|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Сопілкар Марко і Повітруля
Українська народна казка
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
ілюстрації – Л.Даценко
Жив собі один бідний хлопець. В сім років відвели його на полонину, і там коло худоби він літував і зимував. На полонині хлопчик навчився так пищалити на сопілці, що й зозуля кукала за ним усі коломийки.
Сонце красно гріє, вітрик повіває. А Марко молоденький в пищалочку собі подуває. Прийшов до нього старий дідо із шапкою в руці і став перед вівчариком. А як Марко запишалив знову, він почав вигинатися.
На те прилетіли дванадцять повітруль, і всі пустились до танцю.
Дідо шепнув Маркові на вухо:
– Котра тобі любиться найбільше, та буде твоя, якщо хочеш слухати мене.
– Завтра я знову прийду сюди. Сядеш під моєю бородою і почнеш пищалити. Награвай так сильно, щоб дівки у танці аж пороздягалися. Роздивися добре, бо повітрулі, коли роздягнуться, то їх не стане видно. На котру з них будеш мати ласку, візьми її одяг, а кинь свою сорочку. Та й ніколи їй не віддавай дівочого плаття.
Марко зробив, як порадив діло. Одинадцять дівчат полетіло, а дванадцята, найкраща, лишилася у його сорочці.
Стала вона просити:
– Віддай моє плаття! Я буду вже твоя...
А Марко не слухає. Повів її на бідне домівство, де жила його хвора мати. Просвердлив ковбицю – колоду, на якій дрова рубали, запакував туди дівочий одяг і заклинив дірку.
Справили весілля і живуть. Народився хлопчик, і в хаті стало весело.
Так минуло десь до п'яти років. І якось Марко пішов на полонину, а жінку лишив з матір'ю. Прибралася жінка – і стала як лелія. Мати дивиться на неї і дивується:
– Донько моя люба, яка ти тепер красна!
А вона відповідає:
– Якби ви мені дали моє дівоче плаття, я стала би у сім разів краща.
Баба вибила із колоди клин і витягла захований одяг.
Невістка одягнула своє дівоче плаття, взяла на руки сина і сказала:
– Мамко, передайте Маркові, що я пішла аж за скляну гору.
Вернувся з полонини Марко і питає:
– А де моя жона?
Мати і розповіла, що тут сталося.
Поклав Марко у торбу сухий окраєць, взяв три писанки, що малювала жінка, і рушив у дорогу.
Ходив-блудив по хащі, а нікого було й запитати, де скляна гора. Сів і зажурився. І тут згадав про свою пищалку. Почав награвати, щоб розвеселитися. Дивиться, а перед ним – дідо, що віддав за нього повітрулю.
– Ой, дідику, як мені дістатися за скляну гору? Десь там жона з дитиною, а я і не знаю в котрий бік іти.
Дідо присів на сухого пня і сказав Маркові:
– Ти чесний чоловік, і я тобі допоможу. Взуй одного мого чобота і одягни шапку-невидимку. Лише подумаєш – враз будеш там.
Так і сталося. Марко опинився на голому скляному дворищі. Бачить, із хатини вибіг малий хлопчик. То був його син. Марко скинув шапку невидимку, відкрився малому:
– Синку, любий! Кажи мамці, хай вийде сюди. Візьми оці писанки.
Хлопчик забіг до хати з писанками. Мати упізнала, що то її робота – вона їх малювала. Повірила дитині й вибігла на двір.
Нікого не бачить. Почала просити:
– Покажися, любий! Покажися, Марку!
Тоді він зняв шапку-невидимку. З великою радістю вони обцілувалися.
Але з хати виявилася стара повітруля.
– Прийшов, песій енну? Не так легко дам тобі я дочку. Якщо оббігнеш хижу три рази з моїй кужелем і він не згорить, то дочка твоя. А ні – нараз будеш на голову коротший.
Жінка відкликала Марка. Дала йому свій перстень – із чорним жуком – і порадила:
– Візьми перстень на середній палець. Коли підеш оббігати хату – покрути ним три рази вліво: кужіль відвологне і не загориться.
Так і зробив Марко. Але сердита баба каже зятеві:
– А сього мало! Маєш замість хижі поставити за добу палац на дванадцять поверхів!
Жінка знов радить Маркові:
– Покрути моїм жуком управо дванадцять разів: палац буде стояти готовий!
Марко зробив, як вона порадила. Поставив на місці хатки прекрасний будинок на дванадцять поверхів.
Стара дозволила їм жити у тому палаці, але щось міркувала. Тоді жінка сказала Маркові:
– Тікаймо звідси. Якби тебе утримала одною рукою – на другу візьму сина, і полетимо.
– Іди з дитиною вперед, за мною не журися, – сказав Марко.
Жінка-повітруля із сином полетіла.
А Марко лише собі подумав – і вже дідовим чоботом дубнув у домівстві. Повернулася жінка з малим хлопчиком. І вони щасливо собі жили, доки не померли.
Таке собі хлопець напищалив!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова