, я поклав обітницю на свою душу, обіцяю сім років мандрувати по світу і нажити собі багатство, або загинути у далеких пустелях. Якщо ти згодна на це, то після закінчення терміну будеш моєю.

Вона погодилася, але додала, що якщо у призначений день він не повернеться, то вона вийде за Куршуд-бека, який давно вже до неї сватається.

Прийшов Ашик-Керіб до своєї матері, узяв на дорогу її благословення, поцілував маленьку сестру, повісив через плече торбу, сперся на посох мандрівника і вийшов з міста Тифліса.

І от наздоганяє його вершник, - дивиться він - це Куршуд-бек.

- Доброї дороги! - кричить йому бек, - куди б ти не йшов, мандрівниче, я твій товариш.

Не зрадів Ашик своєму товаришеві - але що поробиш?

Довго вони йшли разом, нарешті побачили перед собою річку. Ні моста, ні броду.

- Пливи вперед, - сказав Куршуд-бек, - я за тобою піду.

Ашик скинув верхній одяг і поплив.

А перепливши, подивився назад - о горе! О всемогутній Аллах! Куршуд-бек, узявши його одяг, поскакав назад до Тифлісу, тільки курява змією вилася за ним по широкому полю.

Прискакавши до Тифлісу, несе бек плаття Ашик-Керіба до його старої матері:

- Твій син потонув у глибокій річці, - говорить він, - ось його речі.

У невимовній тузі впала мати на одяг улюбленого сина і стала обливати його жаркими сльозами.

Потім взяла його і понесла до названої невістки своєї, Магуль-Мегері.

- Мій син потонув, - сказала вона їй, - Куршуд-бек привіз його речі. Ти вільна.

Магуль-Мегері всміхнулася і відповіла:

- Не вір, це все вигадки Куршуд-бека. Поки не пройде сім років, ніхто не буде моїм чоловіком.

Вона взяла зі стіни свій сааз і спокійно почала співати улюблену пісню бідняка Ашик-Керіба.

Тим часом мандрівник босий і голий прийшов до якогось села. Добрі люди вдягли його і нагодували, а він за це співав їм чудові пісні.

Таким чином переходив він із села до села, з міста до міста, і слава його рознеслася далеко.

Прибув він нарешті до Халафу, за звичаєм зайшов до кав'ярні, попросив сааз і почав співати. У цей час жив у Халафі паша, великий любитель співаків: багатьох до нього приводили - жоден йому не подобався.

Змучилися його чауші (наймолодше звання у турецькій армії), бігаючи по місту. Раптом, проходячи повз кав'ярню, чують вони дивовижний голос. Вони туди:

- Іди з нами до великого паші, - закричали вони, - або відповіси нам головою.

- Я людина вільна, мандрівник з міста Тифліса, - говорить Ашик-Керіб, - хочу піду, хочу ні, співаю, коли доведеться, і ваш паша мені не господар.

Але не дивлячись на це, його схопили і привели до паші.

- Співай, - наказав паша, і він заспівав. І в цій пісні він славив свою улюблену Магуль-Мегері. Ця пісня так сподобалася гордому паші, що він залишив у себе бідняка Ашик-Керіба.

Посипалося до нього срібло та золото, заблищав на ньому багатий одяг. Щасливо й весело зажив Ашик-Керіб і став дуже багатим.

Чи забув він свою Магуль-Мегері, чи ні, не знаю, тільки термін спливав, вже останній рік скоро має скінчитися, а він і не готується до від'їзду.

Стала впадати у відчай прекрасна Магуль-Мегері. У цей час один купець вирушав з Тифлісу караваном із сорока верблюдів і вісімдесяти невільників.

Гукає вона купця до себе і дає йому золоте блюдо:

- Візьми це блюдо, - каже вона, - і в яке б місто ти не приїхав, вистав це блюдо у своїй крамниці й оголоси скрізь, що той, хто визнає себе моєму блюду господарем і доведе це, одержить його і до того ж стільки золота, скільки воно важить.

Пішов купець, скрізь він виконував доручення Магуль-Мегері, але ніхто не визнавав себе господарем золотого блюда. От він уже продав майже всі свої товари і приїхав з іншими до Халафу: оголосив він скрізь доручення Магуль-Мегері.

Почувши це, Ашик-Керіб прибіг до караван-сараю: і бачить золоте блюдо у крамниці Тифліського купця.

- Це моє, - сказав він, схопивши його рукою.

- Дійсно, твоє, - сказав купець, - я впізнав тебе, Ашик-Керібе: іди ж скоріше до Тифлісу, твоя Магуль-Мегері веліла тобі сказати, що термін закінчується, і якщо ти не прибудеш у призначений день, то вона вийде за іншого.

У розпачі Ашик-Керіб схопився за голову: залишалося тільки три дні до фатальної години.

Однак він сів на коня, узяв із собою торбу з золотими монетами - і поскакав, не шкодуючи коня.

Нарешті змучений скакун впав бездиханний на горі Арзінган, що між Арзіньяном і Арзерумом. Що йому було робити? Від Арзіньяна до Тифлісу два місяці їзди, а залишалося тільки два дні.

- Аллах всемогутній, - вигукнув він, - якщо вже ти мені не допомагаєш, то нема чого мені робити на землі!

Хоче він кинутися з високої скелі, але раптом бачить внизу чоловіка на білому коні і чує гучний голос:

- Оглане, що ти хочеш робити?

- Хочу померти, - відповів Ашик.

- То злазь сюди, якщо так, я тебе вб'ю.

Ашик абияк спустився з кручі.

- Іди за мною, - грізно сказав вершник.

- Як я можу за тобою йти, - відповів Ашик, - твій кінь летить як вітер, а я обтяжений торбою?

- А й дійсно. Повісь же свою торбу на моє сідло та йди.

Відстав Ашик-Керіб, як не намагався бігти.

- Що ж ти відстаєш? - запитав вершник.

- Як же я можу йти за тобою? Твій кінь швидший за думку, а я вже змучений.

- А й дійсно. Сідай же ззаду на коня мого і кажи всю правду, куди тобі треба їхати.

- Хоч би до Арзеруму встигнути сьогодні, - відповів Ашик-Керіб.

- Закрий же очі.

Він закрив.

- Тепер відкрий.

Дивиться Ашик: перед ним біліють стіни і блищать мінарети Арзеруму.

- Пробач мене, Ага, - сказав Ашик, - я помилився, я хотів сказати, що мені треба до Карсу.

- Отож! - відповів вершник, - я попередив тебе, щоб ти казав мені щиру правду. Закрий же знову очі. Тепер відкрий.

Ашик собі не вірить, що це Карс: він впав на коліна і сказав:

- Пробач, Ага, тричі винен твій слуга Ашик-Керіб: але ти сам знаєш, що якщо людина зважилася брехати з ранку, то повинна брехати до кінця дня. Мені насправді треба до Тифлісу.

- Який ти невірний, - сказав сердито вершник, - але нічого не вдієш, прощаю тобі: закрий же очі. Тепер відкрий, - додав він через хвилину.

Ашик скрикнув від радості: вони були біля воріт Тифлісу.

Щіро подякувавши і взявши свою торбу з сідла, Ашик-Керіб сказав вершникові:

- Ага, дійсно, благодіяння твоє велике, але зроби ще більше; якщо я тепер розповідатиму, що в один день встиг з Арзіньяна до Тифлісу, мені ніхто повірить. Дай мені якийсь доказ.

- Нахилися, - сказав той усміхнувшись, - візьми з-під копита коня грудку землі і поклади собі за пазуху: і тоді, якщо не стануть вірити істині слів твоїх, то накажи привести до себе сліпу, яка в такому положенні вже сім років, помасти їй очі - і вона знову бачитиме.

Ашик узяв шматок землі з-під копита білого коня, але тільки-но він підняв голову, вершник і кінь зникли; тоді він переконався у душі, що його покровитель був не хто інший, як Хадеріліаз (св. Георгій).

Тільки пізно ввечері Ашик-Керіб відшукав свій дім. Стукає він у двері тремтячою рукою, кажучи:

- Ана, ана (мати), відчини: я божий гість: я холодний і голодний. Прошу заради твого сина-мандрівника, впусти мене.

Слабкий голос старої відповів йому:

- Для ночівлі подорожніх є будинки багатих і сильних: зараз у місті весілля - йди туди, там ти у задоволенні перебудеш ніч.

- Ана, - відповідає він, - я тут нікого знайомих не маю і тому знову прошу: заради твого сина-мандрівника впусти мене.

Тоді сестра його каже матері:

- Мати, я встану і відчиню йому двері.

- Негідниця, - відповідає стара: - ти рада приймати молодих людей і пригощати їх, тому що ось уже сім років, як я від сліз втратила зір.

Але дочка, не зважаючи на її закиди, встала, відчинила двері і впустила Ашик-Керіба.

Промовивши звичайне вітання, він сів і з таємним хвилюванням став оглядатися: і бачить він - висить на стіні у запорошеному чохлі його солодкозвучний сааз. І став він питати у матері:

- Що це висить у тебе на стіні?

- Цікавий ти гість, - відповіла вона, - достатньо тобі й того, що тобі дадуть шматок хліба і завтра відпустять тебе з богом.

- Кажу тобі, - відповів він, - що ти моя рідна мати, а це сестра моя, і тому прошу пояснити мені, що це висить на стіні?

- Це сааз, сааз, - відповіла стара сердито, не вірячи йому.

- А що воно таке - сааз?

- Сааз - це таке, що на ньому грають і співають пісні.

Просить Ашик-Керіб, щоб вона дозволила сестрі зняти сааз і показати йому.

- Не можна, - відповіла стара: - це сааз мого нещасного сина, ось уже сім років він висить на стіні, і жодна жива рука до нього не торкалася.

Але сестра його встала, зняла зі стіни сааз і віддала йому: тоді він підвів очі вгору і створив таку молитву:

- О! Всемогутній Аллах! Якщо я повинен досягти бажаної мети, то мій семиструнний сааз буде такий само ладний, як того дня, коли я востаннє грав на ньому.

І він ударив по мідних струнах, і струни звучно заграли; і він почав співати:

- Я бідняк Керіб (жебрак)- і слова мої бідні; але великий Хадріліяз допоміг мені спуститися з крутої скелі, хоча я бідний і бідні слова мої. Впізнай мене, мати, свого мандрівника.

Після цього мати його заридала і запитала його:

- Як тебе звати?

- Рашид (хоробрий), - відповів він.

- Один раз кажи, іншим разом слухай, Рашиде, - сказала вона: - своїми промовами ти покраяв серце моє на шматки. Цієї ночі я уві сні бачила, що волосся на голові моїй побіліло, а ось вже сім років як осліпла я від сліз: скажи мені ти, хто має його голос, коли мій син прийде?

Двічі зі сльозами вона повторила своє прохання. Дарма він називав себе її сином, але вона не вірила, і через деякий час просить він:

- Дозволь мені, матінко, взяти сааз та піти, я чув, тут близько десь грають весілля: сестра мене проводить; я буду співати й грати, і все, що отримаю, принесу сюди і розділю з вами.

- Не дозволю, - відповіла стара, - з тих пір, як немає мого сина, його сааз не виходив з дому.

Але він став клястися, що не пошкодить жодної струни.

- А якщо хоч одна струна порветься, - продовжував Ашик, - то відповідаю своїм майном.

Стара обмацала його торбу і, переконавшись, що вона наповнена монетами, відпустила його. Провівши його до багатого будинку, де шумів весільний бенкет, сестра залишилася біля дверей слухати, що буде.

У цьому домі жила Магуль-Мегері, і цієї ночі вона повинна була стати дружиною Куршуд-бека. Куршуд-бек бенкетував з рідними і друзями, а Магуль-Мегері, сидячи за багатою чапрою (завісою) зі своїми подругами, тримала в одній руці чашу з отрутою, а в інший - гострий кинджал: вона присягнулася померти раніше, ніж покладе голову на ліжко Куршуд-бека.

І чує вона крізь чапру, що прийшов незнайомець, який сказав:

- Селям алейкюм: ви тут веселитеся й бенкетуєте, тож дозвольте мені, бідному мандрівникові, сісти з вами, а за це я заспіваю вам пісню.

- Чому ж ні, - сказав Куршуд-бек. - Слід пускати сюди співаків і танцюристів, тому що тут весілля: - тож заспівай що-небудь, Ашик (співак), і я відпущу тебе з повною жменею золота.

Потім Куршуд-бек запитав його:

- А як тебе звати, мандрівниче?

- Шинди-Гьорурсез (скоро дізнаєтесь).

- Що це за ім'я? - вигукнув той зі сміхом. - Я вперше таке чую!

- Коли мати моя була мною вагітна і страждала у пологах, то багато сусідів приходили до дверей спитати, сина чи дочку бог їй дав: їм відповідали - Шинди гьорурсез (скоро дізнаєтесь). І ось тому, коли я народився, мені й дали це ім'я. - Після цього він узяв сааз і почав співати.

- У місті Халаф я пив місірське вино, але Аллах мені дав крила, і я прилетів сюди за один день.

Брат Куршуд-бека, чоловік нерозумний, вихопив кинджал, вигукнувши:

- Як ти міг приїхати з Халафа сюди за один день?

- За що ж ти мене хочеш вбити? - сказав Ашик. - Звичайно співаків гукають з усіх чотирьох сторін в одне місце; і я з вас нічого не беру, вірте мені чи не вірте.

- Нехай продовжує, - сказав наречений, і Ашик-Керіб заспівав знову:

- Ранковий намаз творив я в Арзіньянській долині, полуденний намаз - у місті Арзерум; перед заходом сонця творив намаз у місті Карс, а вечірній намаз у Тифлісі. Аллах дав мені крила, і я прилетів сюди. Дай бог, щоб я не став жертвою білого коня, він скакав швидко, як танцюрист по канату, з гори в ущелину, з ущелини на гору: Маулям (творець) дав Ашикові крила, і він прилетів на весілля Магуль-Мегері.

Тоді Магуль-Мегері, впізнавши його голос, кинула отруту в один бік, а кинджал в інший.

- Оце так ти тримаєш свою клятву? - сказали її подруги. - Отже, сьогодні вночі ти будеш дружиною Куршуд-бека?

- Ви не впізнали, а я впізнала милий мені голос, - відповіла Магуль-Мегері, і, взявши ножиці, вона прорізала чапру. Коли ж подивилася і точно впізнала свого Ашик-Керіба, то скрикнула, кинулася йому на шию, і обидва знепритомніли.

Брат Куршуд-бека кинувся на них з кинджалом, маючи намір заколоти обох, але Куршуд-бек зупинив його, промовивши:

- Заспокойся і знай: що написано у людини на чолі при його народженні, того він не мине.

Отямившись, Магуль-Мегері почервоніла від сорому, закрила обличчя рукою і сховалася за чапрою.

- Тепер точно видно, що ти Ашик-Керіб, - сказав наречений. - Але розкажи, як же ти міг у такий короткий час проїхати таку велику відстань?

- На доказ істини, - відповів Ашик, - шабля моя перерубає камінь, якщо ж я брешу, то нехай буде шия моя тонше волоса. Але краще приведіть мені сліпу, яка б уже сім років не бачила світла божого, і я поверну їй зір.

Сестра Ашик-Керіба, що стояла біля дверей і почувши такі слова, побігла до матері.

- Матінко! - закричала вона, - це точно брат і твій син Ашик-Керіб! - і, взявши її під руку, привела стару на весільний бенкет.

Тоді Ашик узяв грудку землі з-за пазухи, розмочив її водою і намастив матері очі, промовляючи:

- Знайте всі люди, який могутній і великий Хадріліаз, - і мати його прозріла.

Після цього ніхто не смів сумніватися в істині його слів, і Куршуд-бек поступився йому безмовно прекрасною Магуль-Мегері.

Тоді, радіючи, Ашик-Керіб сказав йому:

- Послухай, Куршуд-бек, я тебе потішу: сестра моя не гірша за твою колишню наречену, я багатий: у неї буде не менше срібла й золота. Отже, візьми її за себе - і будьте такі ж само щасливі, як і я з моєю коханою Магуль-Мегері.

Автор: Лермонтов М.; ілюстратор: Псарьов В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова