Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Носов

Пригоди Незнайка і його товаришів

Пригоди Незнайка і його товаришів.

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви

 

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15 

   16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30

 

Розділ перший

КОРОТУЛЬКИ З КВІТКОВОГО МІСТА

Пригоди Незнайка і його товаришів

Пригоди Незнайка і його товаришів

В одному казковому місті жили коротульки. Коротульками їх називали тому, що вони були зовсім-зовсім крихітні, кожен коротулька був на зріст як невеличкий огірок. В їхньому місті було дуже красиво. Навколо кожного будиночка росли квіти: маргаритки, ромашки, кульбаби. Там навіть вулиці мали назви квіток: вулиця Дзвіночків, алея Ромашок, бульвар Волошок. А саме місто звалось Квітковим містом. Воно стояло на березі струмка. Цей струмок коротульки називали Огірковою річкою, тому що по берегах струмка росло багато огірків.

За річкою був ліс. Коротульки робили з березової кори човники, перепливали річку й ходили в ліс по ягоди, по гриби, по горіхи. Збирати ягоди було важко, тому що коротульки були малюсінькі, а по горіхи доводилось лазити на високі кущі та ще тягти з собою пилку. Жоден коротулька не міг зірвати горіха руками – їх доводилось одпилювати пилкою. Гриби також зрізали пилкою. Зріжуть гриб при самісінькому корені, потім поріжуть його на частки й тягнуть по шматках додому.

Пригоди Незнайка і його товаришів

Пригоди Незнайка і його товаришів

Коротульки були неоднакові: одні з них звалися малюками, а інші – малючками. Малюки завжди ходили або в довгих штанах навипуск, або в коротеньких штанцях на шлейках, а малючки любили платтячка із строкатої, яскравої матерії. Малюки не любили морочитися з зачісками, і тому чуби в них були короткі, а в малючок волосся було довге. Вони дуже любили робити красиві зачіски, волосся заплітали в довгі коси і в коси вплітали стрічки, а на голівках носили бантики. Багато малюків дуже пишалися з того, що вони малюки, і майже не дружили з малючками. А малючки гордилися тим, що вони малючки, і теж не хотіли дружити з малюками. Якщо малючка зустрічала на вулиці малюка, то, побачивши його віддалік, одразу переходила на другий бік вулиці. І добре робила, тому що серед малюків часто траплялися такі, які не могли спокійно пройти повз малючку, а неодмінно скажуть їй щось образливе, навіть штовхнуть, а то ще й гірше – за косу смикнуть. Правда, не всі малюки були такими, але ж на лобі в них цього не написано, тому малючки вважали за краще заздалегідь звертати з дороги й не потрапляти малюкам на очі. За це багато малюків називали малючок чванульками – і придумають таке слово! – а багато малючок обзивали малюків забіяками та іншими образливими прізвиськами.

Пригоди Незнайка і його товаришів

Деякі читачі одразу скажуть, що все це, звичайно, вигадки і що в житті таких малюків не буває. Але ніхто й не каже, що вони в житті бувають. В житті – це одне, а в казковому місті – зовсім інше. В казковому місті все буває.

Пригоди Незнайка і його товаришів

В одному будинку на вулиці Дзвіночків жило шістнадцять малюків-коротульок. За головного в них був малюк-коротулька, на ім'я Знайко. Його прозвали Знайком за те, що він знав усе на світі. А знав він так багато тому, що читав різні книги. Ці книги лежали в нього і на столі, і під столом, і на ліжку, і під ліжком.

В його кімнаті не було такого місця, де б не лежали книги. Від читання книг Знайко став дуже розумний. Тому всі його слухались і дуже любили. Він завжди ходив у чорному костюмі, а коли сідав за стіл, чіпляв на ніс окуляри й починав читати яку-небудь книгу, то зовсім був схожий на професора.

В цьому ж будиночку жив відомий лікар Пілюлька, який лікував коротульок од усіх хвороб. Він завжди ходив у білому халаті, а на голові носив білий ковпак з китичкою. Жив тут також знаменитий механік Гвинтик із своїм помічником Шпунтиком; жив Сахарин Сахаринович Сиропчик, який прославився тим, що дуже любив газовану воду з сиропом. Був він дуже чемний. Йому подобалось, коли його називали по імені й по батькові, й не подобалось, коли хто-небудь звав його просто Сиропчиком. Жив ще в цьому будиночку мисливець Кулька. В нього був маленький собачка Булька й ще була рушниця, яка стріляла корками. Жив художник Тюбик, музикант Гусля та інші коротульки: Поспішайко, Бурчун, Мовчун, Пончик, Забудько, два брати Якосьбудько й Либонько. Але найвідомішим серед них був малюк, на ім'я Незнайко. Прозвали його Незнайком за те, що він нічого не знав.

Цей Незнайко носив яскраво-голубий капелюшок, жовті, канаркові штани й оранжеву сорочку з зеленим галстуком.

Він взагалі любив яскраві фарби. Нарядившись отаким папугою, Незнайко цілими днями тинявся по місту, вигадував усілякі небилиці і всім їх розказував. Крім того, він завжди чіплявся до малючок. Тому малючки, побачивши здалека його оранжеву сорочку, одразу тікали й ховалися по хатах. У Незнайка був приятель, на ім'я Гунько, який жив на вулиці Маргариток. З Гуньком Незнайко міг базікати цілими годинами. Вони двадцять раз на день сварилися між собою і двадцять раз мирилися.

Особливо Незнайко прославився після однієї історії.

Пригоди Незнайка і його товаришів

Одного разу він гуляв по місту й забрів у поле. Кругом не було ані душі. В цей час летів хрущ. Він зосліпу налетів на Незнайка і вдарив його по потилиці. Незнайко сторчма впав на землю. Хрущ у ту ж мить полетів і зник удалині. Незнайко схопився, почав оглядатися на всі боки й дивитися, хто це його вдарив. Але навколо нікого не було.

«Хто ж це мене тріснув? – думав Незнайко. – Може, зверху щось упало?»

Він задер голову й глянув угору, але вгорі також нічого не було. Тільки сонце яскраво сяяло над головою в Незнайка.

«Це на мене з сонця щось упало, – вирішив Незнайко. – Мабуть, од сонця відірвався шматок і вдарив мене по голові».

Він пішов додому й зустрів знайомого, якого звали Скелком.

Пригоди Незнайка і його товаришів

Цей Скелко був знаменитий астроном. Він умів робити з осколків битих пляшок збільшувальне скло. Коли він дивився крізь збільшувальне скло на різні предмети, то ці предмети здавалися більшими. З декількох таких збільшувальних скелець Скелко змайстрував велику підзорну трубу, крізь яку можна було дивитися на місяць і на зірки. Так він став астрономом.

– Послухай-но, Скелку, – сказав йому Незнайко. – Ти розумієш, яка історія вийшла: від сонця одірвався шматок і вдарив мене по голові.

– Що ти, Незнайку! – засміявся Скелко. – Якби від сонця одірвався шматок, він не залишив би від тебе й сліду. Сонце дуже велике. Воно більше за всю нашу землю.

– Не може бути, – сказав Незнайко. – По-моєму, сонце не більше від тарілки.

– Це нам так тільки здається, тому що сонце дуже далеко від нас. Сонце – велетенська вогняна куля. Я у свою трубу бачив. Якби від сонця одірвався навіть дуже малесенький шматочок, то він зруйнував би все наше місто.

– Ти ба! – відповів Незнайко. – А я й не знав, що сонце таке велике. Піду-но я та розкажу нашим, може, вони ще не знають. А ти все-таки подивись у свою трубу на сонце: може, воно справді щербате?

Пригоди Незнайка і його товаришів

Незнайко пішов додому і всім, хто потрапляв йому на очі, розповідав:

– Братці, ви знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю! Он воно яке! І от, братці, від сонця одірвався шматок і летить прямо на нас. Скоро він упаде і всіх нас роздушить. Жах, що буде! От підіть і спитайте Скелка.

Всі сміялись, бо знали, що Незнайко базіка. А Незнайко чимдуж побіг додому і давай кричати:

– Братці, рятуйся! Шматок летить!

– Який шматок? – питали його.

– Шматок, братці! Від сонця одірвався шматок. Ось-ось упаде – і всім нам буде кінець. Знаєте, яке сонце? Воно більше за всю нашу землю!

– Що ти вигадуєш?

– Нічого я не вигадую. Це Скелко сказав. Він у свою трубу бачив.

Усі вибігли надвір і стали дивитися на сонце. Дивились, дивились, аж поки не потекли сльози з очей. І всім зосліпу стало здаватися, що сонце справді щербате.

А Незнайко кричав:

– Рятуйтеся, хто може! Біда!

Всі стали хапати свої речі. Тюбик ухопив свої фарби й пензель, Гусля – свої музичні інструменти: і скрипку, й балалайку, й мідну трубу. Лікар Пілюлька кидався в усі боки й розшукував похідну аптечку, яка десь загубилась. Пончик схопив калоші й парасольку і вже вибіг за ворота, але тут пролунав голос Знайка:

– Заспокойтесь, братці! Нічого страшного нема. Хіба ви не знаєте, що Незнайко базіка? Все він вигадав!

– Вигадав? – закричав Незнайко. – От підіть спитайте Скелка!

Всі побігли до Скелка, й тут вияснилося, що Незнайко все чистісінько вигадав. Ну й сміху було! Всі сміялися з Незнайка й говорили:

– Дивуємось, як це ми тобі повірили!

– А я, гадаєте, не дивуюсь? – відповідав Незнайко. – Я ж і сам повірив.

От який чудний був цей Незнайко!

 

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15 

   16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30

 



Автор: Носов М.; ілюстратор: Григор'єви В. та К.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова