|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Лисичка-сестричка
Українська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Дейлік П.
Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати.
Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:
– Добривечір, люди добрі!
– Дай боже здоров'ячка.
– Пустіть переночувати!
– Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька,– ніде буде тобі лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Хазяїн каже:
– Добре, ночуй!
– А де ж я свою курочку подіну?
– Пусти її під піч.
От вона так і зробила.
А вночі нишком устала, курочку з'їла й пір'ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.
– Ой, де ж моя курочка?
– А під піччю.
– Я дивилась, там нема.
Та сіла та й плаче.
– Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!
Нема що робити, треба давати.
Взяла качечку та й пішла.
Біжить та й біжить, аж застигла її на дорозі ніч.
Бачить вона хатку, заходить туди та й каже:
– Добривечір, люди добрі!
Ті:
– Дай боже здоров'я!
– Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко; у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Ну, добре, ночуй!
– А де ж я свою качечку подіну?
– Пусти її в хлів між гуси.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з'їла й пір'ячко загребла.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.
– А де ж моя качечка?
Глянув у хлів – нема. Каже хазяїн:
– Мабуть, гусей випускали, так випустили її.
Лисичка плаче:
– Тільки й добра було, що качечка, та й те забрано. Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!
Нема що робити, треба давати. Взяла гусочку та й пішла.
Іде та й іде... Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:
– Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде тобі буде лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
Вони кажуть:
– Ну, добре, ночуй!
– А де ж я свою гусочку подіну?
– Пусти в хлів до ягнят.
От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з'їла і пір'ячко загребла.
Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:
– А де ж моя гусочка?
Подивились – нема! От вона й каже хазяїнові:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, щоб у мене що вкрадено!
Хазяїн і каже:
– То, може, ягнята затоптали її.
От лисичка:
– То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.
Віддали. Узяла те ягня та й пішла.
Біжить та й біжить,– зустрічає її знову ніч.
От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч, і знов давай казати:
– Пустіть, люди добрі, переночувати!
– Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.
– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.
– Добре, ночуй!
– А де ж я своє ягня подіну?
– Пусти в загороду.
От вона так і зробила.
А вночі нищечком устала та й з'їла те ягня.
Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала. А далі:
– Де ж це моє ягня?
Сіла та й давай знову плакати, каже:
– Де я не бувала, такої пригоди не зазнавала, що одно було добро, та й те вкрадено.
Хазяїн і каже:
– Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
От вона й каже йому:
– Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку.
Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть.
А лисичка таки взяла невістку в мішок. От іще вона не вийшла та якось там відвихнулась із хати, а син узяв вив'язав з мішка невістку, а ув'язав собаку.
Прийшовши, лисичка взяла той мішок з собакою та й понесла. Несе та ще й приказує:
– За курочку – качечку, за качечку – гусочку, за гусочку – ягнятко, а за ягнятко – невістку!
Та як струсоне тим мішком, то та собака: «Аву-ррр!..»
А лисиця:
– А, капосна невістко, пособачилась! Ану, гляну на тебе, яка ти є.
Узяла та розв'язала мішок. Тільки розв'язала, а собака звідти.
Вона навтіки, собака за нею; вона далі, далі в ліс... От-от дожене!
Ні, таки добігла до нори, заховалась. Сидить у норі, а собака над норою – не може влізти.
От вона й давай питатися ушей:
– Ушечки мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– Спасибі ж вам, мої любі ушечки, я вам сережки золоті куплю.
Тоді до очей:
– Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.
Потім до ніг:
– Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?
– Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше тікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушинки не порвав.
– О, спасибі ж вам, мої любі ніженьки, я вам куплю червоні черевички з срібними підківками.
– А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?
– Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушинку зняв.
Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:
– На тобі, хортише-собачище, хвоста, відкуси, поки біле.
А хорт як ухопив, так увесь і відкусив.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова