Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Українська народна казка

Дідова дочка та бабина дочка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северин

За високими горами, за дрімучими лісами жили дід і баба. У діда була своя дочка, а у баби – своя. Дідова була і ласкава, і слухняна, а бабина – сварлива, пихата та ще й лінива до того ж.

Настала зима, почали обидві дочки на досвітки ходити. Дідова з літніми жінками цілий день пряде, а бабина – то танцює, то гуляє і додому приходить з голим веретеном.

Та баба все хвалить її та розхвалює. Тільки дід про свою ані слова.

Якось і питає мати:

– Скільки ти, дочко, напряла?

– Напряла я сьогодні аж двоє веретен, тільки додому не принесла – дуже важко було.

Повертались дівчата одного разу з досвіток, і довелось їм через тин перелазити. Віддала дідова дочка бабиній свої веретена потримати, поки через тин перелізе, а та побігла з ними до матері і вихваляється:

– Погляньте, скільки я сьогодні напряла!

Пішла баба до діда новиною похвалитись.

Розсердився дід, коли його дочка додому з порожніми руками прийшла. Навіть не вислухав її – почав лаяти.

А баба й каже дідові:

– Як ти своє ледащо не проженеш з дому або не віддаси в найми, то я тебе покину.

Злякався дід і вирішив віддати дочку в інше село у найми.

Ідуть вони шляхом-дорогою, ідуть – аж приходять до криниці. А криниця й каже:

– Дівонько, вичисти мене! А як будеш вертатися, то водиці з мене нап'єшся.

Вичистила дівчина криницю, та й пішли собі.

Ідуть, аж дивляться – стоїть стара облуплена піч.

– Дівонько, вимасти мене! А як будеш вертатися, то теплими книшами почастую.

Дівчина швидко замісила глину, вимастила піч, та й пішли з дідом далі.

Ідуть вони, ідуть, аж дивляться, стоїть яблунька-кисличка.

– Дівонько, підчисть мене! А як будеш вертатися, то я тебе яблуками почастую.

Підчистила дівчина кисличку, та й пішли вони.

Ідуть, аж дорога зайшла у темний, густий ліс. Дивляться – стоїть хатчина. Зайшли. А у хаті великий нелад. Заходилася дівчина прибирати, а дід і каже:

– Роби ж ти лад, а я піду та принесу дров до печі.

А сам гадає: "Лишу я її тут, хатчина є, дрова близько, є чим топити, а їстиме те, що заробить, то й ліньки забуде, як сама на себе робитиме". І завернув собі додому.

Ждала-ждала дівчина батька. Вже й смерклось. Засвітила каганчика, сидить і плаче, бо боїться сама в лісі, та ще в чужій хаті. Коли чує, хтось стукає в двері.

Відчинила дівчина, аж бачить – на порозі дідок стоїть з бородою, весь білий, як молоко.

Знайшла дідова дочка крупи, затопила в печі, зварила вечерю, нагодувала дідка.
Повечеряв дідок, подякував дівчині та й каже:

– У мене руки тремтять; я вже три роки не вмивався, не розчісувався. Вимий мені голову, розчеши волосся.

Не сказала дівчина ні слова, все зробила, що наказував.

– Ну, я піду, – каже дідок. – А ти прибери в хаті, постели собі та й лягай спати. А як опівночі прийдуть під вікно красені, ти дверей їм не відчиняй, танцювати з ними не йди.

Рівно опівночі загриміло щось, загупало під вікном. Підійшли до вікна красені-юнаки. Стали запрошувати дідову дочку йти танцювати.

– Я пішла б, – каже вона, – тільки в мене сукні нема.

Юнаки зникли кудись і принесли сукню.

– Ходімо, дівчино, танцювати! – знову запрошують її.

– Як же я піду, коли я в постолах?

Зникли кудись юнаки і через хвилину принесли золоті черевики, прикрашені діамантами.

– Сукня й черевики у мене є, але нема намиста.

Принесли юнаки і намисто з перлів.

– Пішла б з вами, – мовила дівчина, – тільки як в золотих черевиках пішки йти?

Дістали юнаки карету дідовій дочці. А карета запряжена парою вороних коней, упряж на конях так і горить діамантами-самоцвітами.

– Ну, тепер нас більше не обдуриш, – кажуть, – маєш усе, що просила, іди танцювати!

Перелякалась дівчина, не знає, що далі вигадати.

– Я і одяглася, і взулась, і зачесалась. Залишилося намисто одягти.

Тільки вимовила, як заспівали півні. Загула земля, затрусилась хата, зникли юнаки, залишивши дівчині все добро.

Уранці прийшов дідок і почав хвалити дівчину:

– Добре ти зробила, що послухалась мене... Бери тепер собі, що хочеш, сідай у карету та їдь додому. Того добра, що вони залишили, буде тобі з батьком на цілий вік.

Сіла дідова дочка в карету та й поїхала додому. Легка показалася їй далека дорога, бо добре частували-пригощали її і яблунька-кисличка, і піч, повна книшів, і криничка. Не зчулася, як і додому приїхала.

А баба глянула у вікно і кричить:

– Біжи, діду, якісь пани приїхали!

Вибіг дід, і очам своїм не вірить! А донька вже просить, щоб помагав зносити добро до хати.

Опам'яталася баба від несподіванки і почала гризти діда:

– Веди, діду, мою дочку туди, куди свою водив. Коли твоя стільки заслужила, то моя більше заслужить.

Дід, рад не рад, взяв та й повів. Коли приходять до криниці, а криничка й каже:

– Дівчино, вичисть мене! А як будеш відти вертатись, то доброї водички з мене нап'єшся.

А дівка каже:

– Щоб я коло тебе руки мастила? Я панського роду, будеш бачити, як я їхатиму на чотирьох возах, запряжених сивими кіньми, а якого добра буду везти! А на твою воду й не подивлюся, а як захочеться пити, – нап'юся зелененького винця.

Та й пішли далі. Ідуть вони, ідуть, аж бачать піч.

– Дівчино, вимасти мене! А я тебе гарячими книшами почастую, як будеш назад вертатися.

А дівчина відказала, що їстиме булки, калачі та марципани, а не загнічений хліб з покалупаної печі.

І яблунці-кислиці відрубала, що вертатиме на чотирьох возах, а кожен буде запряжений шістьма сивими кіньми. В кожнім возі буде срібло та золото, всяка всячина дорога, і яблука кислі їй ні до чого.

Ідуть вони, ідуть, вже й у ліс зайшли та й прийшли до тієї хатки. А там нелад страшний. От дід і каже:

– Отут я найняв був свою дочку. Жди ж тут, а я піду в ліс шукати того пана.

Сидить дівчина, не робить нічого, а ні діда, ні пана нема та й нема. Почала вона сердитись і лихословити. Коли чує, стукає хтось у двері і просить відчинити.

– Не великий пан, сам відчиниш.

Бачить, відчиняє двері дідок, весь білий, наче молоком облитий, і просить пересадити його через поріг.

– Буду я всяких старців через поріг тягати! – у відповідь почув.

Зайшов дідок до хати і просить:

– Зготуй мені вечерю, дівчино, бо я зголоднів.

– Якщо голодний, то й вари собі сам!

–У мене руки тремтять. Вимий мені голову, розчеши волосся, – просить він знову.

– Бач, чого захотів! Буду я таким, як ти, голову мити.

– Хоч і не зробила ти для мене нічого, – каже дідок, – дам я тобі хорошу пораду. Як прийдуть опівночі красені і будуть кликати тебе на танці – не йди, бо погано тобі буде.

– Обійдусь якось і без твоїх порад, – відповідь була.

Зібрався дідок і пішов. А бабина дочка сидить у хаті, чекає хазяїна. Сумно їй.

Та ждати прийшлось недовго. Якраз опівночі постукали у вікно:

– Тут бабина дочка? Іди з нами танцювати!

Глянула дівка у вікно: стоять у дворі юнаки-красені. Зраділа вона і кричить:

– Іду, іду, а то мені так набридло самій сидіти.

Та й вибігла до них...

Ждала баба свою дочку з багатством, та так і не діждалась. А дід із своєю дочкою зажили щасливо і радісно. Може, ще й досі живуть, якщо дочку заміж не видав.

Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Северин Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова