|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Останній дракон
С.Макєєв
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Моніна
Його звали Птеро Дактиль. Він був чистокровним драконом: народився у стародавні драконівські часи та виховувався за найдраконівськими правилами.
А виріс, усім на подив, дуже доброзичливим. І навіть став травоїдним. Ось тому Птеро Дактиль і дожив до наших часів.
Усіх інших драконів згубила кровожерливість. Як відомо, дракони нападали на людей, крали найгарніших принцес. А людям це дуже не подобалось.
Рано чи пізно знаходився сміливець, який вбивав чудовисько.
Птеро Дактиль вчасно збагнув, що до людей краще не наближатися. Він оселився у найвіддаленішому кутку землі, у печері на схилі погаслого вулкану.
А щоб люди не турбували його, Птеро Дактиль придумав так штуку: забирався до кратера, видихав язики полум'я...
і спостерігав, як люди біля підніжжя вулкану розбігаються. Вони вважали, що починається виверження.
Ця воєнна хитрість дуже веселила дракона. Потім Птеро Дактиль снідав і приймав ванну в гейзері – джерелі з гарячою водою.
Коли сутеніло, дракон здіймався в небо. З висоти він бачив міста у сяйві вогнів. Бачив, як мчать по дорогах автомобілі, а по коліях поїзди.
Якось Птеро Дактиль приймав ранкову ванну у гейзері. Він лежав на спині, втупившись поглядом у небо. Як раптом почув дивний рев, що наближався до нього. Прямісінько над його головою летів сріблястий дракон невідомої породи.
Птеро Дактиль поспіхом обтрусився та злетів в небо. Догнати незнайомця було нелегко. Певний час Птеро Дактиль пурхав поруч із ним. Нарешті він запитав:
– Ти дракон?
– Ні, я літак, – гордо відповів незнайомець.
Птеро дактиль не знав, що це за звір, тому він знову запитав:
– А чому ти не махаєш крилами?
– Тому що вони відпадуть! – розсердився літак на дурнуватого дракона. – І взагалі, не плутайся під ногами!
Птеро Дактиль образився. У ньому закипіла кров грізних предків, і вин кинувся на незнайомця.
Під крилами літака були дві круглі пащі, які дракон не помітив. Несподівано звідти вдарили два потужних струмені вогню. Птеро Дактиль закрутився в повітрі...
і гепнувся прямісінько у гейзер. Потроху вщух біль від опіків. Птеро Дактиль міркував: "Тут не обійшлося без чарів! Невже ще залишилися на землі чарівники?"
На другий день знову пролунав рев літака, і Птеро Дактиль злетів у повітря.
– Скажи чесно, тебе вичаклував чарівник? – запитав дракон.
– Мене придумали й побудували люди, – відповів літак.
– Ха! – вигукнув недовірливо дракон. – Люди такі маленькі, а ти такий великий, Більший за мене. І літати вмієш. А люди літати не вміють!
– Люди все вміють! – відповів літак.
Птеро Дактиль був розумний дракон. Він згадав великі міста, і машини, і поїзди. І подумав: "Можливо, незнайомець говорить правду. Люди стали розумними і вмілими. А знання завжди робили дива.
І дракон став із нетерпінням чекати нової появи літака. Знайомство з ним було найцікавішою подією за останню тисячу років...
Так вони почали літати разом: і раз, і другий, і третій. Літак розповів дракону про своє життя. Як він живе з іншими літаками на аеродромі у великому будинку – ангарі. Як люди за ним доглядають, змащують мастилом та годують бензином.
"Якби ж про мене хтось піклувався! – подумав Птеро Дактиль. – Адже я вже не молодий... Ех, життя моє драконяче...
Іноді і Птеро Дактиль розповідав літаку про подвиги драконів. Але згодом припинив. Літак увесь тремтів від обурення, коли чув, як дракони ображали людей. Він був дуже прив'язаний до людей.
Птеро Дактиль теж почав поважати людей з того часу, як познайомився з літаком. Люди подобалися дракону не тільки своїм розумом та працелюбством. Птеро Дактиль цінив і відвагу: яким відчайдушним треба бути, щоб піднятися в небо!
Одного ранку Птеро Дактиль визирнув зі своєї печери і нічого не побачив. Стояв густий туман. "Напевно, літак сьогодні не прилетить" – подумав він.
Аж ось почувся знайомий шум мотора. Він був такий слабенький, що дракон одразу зметикував: літак збився зі шляху! І вилетів на пошуки друга... Довго Птеро Дактиль нишпорив у тумані, поки не зіткнувся з літаком ніс у ніс.
– Негода застала нас в дорозі! – проревів стомлений літак. – Ми вирішили приземлитися. Але як знайти місце для посадки? Кожної хвилини ми ризикуємо врізатися в скелю, і тоді... ми всі загинемо!
– Я вкажу пілотові шлях! – Птеро Дактиль полетів попереду літака. Щоб пілот не упустив його з очей, Птеро Дактиль увесь час видихав полум'я.
Там, де дракон видихав вогонь, туман перетворювався на дощ. У молочній імлі з'являлися дірки. В одну з таких дірок Птеро Дактиль побачив рівну долину. І повів літак на посадку.
Коли небезпека минула, літак перевів подих і сказав:
– Дякую, друже! Ніколи не забуду!
– Які можуть бути розрахунки між друзями, – скромно відповів дракон...
У цей час в літаку відчинилися дверцята і на землю зістрибнув пілот.
Він уважно оглянув дракона від хвоста до голови.
– Чим мені віддячити тобі? – запитав пілот.
Птеро Дактиль, хвилюючись, промовив:
– Дуже хочеться маленького дракончика.
– Гаразд, постараюся виконати! – пообіцяв пілот.
Минуло кілька місяців. Настала зима, і тепер Птеро Дактиль дуже рідко покидав свою печеру – холодно! Коли в небі пролітав літак, дракон салютував йому вогняним струменем. А літак на знак привітання похитував крилами.
Одного разу, почувши голос друга, Птеро Дактиль висунув голову з печери. Він побачив, як від борта літака відокремився парашут. За хвилину на землю плавно опустився ящик.
Дракон відніс його до печери. Це був звичайнісінький ящик з дощок. На його кришці було щось написано. Якби Птеро Дактиль умів читати, він би прочитав:
|
ВАРАН (дитинча) – дракон острова Комодо. НЕ КИДАТИ! |
Але Птеро Дактиль читати не вмів. Тому він просто висмикнув зубами цвяхи та відкрив ящик. У ньому лежав маленький симпатичний дракончик. Денне світло розбудило малюка, і він заплакав, зовсім як дитина.
Птеро Дактиль засміявся від щастя. Він підхопив дракончика і почав колисати його. Ходив по печері та співав старовинну драконівську колискову:
|
Ой спи, драконятко, в колисоньці, |
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова