|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Павучок-пілот
Віталій Біанкі
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Лернер
Жив собі маленький павучок. Була у нього страшна мамка-павучиха та безліч братиків і сестричок.
І от якось одного осіннього дня наш павучок потихеньку втік від павучихи, від усіх своїх братиків і сестричок, заліз на високу стеблину й почав ткати павутинку: вирішив сплести сіті, ловити мух і комарів – зажити своїм домом.
Але тільки-но він став випускати із себе павутинку, дивиться – біжить волохате чудовисько: ані шиї, ані хвоста – сама тільки голова та черево, вісім ніг, вісім очей – усе враз на нас! Це була павучиха – його матуся.
Жах як злякався павучок. Адже в павуків так: павучиха довго тягає на собі мішок, набитий дітьми. Береже їх від дощу й холоду, від хижаків. З небезпекою для власного життя захищає їх від усіх ворогів. А коли підростуть павученятка, розбіжаться хто куди, – тоді й кінець: мамці на очі не потрапляй – з'їсть!
Наш павучок, як побачив павучиху, одразу щодуху тікати: зі стебла на листок, з листка на квітку, на кульбабу. Була тиха осінь, сонячна – кульбаби о тій порі знову зацвіли.
На квітці, на кульбабі підібгав павучок усі свої вісім ніг до голови. Черевцем догори повернувся. А внизу на землі мурахи зібралися, комашня різна, сам жук-олень прийшов, – і всі дивляться, – що ж таке павучок робити зібрався? І павучиха сюди наближається...
Павучок із себе павутинку пустив.
Довше, довше випускає. І зачепилася павутинка кінцем за стебло. Тут пішов павучок з квітки на стебло. Поволеньки йде, ледве ніжками перебирає. А сам павутинку все тче, тче, тче... Вже довгою петлею павутинка закрутилася.
А павучиха до кульбаби підійшла, на стебло лізе. Павучок як припустив до неї вниз! Здурів, чи що, зі страху?!
Добіг до місця, де його павутинка за стебло зачепилася, – раз її! – відкусив як ниточку.
Вітерець дмухнув – павутинку метнув – відірвав павучка від стеблинки. Павучок легенький – пушинка! Летить собі на павутинці.
Павучиха так не може: заважка. Злізла скоріше з кульбаби, – побігла наздоганяти павучка: адже спуститься десь!
Коротка павутинка, – летить павучок над самісінькою травою.
Летів-летів – та за якусь травинку й зачепився.
Аж дивиться – це не травинка, а довгий вус зеленого коника-стрибунця!
Розсердився стрибунець, – як трусоне вусом! Павутинка порвалася, – відлетів павучок далеко в траву.
Тільки ж це не порятунок: павучиха швидко його тут знайде! Де вона? Вліз павучок подивитися на блакитну квітку цикорію.
Раптом – звідки взялися, – дві страшні оси на нього! Смугасті як тигри, крилаті як яструби, спереду щелепи-жувала, позаду – смертоносні жала! Поспішають, дзижчать, – обидві одразу кинулися – та в повітрі й зіткнулися, – на землю впали. Тільки тим і врятувався.
А ззаду вже ще дві летять.
Ну, павучок не став чекати: упав донизу – і сховався у траві.
Сховався – і бачить: висить на кущі велика сіра троянда – осине гніздо.
Підібгав павучок ніжки, черевце вгору, і павутинку тче, тче, тче!.. Вітерець дмухнув, павутинку хитнув, павучка зірвав – павучок далі помчав.
Летів, летів – аж раз! – знову за щось павутинка зачепилася!
Повис павучок головою донизу – і бачить: на землі під ним слимак-м'якотілий із хитромудрим будиночком на спині. Два довгі та два короткі м'які ріжки виставив.
Озирнувся павучок, – одразу про ріжки забув!
Навколо – величезні руді миші!..
Але так йому від страху здалося: це були всього лише миші-крихітки. Вони навіть для павучків безпечні.
Одна миша-крихітка лізе на стебло, друга сидить на землі, колосок у лапках тримає і пащечку роззявила: смішно їй, як павученько на ниточці розгойдується догори дриґом. А за нею на траві чудове гніздечко з соломинок звите.
Павучкові соромно стало, що він мишок-крихіток так злякався. Він і запитує реготуху:
– Це ваша хатка тут на траві?
– Сама є наша, – відповідає мишка. – Ми в ній усією родиною живемо.
– Скажіть, будь ласка, – а що це у вас у лапках?
– Який смішний! Хіба сам не бачиш? Колосок. До комори несу – на зиму запаси збираємо.
– А скажіть, будь ласка, що таке «зима»?
– Ох, ти ж дурненький! Хіба тобі мама не казала, що скоро підуть дощі, дощі. Вітри зірвуть з кущів сукні, стане холодно-холодно! Закружляють сніжинки – білі такі, крижані мушки, – засиплять усю землю. Тоді нема чого буде гризти, нема чим буде черевце собі набивати. А зима довга-предовга, – і хто не запасе собі на зиму зерна, той з голоду помре.
– Який жах! – сказав павучок. – А як же я? Я зовсім не вмію збирати собі на зиму запаси.
– Ходи-но до мене, – промимрив знизу чийсь зім'ятий голосок. – Я теж запасів собі не збираю.
Це шепотів слимак-м'якотілий зі своїм будиночком на спині.
Щоб краще чути, павучок спустився до нього на листок ромашки.
– Ти зроби, як я, – сказав слимак. – Як стане холодно, – я втягнуся в свій
будиночок увесь із головою, замкнуся в ньому – та й спати! Гарно?
– Гарно-то воно гарно, – сказав павучок. – А що мені робити, якщо у мене будиночка немає?
– Н-не знаю, – промимрив слимак. – Іди он до джмелів. Джмелі – не оси, тебе не чіпатимуть. А будиночків із себе робити теж не вміють.
Павучок побіг до джмелів.
Волохаті джмелі сказали павучкові:
– А ти збери усю свою родину – та й зробіть собі таку землянку, як у нас. Насамперед свою матусю клич. У нас матуся всім домом править.
Павучок як почув про матусю, так бочком, бочком мерщій тікати.
Забіг на травинку, бачить: на чорного жука-чорниша напали мурахи. Жук став на голову і отруйною цівкою відстрілюється від ворогів.
Павучок злякався: а ну як у нього влучить смертоносна цівка, або ж мурахи побачать – накинуться... Живому не втекти!
Слимак – той увесь у свій будиночок заховався від страху.
Павучок біг, біг, бачить: береза. На листі жучки сидять – краси небаченої! Вже яке в берези листя зелене, – а жучки ще зеленіші. Листя золотисте – жучки ще золотистіші. А блискучі – аж очі сліпить! І у кожного – хоботок: довгоносики-жуки. Павучок заліз на гілку, на павутинці спустився – і запитує:
– Носики-зеленики, а ви що тут робите?
– Хіба ти не бачиш: листочки в трубки згортаємо. Листовії ми. У трубки яєчка свої відкладаємо. Там їх ані дощем не замочить, ані холод не дістане.
– Розумію, – каже павучок. – Оскільки з яєчок личинки вийдуть, тож, ви для своїх личинок листяні хатки на зиму готуєте.
– Нічого ти не розумієш! – розсердилися довгоносики. – Це літнє помешкання - дача. Зимуватимуть наші личинки в землі.
– Як так?
– Як так та як так! – передражнили довгоносики. – Не заважай нам, не чіпай нас, будь ласка!
Один жучок заліз на гілку – і перегриз павутинку.
Вітерець дмухнув, павутинку хитнув, підняв трохи – поніс павучка.
Летить павучок над самісінькою травою, дивиться – аж по землі павучиха біжить, його наздоганяє!
Павучок мерщій павутинку ткати – довше її відпускати. Вище піднявся, а павучиха за ним, як тінь по землі, – ніяк не відстає!
Павучок і думає:
«Он попереду річка! Дай-но перелечу її. Адже у воду матуся ні ногою! Там і врятуюся».
Тче, тче на льоту павучок павутинку. Павутинка довша – вітерцю веселіше, – високо поніс павучка над берегом, над річкою...
Ось і другий берег. Павучиха на тому залишилася. Пора і знижуватися.
Став павучок павутинку вкорочувати, під себе підбирати, на ніжки намотувати. Коротше павутинка – нижче павучок. Ще коротше – ще нижче. І приземлився павучок на березовий листок. Корабликом плив цей листок по річці біля самого берега.
Пливе павучок і бачить: снують по річці швидкі водомірки як по сухому. Аж у воді, на дні – повнісінько всяких чудовиськ! Тут і клоп-скорпіон із довгим списом ззаду, і хижий жук-плавунец, і гладиш-хребтоплав, і страшні бабчині личинки, і слимак-ставковик, і щось таке, від чого у павучка очі на лоб полізли: причеплений на водорості наче прозорий горщик із повітря, а в горщику – справжнісінький павук живе, сам увесь сріблиться!
Вискочив павук-сріблянка зі свого міхура, сплив на поверхню й каже:
– Іди, павучок, до нас під воду жити!
– Ой, та куди ж тут купатися! – злякався павучок. – Зима скоро, холод.
– Ач налякав! – сміється срібрянка. – Слимакових будиночків – закручених мушель порожніх скільки хочеш на дні валяється. Залазь у будь-яку, натягай у неї волохатими лапками повітряні кульки-бульбашки, отвір мушлі закрий щільно – та й спи собі спокійнісінько до весни!
– Ох, та я ж ані плавати, ані пірнати не вмію! – каже павучок. – І повітря в лапках тягати не можу.
Тут вітерець дмухнув, листок штовхнув, – прибив до берега. Павучок стрибнув на берег і думає:
«Краще за всіх все ж таки довгоносики-зелені! Влітку в них – дача у повітрі, для зими – хатка під землею. Пошукаю-но і я собі зимову квартиру».
А її й шукати не треба: лежить на землі степовий жолудь, у ньому дірочка – для павучка двері.
Вліз павучок до жолудя. М'якою павутинкою його застелив. Дверцята павутинною затичкою заткнув.
Зібрався в грудочку – і заснув. Тепло і затишно!
Навесні прокинеться – на дачу переїде, сітку-павутиння на травичці сплете – мух ловити.
Чим не життя!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова