Лисичка-сестричка

Українська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Дейлік П.

Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати.

Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:

– Добривечір, люди добрі!

– Дай боже здоров'ячка.

– Пустіть переночувати!

– Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,– ніде буде тобі лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Хазяїн каже:

– Добре, ночуй!

– А де ж я свою курочку подіну?

– Пусти її під піч.

От вона так і зробила.

А вночі нишком устала, курочку з'їла й пір'ячко загребла.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.

– Ой, де ж моя курочка?

– А під піччю.

– Я дивилась, там нема.

Та сіла та й плаче.

– Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!

Нема що робити, треба давати.

Взяла качечку та й пішла.

Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч.

Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:

– Добривечір, люди добрі!

Ті:

– Дай боже здоров'я!

– Пустіть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко; у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Ну, добре, ночуй!

– А де ж я свою качечку подіну?

– Пусти її в хлів між гуси.

От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з'їла й пір'ячко загребла.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.

– А де ж моя качечка?

Глянув у хлів – нема. Каже хазяїн:

– Мабуть, гусей випускали, так випустили її.

Лисичка плаче:

– Тільки й добра було, що качечка, та й те забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!

Нема що робити, треба давати. Взяла гусочку та й пішла.

Іде та й іде... Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:

– Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде тобі буде лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Вони кажуть:

– Ну, добре, ночуй!

– А де ж я свою гусочку подіну?

– Пусти в хлів до ягнят.

От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з'їла і пір'ячко загребла.

Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:

– А де ж моя гусочка?

Подивились – нема! От вона й каже хазяїнові:

– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!

Хазяїн і каже:

– То, може, ягнята затоптали її.

От лисичка:

– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.

Віддали. Узяла те ягня та й пішла.

Біжить та й біжить,– зустрічає її знову ніч.

От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч, і знов давай казати:

– Пустіть, люди добрі, переночувати!

– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

– Добре, ночуй!

– А де ж я своє ягня подіну?

– Пусти в загороду.

От вона так і зробила.

А вночі нищечком устала та й з'їла те ягня.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі:

– Де ж це моє ягня?

Сіла та й давай знову плакати, каже:

– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, що одно було добро, та й те вкрадено.

Хазяїн і каже:

– Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.

От вона й каже йому:

– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку.

Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть.

А лисичка таки взяла невістку в мішок. От іще вона не вийшла та якось там відвихнулась із хати, а син узяв вив'язав з мішка невістку, а ув'язав собаку.

Прийшовши, лисичка взяла той мішок з собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:

– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!

Та як струсоне тим мішком, то та собака: «Аву-ррр!..»

А лисиця:

– А, капосна невістко, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є.

Узяла та розв'язала мішок. Тільки розв'язала, а собака звідти.

Вона навтіки, собака за нею; вона далі, далі в ліс... От-от дожене!

Ні, таки добігла до нори, заховалась. Сидить у норі, а собака над норою – не може влізти.

От вона й давай питатися ушей:

– Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.

– Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.

Тоді до очей:

– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.

– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.

Потім до ніг:

– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше тікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.

– О, спасибі ж вам, мої любі ніженьки, я вам куплю червоні черевички з срібними підківками.

– А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?

– Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушинку зняв.

Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:

– На тобі, хортише-собачище, хвоста, відкуси, поки біле.

А хорт як ухопив, так увесь і відкусив.