|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Воронятко Яків
В.Раділович
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Гапоненко
У великому лісі жило маленьке воронятко. Звали його Яків.
Жило воно у великому гнізді на верхівці старої сосни, яку всі дуже поважали. Поважали її за те, що голки на її гілках були срібними, як сиве волосся мудреця, а сивину завжди поважають.
Разом зі своїми братами Яків сидів під широкими крилами матері й дивився, що робиться навколо.
Часто вороня спостерігало в небі маленьку чорну цятку. Вона збільшується, знижується, розправляє крила й опускається в гніздо. Це батько приносить воронятам їжу: маленьких черв'ячків та жучків.
Того ранку вороня прокинулося дуже рано. Батьків вдома не було, а брати-воронята ще спали. Воно стало на краю гнізда та із задоволенням подивилося вниз.
Сонце посилало на землю свої лагідні промені, а величезний ліс був сповнений безліччю таємничих звуків. Воронятко Яків розправило крила, замахало ними...
та й випало з гнізда. Адже воно було маленьке і ще не вміло літати.
Яків дуже злякався. Спочатку він розплющив одне око, потім друге. Але коли побачив над головою небо, одразу заспокоївся. Він ретельно розправив своє чорне пір'я та вирушив досліджувати невідому йому загадкову країну – великий ліс.
Трохи згодом воронятко побачило хатинку, обнесену високим дерев'яним парканом. Тут жив лісничий Янко, який разом зі своєю собачкою Жучкою слідкував за порядком у лісі.
Яків підійшов до паркану, легко проліз крізь шпарину й опинився у садку.
Жучка дрімала на сонці, а перед нею стояла миска із залишками їжі.
Якову дуже хотілося їсти. Побачивши миску, він сміливо підійшов до неї. Він був іще маленький і не знав, що є звірі, що вміють ричати й гавкати.
Не встиг він опустити до миски свого жовтого дзьоба, як Жучка розплющила одне око й заричала. Жучка ненавиділа крадіїв, за це її дуже поважали в лісі.
Потім жучка встала, витягнула шию, підвела догори голову і загавкала на весь голос. Її гострі зуби сяяли на сонці, а чорна паща ніби хотіла проковтнути незваного гостя.
Уперше в житті воронятко дізналося, що таке страх, і побігло геть, не озираючись.
Воно бігло доти, поки не помітило біля старого дуба щось дивне, схоже на два вуха, що росли прямісінько із кущів. "Що це таке?" – подумав Яків.
Він обережно підкрався, стрибнув на повалене дерево й визирнув з-за куща. Це був заєць. Він сидів у кущах і гриз морквину.
Почувши шерех, заєць скочив і приготувався тікати. Але побачивши маленьке воронятко, він сміливо вийшов зі свого укриття і з цікавістю почав розглядати його.
– Чи знаєш ти, що таке страх? – запитав Яків.
– Страх? – здивувався заєць. – Звичайно. Він ходить на двох ногах і носить залізну рушницю. Я багато разів зустрічався зі страхом. А ти боїшся чогось?
– Ні, я нічого не боюся, – пихато відповіло вороня. Воно раптом відчуло себе дуже сильним, і, щоб іще більше в цьому переконатися, гучно крикнуло:
– Поберррежися!
Воронятко сміливо йшло по лісі, клювало ягоди, зазирало у кожну нірку, під кожен листочок.
Раптом воно побачило у темному дуплі старого дуба дві сяючі цятки.
– О! Це ви тут? – зраділо воронятко. Воно думало, що це світлячки, яких воно щовечора розглядало зі свого гнізда. – Зараз я вас спіймаю! – Воно просунуло голову в дупло, приготувалося клюнути...
Але раптом почувся страшний рик, і з дупла виліз здоровенний пазур, який підкинув Якова, наче м'ячик.
Вороня встромилося дзьобом у землю і замахало крилами. Так Яків удруге зустрівся зі страхом.
Він не знав, що то світилися очі старого кота, який цілу ніч бігав по лісі, ловив мишей, а тепер стомлений дрімав у темному дуплі.
Яків злякався і побіг щодуху. Йому здавалося, що страх женеться за ним.
Він і не помітив, що перед ним струмок, і впав у нього.
Яків бив крилами по воді, кричав, гукав на допомогу.
Нарешті йому вдалося ухопитися за трухляву колоду, що плавала у воді. Вона вдарилася об берег і викинула Якова на м'яку зелену траву. Замерзлий і голодний, він уперше згадав про свою домівку і пошкодував, що залишив батьківське гніздо.
Раптом Яків помітив на дереві гарну пташку.
– Чому ти такий сумний? – запитала пташка.
– Відтоді, як я пішов із дому, за мною женеться страх. Я дуже хочу повернутися додому, але не знаю, куди йти.
– Не сумуй, я допоможу тобі. Я – дятел, я надішлю твоїм батькам телеграму – постукаю дзьобом по стовбуру і твої батьки почують мене.
Вороня подякувало дятлові та й пішло далі. Воно так поспішало, що не помітило, як на його слід натрапив страшний лісовий розбійник – старий лис.
Розбійник мав довге кошлате хутро і здоровенні зуби, гострі як ніж. Лис нечутно підкрався до Якова. Ще мить, і він схопив би вороня.
Але цього разу страх допоміг Якову. Він надав йому сил. Вороня розправило крила і полетіло. Воно й само не помітило, як навчилося літати.
І цієї ж миті почувся страшний тріск. Лис, не озираючись, побіг до лісу й забився у першу-ліпшу нору.
Гілля розсунулося, і на галявині з'явився лісничий Янко. Це він вистрілив з рушниці і прогнав злого розбійника.
"То оце і є той самий страх на двох ногах, про якого мені розповідав заєць", – подумало вороня.
Раптом у небі з'явилася невеличка чорна цятка, яка все росла й наближалася до землі. Яків одразу впізнав батька. Дятел послав йому телеграму, і він полетів шукати сина.
Вороня щосили замахало крилами й закричало: "Крра-Крра!"
Вони обидва довго кружляли у повітрі, поки не прилетіли до гнізда, де їх радісно зустріли брати й мати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова