Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Про бідного парубка і Марка багатого

Українська народна казка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Якутович

По великому шляху, що ним їздили чумаки в Крим по сіль, їхав багатий купець Марко, а за ним тягся караван з дорогим крамом.

Купець той був такий багатий, що його знали за горами, і за морями, і в нашій стороні. От якось їхав він через невелике село – і сталася йому тут така пригода.

Тільки вступив він у коловорот, як назустріч йому вибіг чоловік і став благати піти до нього за кума. Марко спершу страшно розгнівивсь на мужика за таке зухвальство, а далі й згодився, подумавши: «Може, це якийсь щасливий знак».

От погуляв купець, залишив подарунків хлопчикові та й поїхав. Їде багатий Марко, люльку покурює та на караван поглядає, що в’ється за ним на цілу версту.

Як стало смеркатися, в’їхав він у своє місто, стріли його городяни з хлібом-сіллю і провели аж до самого палацу. Марко звелів погоничам позносити з возів добро, а сам, повечерявши добре, заснув. Спить Марко, і сниться йому сон, наче приходить до нього хлопчик той і каже:

– Слухай, Марку, все твоє багатство колись моїм буде.

Розгнівався Марко та як закричить, а далі злякався, лежить і не ворухнеться. Коли бачить – спускається над ним якийсь птах, та такий великий, що й сонце від Марка заступив, і стало темно, як в осінню ніч, самі кігті поблискують, мов сталеві гаки.

Зачепив птах кігтями Марка за шовковий пояс і поніс над землею. Чує Марко, що тіло його вже не тіло, а дерев’яна колода. Летів, летів птах з ним над землею, а от уже й море під ними.

Надлетів птах над море і розпустив кігті. Похолов Марко, і серце в нього мало не вискочить: так б’ється, як у впійманого зайця.

Летить він донизу швидко-швидко, ось уже й вода. «Пропав!» – думає. Коли ні: впав – і не забився, і не в воді...

Прокинувся купець Марко і не спав уже до самого світа. Все йому той сон не йде з голови: зажурився купець, що втратить багатство. Вдень ще сяк-так забувався. Та не знав відтоді Марко ні одної спокійної ночі. Тільки ляже спати, як уже й стоїть над ним той хлопець, великий, дужий, у полотняній сорочці, і з усміхом промовляє:

– Все твоє багатство буде моїм.

Марко люто кидався на нього, але хтось ніби прив'язував його до землі, і він не міг повернути ні рукою, ні ногою і навіть крикнути не міг.

Довго так мордувався Марко, а далі й вирішив позбутись хлопця.

Їдучи одного разу через те село, зайшов він до свого кума і бачить, що з того хлопчика буде достоту такий козарлюга, як той, що йому сниться щоночі. І навіть посміхатися вже починає, тільки що сказати не може: «Все твоє багатство буде моїм». Але от-от скаже. Злякався Марко малого і каже до його батька:

– Оддай, – каже, – мені свого сина. В тебе дітей і так доволі, а з цього я вигодую доброго козака.

– Е, ні, – каже батько, – нехай їх у мене багато, але то тільки й мого. Як сядуть їсти, то серце болить, а як стануть робить, то душа радується!

Але Марко на всі лади почав умовляти та благати кума, щоб оддав йому хлопця. Нарешті, за великі гроші забрав він малого.

Виїхав купець Марко з караваном за село і наказав слугам обсмолити добру бочку. Наладнали слуги бочку, поклав туди Марко хлопчика. Заднив бочку добрячим дном, і як проходив караван над річкою, то вкинув Марко її у воду, а сам поїхав далі.

Пливла бочка за водою та й припливла до якогось берега. Жінки прали білизну, побачили бочку і притягли до берега, мовляв, на огірки буде. Принесли в село, відкрили, аж там хлопчик.

Ну, що робити, хіба знайдеш чиє? І порішила громада залишити його в тім селі.

Ріс хлопець, ріс і гарним парубком став. А як виріс, дали йому на дорогу хліба і випровадили на заробітки.

Пішов він по наймах від пана до пана, аж поки потрапив до купця багатого Марка. Побачив Марко, що хлопець здоровий, гарний і робітник неабиякий, і надумав узяти його за старшого погонича.

От якось закликав він парубка до себе та й питає:

– Хто ти такий, звідки родом?

– А хто його зна, хто я. Роду я не знаю, бо мене люди з води витягли, в бочці плавав, – сказав це і посміхнувся.

Як глянув Марко на ту посмішку, то сполотнів і наче в пропасницю його кинуло. Пізнав одразу, хто то, і чекає, що от-от він скаже: «Все твоє та буде моїм». Але хлопець стоїть собі та посміхається.

– Ну, добре, – мовив Марко. – Хочу я з тебе зробити першого собі помічника, тільки зараз мусиш ти вчинити мою волю: за морем синім лежить невідомий край, де можна доброго краму придбати, поїдь туди та роздивися його.

До того краю ніхто не міг ніколи дістатись, бо треба було їхати через великі пороги, де перевозив заклятий поромщик і завжди перекидав людей на середині річки. А морем ніхто не міг проїхати, бо лежала в морі велика кит-риба і перевертала всі кораблі, що їхали в невідомий край.

Зібрався хлопець у далеку путь, а Марко повеселів, бо вже не одного туди посилав він, і ні один не повернувся.

Іде хлопець та йде і приходить до річки широкої та бурхливої, що аж страшно глянути, не то перепливати її. Гукнув хлопець поромщика, та так гукнув, що той аж затремтів від того крику і пором його гойднувся.

Прийшов поромщик і питає:

– Звідки й куди ідеш-мандруєш, козарлюго?

– Від купця Марка, за синє море, – відповідає парубок.

Скочив він на пором і пливе, та очей з діда не спускає. І тільки виїхали вони на середину, де вир найбільший був, дід махнув веслом – і пором розійшовся на дві половини: та половина, що з дідом була, – вже за камінням, а та, що з парубком, – попала в самий вир. Бачить парубок, що прийшла його смерть і вже от-от налетить він на камінь, але ніби хтось одвертає від нього погибель. Приглядається парубок до порома, аж воно по боках чотири морські красуні ведуть пором, на парубка поглядають, ще й пісню співають. Вивезли його на тиху воду і до берега причалили. Стрибнув він на берег і пішов до моря.

Цілий тиждень блукав він у степу і вже от-от пропаде без води, аж бачить – далеко засиніло море. Зібрав останні сили парубок і побіг.

Біжить, спотикається, а назустріч йому дідок сивий, аж білий; спинив хлопця та й питає:

– Куди це ти, парубче, так поспішаєшся?

– Та за синє море, – каже хлопець.

– А хто тебе послав сюди, синку? – питає дід.

– Та купець, багатий Марко.

– Послухай, що скажу тобі, парубче. Лихе для тебе задумав Марко, пославши сюди. Я тут уже посивів. Померло тут багато таких, як ти. Назад звідсіль ніхто не повертався, і за синє море мало хто добувся. Коли ж хочеш ти за синє море, то підожди отут, аж поки кит-риба повернеться до тебе хвостом, тоді вилазь до неї і ховайся близько голови та й сиди, поки вона допливе до того берега, щоб можна скочити на землю. Та не забудь ось чого: за морем живе лихий цар – щирий приятель купця Марка, то гляди, йому не признавайся, звідкіль ти, бо пропадеш.

Подякував парубок дідові, зійшов до моря і став дожидати, поки прибуде кит-риба. Жде, жде, коли ж надвечір показалася над морем ніби земля з фонтаном посередині, і тільки почала зближатися до берега, як піднялась на морі превелика буря. Парубок уздрів величезного хвоста, добувсь до нього по береговім камінню, а потім по великій спині побіг до фонтана, бо там, казав дід, має бути голова кит-риби.

Годин із п’ять біг парубок, аж поки добіг до фонтана. Сім тижнів плив він китом на другий бік моря, ловив рибу сорочкою і так годувався, а на восьмий побачив землю і стрибнув на берег.

Стрибнув і зразу попався в лабети царевим слугам. Привели вони його до царя та й почали питати, хто він.

Парубок їм і каже:

– Плавав я морем, побачив немало світа, коли якось напала на нас кит-риба і поглинула усі наші дванадцять кораблів, а що я був на палубі, то разом з водою, що жбухає з голови кит-риби, вилетів нагору і жив у неї на спині, аж поки вона дійшла до берега.

Повірив цар парубкові та й пустив його на волю.

Довго блукав парубок по чужій стороні, роздивився її добре, навчився чужої мови, узнав дещо, а потім вернув назад тим же таки шляхом. Приїхав до Марка і все розказав, що знав про той край за синім морем. Злякався Марко такого завзяття, осідлав коня і поїхав до поромщика, щоб покарати його за невірну службу.

Приїжджає, а поромщик ніяк не може до берега причалити і просить Марка взятись за весло та помогти. Тільки взявся Марко за весло, дід вискочив з порома, а Марко зоставсь на перевозі. Весло те було таке, що хто за нього візьметься, то вже з рук не випустить, аж поки не надійде хто на зміну.

З того часу став Марко перевізником, а парубок роздав усе його багатство бідним, і стали ті бідні жити-поживати та добра наживати.

Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Якутович Г.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова