Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Носов

Мандрівка по місту

Оповідання про Незнайка

Частина 14

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин

 

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Сніжинка й Синьоочка вийшли з Незнайком на вулицю, обабіч якої тягнулися загорожі, сплетені з тонких вербових гілок. За огорожами стояли мальовничі будиночки з червоними й зеленими дахами. Над будиночками височіли велетенські яблуні, груші й сливи. Дерева росли в дворах і на вулицях. Усе місто потопало в зелені дерев, і тому називалося Зеленим містом.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Незнайко з цікавістю дивився на все. Найбільше його вразила надзвичайна чистота. По всіх дворах працювали малючки. Одні підстригали ножицями траву, щоб вона була рівненька; другі, озброївшись мітлами, підмітали доріжки, треті вибивали пилюку з довгих постілок. Цими постілками в Зеленому місті застеляли не тільки підлоги, а навіть тротуари на вулицях. Правда, деякі жителі побоювались, щоб перехожі не забруднили їхніх постілок, і тому завжди попереджали, щоб по постілках не ходили, а якщо комусь дуже вже хочеться, то щоб добре витирали ноги. В багатьох дворах доріжки теж були заслані постілками, а стіни будинків, навіть надвірні, були завішані яскравими, красивими килимами.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

В Зеленому місті був водопровід, зроблений з тростини. Як відомо, стебла тростини всередині порожні, й по них може текти вода, як по трубах. Ці труби були прокладені вздовж кожної вулиці, але вони не лежали, як це декому може здатися, просто на землі, а були прикріплені до дерев'яних стовпчиків на відповідній висоті. Тому труби не гнили й могли служити довго, хоч і потребували постійного нагляду й ремонту, щоб не витікала вода. Від головної труби, що була на вулиці, йшли відгалуження до будинків. Тому жителі кожного будинку користувалися водопроводом, що, певна річ, дуже зручно. Крім того, перед кожним будинком був фонтан. Це красиво й дуже корисно, бо ж вода, що била з фонтанів, не пропадала, а використовувалася для зрошення городів. В кожному дворі був свій город, де росли ріпа, редька, буряки, морква та інші овочі.

В одному дворі Незнайко побачив, як малючки збирали городину. Обкопавши з усіх боків ріпку чи моркву, вони прив'язували до гички мотузочок, потім бралися за нього руками і гуртом смикали. Ріпка або морква вискакувала із землі, а малючки з вереском і реготом волокли їх на мотузочку додому.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

– Що це у вас – самі малючки живуть? Ні одного малюка нема? – здивувався Незнайко.

– Так, у нашому місті зосталися самі малючки, тому що всі малюки оселилися на пляжі. Там у них своє місто. Зміївкою зветься.

– А чому вони оселилися на пляжі? – запитав Незнайко.

– Тому що їм там зручніше. Вони люблять купатись і пляжитись, а взимку, коли річка замерзне, вони цілими днями на ковзанах катаються. А ще й тому їм подобається життя на пляжі, що весною ріка розливається і затоплює все місто.

– Що ж тут хорошого? – здивувався Незнайко.

– Я теж нічого хорошого в цьому не бачу, – сказала Сніжинка, – а от нашим малюкам подобається. Напровесні вони їздять на човнах і рятують один одного від повені. Вони дуже люблять всякі пригоди.

– Я теж люблю пригоди, – сказав Незнайко. – Чи міг би я познайомитися з вашими малюками?

– Не можна, – сказала Сніжинка. – По‑перше, до Зміївки треба цілу годину йти, бо пляж далеко внизу по річці; по‑друге, нічого доброго вони вас не навчать; по‑третє, ми з ними посварилися.

– А чому ви посварилися?

– А ви знаєте, що вони зробили? – сказала Синьоочка. – Взимку запросили нас до себе на новорічну ялинку. Сказали, що в них буде музика й танці, а коли ми прийшли, знаєте, що вони зробили? Вони закидали всіх нас сніжками.

– Ну й що? – спитав Незнайко.

– Ну, ми й перестали з ними дружити. Відтоді ніхто до них не ходить.

– А вони до вас? – спитав Незнайко.

– Вони до нас теж не ходять. Попервах деякі малюки ще ходили до нас, але ніхто не хотів з ними гратися. Тоді вони почали пустувати з нудьги: то вікно розіб'ють, то паркан поламають, – сказала Сніжинка.

– А потім вони підіслали до нас малюка, на ім'я Цвяшок, – сказала Синьоочка. – От була історія!..

– Справді, – підхопила Сніжинка. – Цей Цвяшок прийшов до нас і наговорив, наче він хоче дружити з нами, а малюків він сам не любить за те, що вони бешкетники. Ми дозволили йому жити в нашому місті і, знаєте, що він тут накоїв? Уночі втік з дому і ну витворяти різні неподобства. В одному будинку підпер знадвору поліном двері, так що вранці їх не можна було відчинити зсередини, в другому будинку почепив над дверима колодку таким чином, що вона била по голові кожного, хто хотів вийти, а в третьому будинку напнув перед дверима мотузку, щоб усі спотикались і падали, у четвертому будинку розібрав на даху комин, у п'ятому розбив шибку…

Незнайко захлинався од сміху, слухаючи цю історію.

– Ви смієтеся, – сказала Синьоочка, – а скільки малючок порозбивали собі носи! Одна малючка полізла, щоб полагодити комин, упала з даху і ледь ногу не зламала.

– Я зовсім не з малючок сміюся, а з цього Цвяшка, – відповів Незнайко.

– З нього не сміятися треба, а надавати йому слід гарненько, щоб більше не робив так, – сказала Сніжинка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

У цей час вони проходили повз яблуню, що росла серед вулиці. Гілля яблуні було обліплене стиглими, червоними яблуками. Внизу до яблуні була приставлена висока дерев'яна драбина, що ледве сягала до середини її велетенського стовбура. Далі до верха вела мотузяна драбина, прив'язана до нижньої гілляки дерева. На цій гілляці сиділи дві малючки. Одна малючка старанно перепилювала хвостик яблука, друга малючка дбайливо підтримувала її, щоб не впала.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

– Ходіть обережніше, – попередила Синьоочка Незнайка, – з дерева може впасти яблуко і вбити вас.

– Мене не вб'є, – чваньковито сказав Незнайко. – В мене голова міцна.

– Малюки гадають, що тільки вони хоробрі, але малючки сміливіші за них. Бачите, на яку височінь видерлися, – сказала Сніжинка.

– Зате малюки на повітряних кулях літають, на автомобілях їздять, – відповів Незнайко.

– Подумаєш! – сказала Сніжинка. – У нас малючки теж на автомобілі їздять.

– Хіба у вас автомобіль є?

– Є. Тільки він зіпсувався. Ми його лагодили, лагодили, ніяк не могли полагодити. Ви не допоможете нам полагодити?

– Допоможу, допоможу, – відповів Незнайко. – Я на цьому ділі розуміюсь. Коли Гвинтик з Шпунтиком випишуться з лікарні, я покажу їм, і вони полагодять.

– Це буде чудово! – заплескала в долоні Сніжинка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Тут Незнайко побачив чудо природи, якого ніколи в житті не бачив. Серед вулиці лежали велетенські зелені кулі, ну такі великі, як двоповерховий будинок, а може, ще й більші.

– А це що за повітряні кулі? – здивувався Незнайко.

Сніжинка з Синьоочкою засміялися.

– Це кавуни, – сказали вони. – Хіба ви ніколи кавунів не бачили?

– Ніколи, – признався Незнайко. – У нас кавуни не ростуть. А для чого вони?

Сніжинка пирхнула:

– Малюк, а не знає, для чого кавуни! Ви ще спитаєте, для чого яблука і груші.

– Невже їх їдять? – здивувався Незнайко. – Такого велетня і за рік не з'їсти.

– Ми не їмо їх, – відповіла Синьоочка. – Ми добуваємо з них солодкий сік, тобто сироп. Якщо прокрутити внизу кавуна дірочку, то з неї починає текти солодкий сік. З одного кавуна можна набрати декілька бочок сиропу.

– Хто ж це так придумав – садити кавуни? – запитав Незнайко.

– А це в нас є одна малючка, дуже розумна. Звуть її Соломкою, – відповіла Синьоочка. – Вона дуже любить садити різні рослини й виводити нові сорти. Раніш у нас зовсім не було кавунів, але хтось сказав Соломці, що бачив у лісі дикі кавуни. Якось восени Соломка зібрала експедицію в ліс, і їй пощастило знайти зарості диких кавунів на лісовій галявині. Експедиція повернулась з насінням диких кавунів, і весною Соломка посадила насіння в землю. Виросли величезні кавуни, але вони були кислі. Соломка працювала невтомно, наполегливо, пробувала сік з кожного кавуна. Їй таки вдалося вибрати кавун, в якому сік був не такий кислий, ніж в інших. На другу весну посадила насіння з цього кавуна. Тепер уже кавуни вродили не дуже кислі, між ними були навіть солодкуваті. Соломка вибрала найсолодший кавун і наступного року посадила з нього насіння. Так вона робила кілька років підряд і домоглася, що кавуни стали солодкі, як мед.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

– Тепер усі хвалять Соломку, а раніше як лаяли, як лаяли! – сказала Сніжинка.

– За що ж лаяли? – здивувався Незнайко.

– Ніхто не вірив, що з цієї кислятини може вийти щось путнє. До того ж кавуни росли по всьому місту й заважали ходити. Часто кавун починав рости біля стіни будинку. Поки кавун був маленький, то ще нічого, але поступово він розростався, упирався в стіну й руйнував її. На одній вулиці через кавун навіть будинок розвалився. Деякі малючки хотіли заборонити Соломці садити кавуни, але інші заступилися за неї і стали допомагати їй.

В цей час мандрівники вийшли на берег річки.

– А це річка Кавунка, – сказала Сніжинка. – Бачите, скільки тут кавунів росте?

Через річку вів вузенький місточок, схожий на довгу постілку, прокладену з одного берега річки на другий. Він і справді був зроблений з якоїсь товстої і міцної матерії.

– Цей міст зробили наші малючки, – похвалилася Синьоочка. – Ми ткали його цілий місяць із льону, а потім малюки допомогли нам протягти його над водою.

– Ой, як було цікаво! – підхопила Сніжинка. – Один малюк упав у річку й ледь не втопився, але його витягли з води.

Синьоочка вийшла на міст і почимчикувала на другий бік. Незнайко також сміливо ступив на міст, але одразу зупинився, бо відчув, що міст під ногами хитається.

– Чого ви стали? – спитала Синьоочка. – Злякалися?

– Зовсім я не злякався. Просто міст дуже смішний.

Незнайко нагнувся і став хапатися руками за міст. При цьому він хихикав, удаючи, наче йому зовсім не страшно.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.

Сніжинка схопила Незнайка за одну руку, Синьоочка за другу й вони удвох перевели його через міст. Малючки бачили, що Незнайко боїться, але не сміялися з нього, бо знали, що малюки не терплять, коли з них сміються. Перейшовши на другий берег, вони пройшли по вулиці й незабаром зупинилися перед біленьким будиночком з зеленим дахом.

– Оце і є наша лікарня, – сказала Синьоочка.

Мандрівка по місту. Оповідання про Незнайка.



Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова