Казка про зачаровану країну Клумбію, семибарвну веселку та сімох майстрів

1

Не за пущами густими,
Не за горами крутими,
Зовсім близько звідсіля,
Де барвінок в'ється,
Чарівна лежить земля,
Клумбією зветься.

Дуже, дуже, дуже гарна;
Дуже, дуже різнобарвна,
Дуже, дуже запашна, –
Недаремно чарівна.

Замиловано стою
В повені бузковій.
В цім казковому краю
І народ казковий.

Он клумбієць Тюльпан,
Мов кармінний дзбанок.
Он Піон у тюрбан
Вбрався спозаранок.
Он зірчастий Нарцис,
Як він за ніч підріс!
Як, нівроку, виріс
Синьоокий Ірис!..
Он Троянда Чайна,
Просто надзвичайна!
Он її сусідки,
Скромниці Нагідки.

Гладіолуси, Мак,
Канна й Матіола...
Тут усяк на свій смак,
Всіх не злічите ніяк,
Стільки їх довкола!

Он колиска хить-хить
Серед білих лілій.
В ній Дюймовочка спить
На постельці білій.

У вінок заплелись
Сальвії при шляху...
Ой, а скільки колись
Всі тут мали страху!..

Джміль-літак прогудів,
Опустився низько.
Хтось на нім прилетів
В Клумбію не зблизька.

Хто, чого, звідкіля
Гнав до Клумбії Джмеля?
І з добром чи з лихом
Прямо в казку в'їхав?

З трапа – Гномик, наче гриб,
Різноквіттям диб та диб.
Пальці в бороду заплів,
Об'явив без зайвих слів:
– Ходить чутка в білім світі:
Є у вашому міжквітті
Не дівчисько – диво з див.
Гарна – годі надивиться,
Ясноока, білолиця,
От була б мені служниця!
Я б у вас її... купив!..
Маю злото в гамані,
Приведіть її мені,
Я над грішми не тремчу,
Заплачу,
Озолочу!

Хизувався грішми Гном,
Підкидався гаманом,
Брязкали монети.
Не терпілося дідку,
Кучмив бороду рідку:
– Гей, Дюймовко, де ти?

А Дюймовка – ані диш,
А Дюймовка чимскоріш,
А Дюймовка між спориш
Шаснула обачно:
Що як справді приведуть,
Приведуть та продадуть
Ну, хіба не лячно!..

А в клумбійців гомін, гамір
На зухвалий Гномів намір:

– Тю! Чи він не ошалів,–
Отакого нам наплів!

– Ха! Слугу б собі купив!
Зовсім сором загубив!

– Ну вже примха у дідка! –
Кривда Клумбії гірка!

– Де ж бо чувано та знано –
Думать так про нас погано!

– Ким би справді ми були,
Щоб Дюймовку продали!..

– Геть із Клумбії, старий!
І поткнуться знов не смій!..

Взагалі на всій землі
Гноми добрі, а не злі.
Та подеколи і з них
Десь подибуєм і злих.
Тож і в нашого дідка
Вдача геть була бридка.

Гном бліднів та зеленів,
Паленів у Гнома гнів,
Пломеніли очі злом,
Сипав нахвалками Гном:

– Ну, чекайте на відплату!
Бородою присягну:
Вашу Клумбію прокляту
На казна-що оберну!..

Нахвалявся Гном недаром,
Володів недобрим чаром:
Пошептав та плюнув двічі,
Очі блиснули, мов свічі,
І на Клумбію, мов кара,
Опустилась сіра хмара,
Всю країну повила,
Різнобарвність одняла.

Миттю, наче обгоріли,
Всі клумбійці посіріли:
Сіра Мальва, сірий Мак,
І Піон, і Портулак,
Сіра Сальвія і Ірис,
І Троянди стали сірі,
І Нарциси, і Тюльпани,
І Настурції, і Канни,
І Нагідка, й Матіола,–
Все довкола,
Все довкола
Стало сіре, мов печаль!

У країні сум і жаль
Щойно барви вигравали,
Світу радість дарували,
Щойно в Клумбії жилось
Весело та гарно,
І не снилось, що ось-ось
Зійде все намарно.
Сліз пролито, як роси,
У засмутку щирім
Як прожити без краси,
Як прожити сірим?

Де в країні чарівній
Радості хоч зерно?
Хто красу поверне їй,
Хто їй барви верне?

Де той щедрий добродар,
Клумбії надія,
Що здолав би силу чар
Гнома-лиходія?

3

Сім умільців-малярів
Із сімох прийшли дворів:
– Нам би фарби лиш дали –
Ми б клумбійцям помогли,
Всіх зарятували б,
Всіх розмалювали б,
Стало б у країні
Краще, ніж донині!

Розцвілася на півнеба
Райдуга, мов казка:
– А кому там фарби треба?
Ось вони, будь ласка!
Їх не жаль мені для діла,
Лиш би Клумбія раділа,
Розмалюйте, розпишіть,
Ні стебельця не лишіть,–
За добро по праву
Матимете славу!

Слави кожен би хотів.
Малярі ж і поготів
Снили нею здавна.
Та чомусь, немов на гріх,
Мов на сміх,
Цуралась їх
Слава марнославна.
Нині йде навстріч сама,
Отже, снили недарма,
Тільки як її, жадану,
Довгождану,
Окаянну,
Поділить між сімома?

Кожен думав потайком
«От якби вона цілком
Та мені припала!..»
Ну ж до райдуги-дуги,
Ну ж метнулись щоснаги,
Фарби похапали.
Їх веселка мала сім,
По одній дісталось всім.
Стати б разом малярам,
Рук докласти щирих,
Дати раду кольорам,
Врізнобарвить сірих.

Та якщо одну лиш славу
Ви плекаєте в умі –
Зіпсуєте добру справу
Й пожалієте самі.
Фарби – в кожного своя:
– Це моя! Моя! Моя!
Фарбувати буду сам!
Вам не дам!
Не дам!
Не дам!..

Взявсь один – але не влад,
Барвить в синє все підряд:
Сині Сальвії, й Тюльпани,
І Настурції, і Канни,
Синя Мальва, синій Мак,
І Піон, і Портулак,
Синє листя і пагіння,
Сині стебла і коріння,
Пелюстки,
Ростки,
Бруньки –
Не клумбійці, а синьки!
Де не глянь – усюди синь,
Синій сум куди не кинь!..

Взявся другий – теж не влад,
Барвить в жовте все підряд:
Жовті Сальвії, й Тюльпани,
І Настурції, і Канни,
Жовта Мальва, жовтий Мак,
І Піон, і Портулак,
Жовте листя і пагіння,
Жовті стебла і коріння,
Пелюстки,
Ростки,
Бруньки –
Не клумбійці, жовтяки!
Жовта жалібна журба,
Не робота, а ганьба!..

Взявся третій – знов не краще
Не робота, а казна-що!
Взявся шостий, взявся п'ятий,
Брався кожен сяк і так –
Однобарвності затятій
Не зарадити ніяк!
Хилять голови клумбійці,
Прагнуть рідних кольорів.
– З малювання б вам по двійці! –
Тужно корять малярі.

Між торішнім бур'яном
Шамотить лукавий Гном,
Шепотить зловтішно:
– Я казав, що не прощу,
Я казав, що відомщу! –
Відомстив розкішно.
Край навіки посірів,
Не вернути кольорів,
А з невдатних малярів
Смішно мені,
Смішно!

Гном радий, а малярам
Виїдає очі страм:
– Нажили собі ганьби,
Хоч лопатою греби!..
Та тепер же нас повсюди
Зневажати будуть люди,
Кепкуватимуть над нами,
Тикатимуть пальцями,
Будуть звати брехунами,
Самохвальцями!..

Цілий день і цілу ніч
Не зімкнули хлопці віч,
Посідали на лужку,
Думу думали важку
Як спокутати хутчій
Несусвітний сором свій.

4

Був догадько серед них
– Чи не сміх із нас, чудних!
Треба, братця маляри,
Не кричати «Вам не дам!»
А гуртом узяться, братця,
Щоб кипіла дружна праця,
Щоб не слави нам кортіло,
А найперше – діло, діло!
І тоді без вороття
Кане сірість в небуття.

Разом пензлі узяли,
Разом фарби розвели,–
І клумбійці заяскріли,
Ожили і розцвіли.
Фарбу, кожному свою,
Щедро їм вернули.
В зачарованім краю
Радо всі зітхнули.

Знову Клумбія казкова
Мов одягнена в обнову
Стала дуже, дуже гарна,
Дуже, дуже різнобарвна,
Дуже, дуже запашна,–
Недаремно чарівна.

Щастя в кожному листку,
Щастя в кожному ростку,
В кожному стебельці
– Слава добрим малярам,
Веселковим кольорам
І самій веселці!..

Хлопці пензлі полоскали,
Брали воду з джерела.
Бач, як слави не шукали,
То вона взяла й прийшла.

Між торішнім бур'яном
Шамотить сердитий Гном,
В боки сам себе стусає,
Лікті сам собі кусає,
Та злоститься він дарма:
Вже він Клумбії нічого
Поробить не може злого,
Бо на дружну працю в нього
Чару згубного нема.