|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Алі Мухамед
Афганські народні казки
Переклад українською – Микита Шумило
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Кирпенко
Зміст:
Куди дівати гроші
Сім коржиків
Теля в окулярах
Було чи не було
Вісім рупій і вісім коржиків
Чи солодкий мед
Оце-то їжа
Зарозумілий управитель
Куди дівати гроші
Жив у селі чоловік на ймення Алі Мухамед.
Було чи не було – може, так і було, хто його знає – якось завелися в Алі Мухамеда гроші. П'ятсот афгані!
Але тримати стільки золота в убогій хатині – це майже те саме, що зберігати мідну копійку в золотій скриньці: небезпечно й скриньці, й хаті.
"Треба грошики десь сховати", – вирішив Алі Мухамед. Одніс їх у найдальший куток своєї садиби, викопав яму...
Раптом чує – хтось сопе в нього за спиною. Оглянувся – Адам-хан! Що його робити?
– А, це ти! – сказав Алі Мухамед. – Дуже радий тебе бачити. Дуже! Сподіваюсь, ти допоможеш мені закопати гроші?
...Через кілька днів Алі Мухамед навідався до скарбу, але яма була порожня.
"Ага, – подумав Алі Мухамед. – Ясно, хто вкрав гроші. Але як їх повернути – теж ясно!"
Він подався до Адам-хана й звернувся до нього з такими словами:
– Я оце щойно одержав ще тисячу афгані й хочу сховати їх у тому самому місці. Будь такий ласкавий, прийди до мене знову. Удвох закопаємо й ці гроші.
Адам-хан, сподіваючись ще поживитися, тієї ж ночі поклав украдені п'ятсот афгані на місце. А Алі Мухамед викопав їх і швиденько витратив.
І добре зробив.
Бо коли ти тратиш гроші, то вони належать тобі, якщо ж ти складаєш їх у глечик, то, виходить, належиш їм ти.
Сім коржиків
Жив у селі чоловік на ймення Алі Мухамед. І був той Алі Мухамед хоч і дуже розумний, але небагатий. Нічого дивного: адже голова, як і рука, набирає силу в роботі. А самі розумієте, скільки треба попрацювати головою, щоб тиждень прожити за мідяк.
Кажуть, що Алі Мухамед щодня купував на базарі сім коржиків. Сусід його Адам-хан, багатий на гроші, а не на розум, якось поцікавився, навіщо бідному чоловікові кожного дня стільки коржиків.
Алі Мухамед відповів так:
– Два в борг даю, двома борг сплачую, одного для людей бережу, одним од людей бережусь, а одного сам їм. Ясно?
Ясно? Не дуже.
Алі Мухамед розтлумачив:
– Два в борг даю – дітей годую, підростуть – віддадуть. Двома борг сплачую – батькові й матері віддаю. Одного для людей бережу – друзів частую. Одним од людей бережусь – собаку годую, щоб дім стеріг. А вже одного сам з'їдаю.
Теля в окулярах
А ще розповідають таке. Якось Адам-хан купив на базарі теля. Привів його додому, наклав йому соломи... А теля їсти її не хоче. Воно ціле літо паслося на гірських луках, то вже як йому було жувати жовту солому після зеленої травички. Теля почало худнути, Адам-хан теж: зі смутку.
Довідався про це Алі Мухамед.
– Мені тебе так шкода, – сказав він, – що я всього за сто афгані навчу твоє теля солому їсти.
Адам-хан зараз же відрахував сто монет. Алі Мухамед подався на базар, купив там окуляри з зеленими скельцями й повернувся до Адам-хана:
– Веди теля!
Адам-хан привів.
– Неси солому!
Адам-хан приніс.
– Не їсть?
– Ні!
Тоді Алі Мухамед надів теляті зелені окуляри. В очах теляти жовта солома зробилася зеленою травичкою, і воно залюбки почало її жувати.
Адам-хан витріщив очі й сказав:
– Знаєш, я дам тобі двісті афгані, якщо ти й мені купиш такі чудові окуляри. А що я розумніший за теля, то привчуся й до дешевшої, ніж солома, їжі, – я зможу жувати землю й гризти каміння.
Було чи не було
Було чи не було – скоріш за все, що не було! – покликав одного разу падишах Алі Мухамеда й сказав:
– Призначаю тебе начальником.
От! Та, кажуть, мудрість гордує владою. На те вона й мудрість!
Алі Мухамед відповів:
– Володарю, я не придатний на таку посаду!
– Чому?
– Якщо я сказав правду, то цього досить, щоб не призначати мене начальником. А якщо я збрехав, то хіба може начальником над людьми бути брехун?
Вісім рупій і вісім коржиків
Ішов дорогою юнак і побачив двох купців, що сиділи під деревом і перекушували. В одного було три коржики, а в другого п'ять. Побачили вони перехожого й запросили розділити з ним трапезу. Юнак подякував і підсів до них.
Коли вони поїли всі коржики, юнак ще раз подякував купцям, дав їм вісім рупій і пішов своєю дорогою.
Тоді купці почали ділити гроші, але виявилося, що не так просто поділити вісім рупій на двох. Один каже:
– Хто дав більше коржиків, той повинен більше одержати й грошей.
– Ні, – відповів другий. – Треба все ділити нарівно.
Вони б сперечалися й досі, коли б не проходив повз них Алі Мухамед.
– Розсуди! – попросили його купці. Алі Мухамед вислухав їх і сказав:
– Ти візьми собі п'ять рупій, а ти три.
– Я не згоден! – заперечив той, у кого було три коржики. – Нехай він візьме чотири рупії, і я чотири.
– Он як! – розсердився Алі Мухамед. – Тоді тобі взагалі належить тільки одна рупія!
– Чому?
– Вас було троє? Троє. Коржиків вісім. Якщо кожного коржика розділити на три пайки, то всього вийде двадцять чотири пайки. А на кожного припаде дев'ять пайок. Вісім з них ти з'їв сам – виходить оддав усього тільки одну. А з його п'яти коржиків вийшло п'ятнадцять пайок. Вісім він з'їв сам – отже віддав сім. От і виходить, що він повинен одержати сім рупій, а ти – тільки одну!
Чи солодкий мед
А ще розповідають таке. Одного разу прийшов Алі Мухамед у гості до Адам-хана. А той сидів за столом і їв хліб з медом. Побачивши бідного сусіда, мерщій сховав хліб, а мед сховати не встиг.
"Ну, не біда, – думає, – самого меду він багато не з'їсть!"
Так подумав, а вголос сказав:
– Ти, мабуть, меду не хочеш?
– Ні, – відповів Алі Мухамед. – Я їм мед тільки липовий, мигдалевий, акацієвий, а також луговий, степовий, лісовий, гірський, а ще... – Перерахувавши всі відомі йому меди, Алі Мухамед додав: – А іншого меду я і в рот не беру! – Він присунув до себе слоїк, понюхав і визначив:
– Квітковий! Саме цей я найдужче люблю!.. Добрий! Запашний!.. Солодкий!.. – Так він примовляв, пхаючи мед у рот ложку за ложкою.
Адам-хан нарешті не витримав.
– Ти б не їв так багато меду! Кажуть од нього серце болить.
– Чиє? Твоє? – спитав Алі Мухамед.
А збираючись іти додому, він додав:
– Ніколи не думав, що можу з'їсти стільки меду – надто він солодкий! Та, побачивши, яке в тебе кисле обличчя, відчувши, як гірко в тебе на душі, я зрозумів, що добре тобі насолив; а коли разом їсти кисле, гірке й солоне – то й солодке не прикре!
Оце-то їжа
А ще розповідають таке. Їхав повз будинок Алі Мухамеда багатий селянин на ослі й віз курей з базару. Спинився він коло дверей, покликав хазяїна й дає йому три монети:
– Ану, лишень, принеси чого-небудь смачного для мене, для мого осла й для моїх курей.
Алі Мухамед виніс йому диню:
– Я виконав твоє прохання: середину ти сам з їж, лушпиння віддай ослові, а насіння – курям – найкращі ласощі.
Зарозумілий управитель
А ще розповідають, що почув падишах про Адам-ханове багатство й призначив його управителем. Нічого дивного. Всі падишахи, призначаючи вельмож, міркують приблизно так:
"Він багатий, і я багатий. Я управитель країни, нехай і він буде управителем хоча б села. Правда, кажуть, він дурний, та хіба можна в таке повірити? Адже й про мене кажуть таке саме".
Отож Адам-хан став великою людиною. Довідався про це Алі Мухамед і прийшов до нього в гостину. Однак новий вельможа подивився на свого сусіда, удав, що не впізнає його, й питає:
– Ти хто такий? Чого тобі треба?
– Еге! – сказав Алі Мухамед. – Ти нібито вже перестав бачити людей з висоти влади? Гляди, бо й сам зробишся дрібненький і нікчемний в очах людей, якщо занесешся надто високо.
– Нічого не вдієш! – зітхнув Адам-хан. – Щоб керувати людьми, треба піднестися над ними.
– Багато хто намагався правити зверху, – сказав Алі Мухамед, – і падав...
– А як же треба правити? Знизу?
– Ні, – відповів Алі Мухамед. – Зсередини!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова