Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Українська народна казка

Летючий корабель

У переказі Валентини Сачкової

Летючий корабель

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Горбачов

Був собі дід та баба, а в них було три сина: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі у просі, в чорній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він голодує. Аж ось прийшла чутка, що так і так, прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає.

Розумні брати й радяться:

– Піти б то, може, там, де наше щастя закотилося!

Порадились, просяться в батька та в матері:

– Підемо ми, – кажуть, – до царя на обід, загубити – нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!

Батько їх умовляє, мати їх умовляє... Ні!

– Підемо, та й годі! Благословіть нас на дорогу.

Летючий корабель

Старі, нічого робити, взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала – пішли вони.

А дурень сидить на печі та й собі проситься:

– Піду і я туди, куди брати пішли!

– Куди ти, дурню, підеш – каже мати. – Там тебе й вовки з'їдять!

– Ні, – каже, – не з'їдять, піду!

Старі з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:

– Ну, йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш син.

Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов.

Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда. Такий сивий дідуган, борода зовсім біла аж до пояса.

– Здорові, діду!

– Здоров, сину!

– Куди йдете, діду?

А той каже:

– Ходжу по світу, з біди людей виручаю.

А ти куди?

– До царя на обід.

– Хіба ти, – питає дід, – умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?

– Ні, – каже, – не вмію!

– То й чого ж ти йдеш?

– А бог його знає, – каже, – чого! Загубити не загублю, а може, там моє щастя закотилося.

– Сідай же, – каже, – та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі.

– Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.

– Нічого, виймай!

От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких; сказано, «як у панів».

– Ну що ж, – каже дід, – як його, не пивши, полуднувати? Чи немає там у тебе в торбі горілки?

– Де б вона в мене взялась Тільки води пляшка!

– Виймай! – каже.

Він вийняв, покуштував – аж там така гарна горілка стала!

– От бач, – каже дід, – як бог дурнів жалує!

Летючий корабель

От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже:

– Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі, й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді – каже, – тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети куди тобі треба, по дорозі бери кого б там не стрів.

Дурень подякував дідові і розпрощався; дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.

От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав... Коли це за який там час чує – хтось його будить:

– Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай!

Дурень прокинувся, коли гляне – аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались – тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів – нижче неба, вище землі – й оком не зглянеш!

Летючий корабель

Летів-летів, коли дивиться припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:

– Здорові, дядьку!

– Здоров, небоже!

– Що ви робите?

– Слухаю, – каже, – чи вже позбирались до царя на обід люди.

– А хіба ви туди йдете?

– Туди.

– Сідайте зі мною, я вас підвезу.

Летючий корабель

Той сів. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться іде чоловік шляхом – одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.

– Здорові, дядьку!

– Здоров, небоже!

– Чого ви на одній нозі скачете?

– Того, – каже, – коли б я відв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив. А я, – каже, – не хочу...

Летючий корабель

– Куди ж ви йдете?

– До царя на обід.

– Сідайте з нами.

– Добре.

Той сів, знов полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого. Він крикнув:

– Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого?

– То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно!

– Де ви її бачите!

– Ет! – каже. – Там, за сто миль, сидить на сухій грушці!

– Сідайте з нами!

Він і сів. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться іде чоловік і несе за спиною повен мішок хліба.

– Здорові, дядьку!

– Здоров!

– Куди ви йдете?

– Іду, – каже, – добувати на обід хліба.

– Та в вас і так повен мішок!

– Що тут цього хліба? Мені й на один раз поснідати не стане.

– Сідайте з нами!

– Добре!

Летючий корабель

Сів і той. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться, ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.

– Здорові, дядьку!

– Здоров!

– Чого ж ви тут ходите?

– Пити, – каже, – хочеться, та ніяк води не знайду.

– Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п'єте?

– Ет, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане.

– Так сідайте з нами!

– Добре!

Він сів, полетіли.

Летіли-летіли, коли глянуть, аж іде чоловік у село й несе куль соломи.

– Здорові, дядьку! Куди це несете солому?

– У село, – каже.

– Ото! Хіба в селі нема соломи?

– Є, – говорить, – та не така!

– А хіба це яка?

– А така, – каже, – що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг.

– Сідай з нами!

Летючий корабель

Той сів, і полетіли далі.

Летіли-летіли, коли дивляться іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.

– Здоров, дядьку!

– Здоров!

– Куди ви дрова несете?

– У ліс.

– Ото! Хіба в лісі нема дров?

– Чому немає? Є, – говорить, – та не такі.

– А які ж?

– Там, – каже, – прості, а це такі, що як тільки розкидати їх, так зараз же де не візьметься військо перед тобою!

– Сідайте з нами!

І той згодився, сів, та й полетіли.

Летючий корабель

Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені й понакривані, бочки меду та горілки повикочувані – пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, – сказано, – півцарства зійшлось.

Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.

Цар дивиться у вікно – аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві і каже:

– Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!

Лакей пішов, подивився, приходить до царя:

– Якась, – каже, – мужва обідрана!

Цар не вірить:

– Як, – каже, – можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався.

Взяв та й пішов сам між люди.

– Хто, – питає, – тут на цім кораблі прилетів?

Дурень виступив:

– Я! – каже.

Цар як подивився, що в нього свиточка – латка на латці, штанці – коліна повилазили, то аж за голову взявся «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого холопа видав!»

Летючий корабель

Що його робити? І давай йому загадки загадувати.

– Піди, – каже на лакея, – скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живущої й цілющої, поки люди пообідають, то не то царівни не віддам, а оце меч – а йому голова з плеч!

Лакей і пішов.

Летючий корабель

А Слухало, той самий, що припав до землі вухом, підслухав, що цар казав, то й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться, не їсть, не п'є. Скороход побачив:

– Чому ти, – питає, – не їси?

– Де вже мені їсти! І в пельку не йде.

І розказав – так і так.

– Загадав мені цар, щоб я, поки люди пообідають, добув води живущої й цілющої... Як я її добуду?

– Не журись! Я тобі дістану!

– Ну, гляди!

Приходить лакей, дає йому царський наказ; а він уже давно знає, як і що.

– Скажи, – говорить, – що принесу!

От лакей і пішов.

А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув, – так в одну мить і набрав води живущої й цілющої.

Набрав, утомивсь. «Ще, – думає, – поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи».

Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий ні мертвий. «Пропав!» – думає.

Слухало взяв, приставив до землі вухо – давай слухати. Слухав-слухав.

– Не журись! – каже. – Під млином спить, вражий син!

– Що ж ми будемо тепер робити – каже дурень. – Як би його збудити?

А Стрілець каже:

– Не бійся, я збуджу!

От як нап'яв лук, як стрельне – як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли... Скороход прокинувсь – мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.

Цар – що робити? Ну загадувати другу загадку: як із'їсть із своїм товариством за одним разом шість пар волів смажених і сорок пічок хліба, тоді, каже, віддам мою дитину за нього, а не з'їсть, то от мій меч – а йому голова з плеч!

Слухало й підслухав та й розказав дурневі.

– Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з'їм! – каже дурень.

Та й знов зажурився – аж плаче. А Об'їдайло й каже:

– Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й мало. Приходить лакей так і так.

– Добре, – каже, – нехай дають!

От нажарили дванадцять биків, напекли сорок пічок хліба. Об'їдайло як зачав їсти – усе дочиста поїв, ще й просить

– Ех, – каже, – мало! Хоч би ще трошки дали!..

Летючий корабель

Цар бачить, що він такий, – знову загадав загадку, щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина, а не вип'є – «мій меч – його голова з плеч!»

Слухало підслухав – розказав; дурень плаче.

– Не плач! – каже Обпивайло. – Я, – каже, – сам вип'ю, ще й мало буде.

От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й вина. Обпивайло як узяв пити, всі до каплі видув ще й підсміює.

– Ех, – каже, – мало! Хоч би ще трохи – ще б випив.

Летючий корабель

Цар бачить, що нічого з ним не вдіє, та думає: «Треба його, вражого сина, зо світу звести, а то він мою дитину запакує!» От і посилає до дурня лакея:

– Піди скажи, що казав цар, щоб перед вінцем у баню сходив.

А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: «Так він сякий-такий зажариться!» Грубник натопив баню – так і пашить, самого чорта, мовляв, можна зжарити!

Сказали дурневі. От він іде в баню, а за ним слідком іде Морозко з соломою. Тільки що ввійшли в баню, аж там такий жар, що не можна! Морозко розкинув солому – й відразу так стало холодно, що дурень насилу обмився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре! Вранці відчиняють баню, думають – тільки з нього попілець зостався, аж він лежить на печі; вони його й збудили:

– Оце, – каже, – як міцно спав!

Та й пішов із бані.

Доповіли цареві, що так, мовляв, і так на печі спав, і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...

– Ну, – каже, – як дістане мені на ранок полк війська, то вже дам свою дочку за нього, а не дістане, то от «мій меч – йому голова з плеч!»

А сам думає:

«Де таки простому мужикові полк війська добути?Я цар, та й то!..»

От і дав наказ.

Слухало й підслухав, і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче:

– Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?

Іде на корабель до товариства:

– Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз з біди і тепер виручіть! А то пропав я на світі!..

– Не плач! – каже той, що ніс дрова. – Я тебе виручу.

Приходить слуга:

– Казав, – каже, – цар, як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!

– Добре, зроблю! – каже дурень. – Тільки, – каже, – скажи цареві, як не віддасть ще й тепер, то я його війною повоюю й силою царівну візьму.

Уночі повів товариш дурня в поле й поніс з собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине – то й чоловік, що кине – то й чоловік! І такого війська набралось, господи! На ранок прокидається цар – аж чує грають. Він питає:

– Що там так рано грає?

– То, – кажуть, – той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.

Летючий корабель

Цар тоді бачить, що нічого не вдіє, та звелів його покликати до себе.

...А дурень такий став, що його й не пізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що боже! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина... Підступив під палац:

– Стій! – крикнув.

Військо у лаву стало – як перемите! Він пішов у палац; цар його обіймає, цілує.

– Сідай, мій зятю любий!

Вийшла й царівна; як побачила – аж засміялась, який у неї гарний чоловік буде!

От їх швидко й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов.

Летючий корабель



Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Горбачов В.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2019 Валерія Воробйова