Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




М.Носов

Пригоди Незнайка і його товаришів

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Віктор та Кіра Григор'єви

Розділи: 1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30

Розділ двадцять дев'ятий

НА БАЛУ

Тут заграла музика, і всі пустились у танок. Поспішайко кружляв з чорнявою Галочкою, Знайко танцював із Сніжинкою, Бурчун – із Ластівонькою.

Пригоди Незнайка і його товаришів

І – хто б міг подумати! – лікар Пілюлька танцював з Медуницею. Так, так! Медуниця теж прийшла на бал. Замість білого халата, в якому всі звикли бачити її, вона наділа красиве плаття в квіточки і зовсім не була схожа на ту строгу Медуницю, яка так владно порядкувала в себе в лікарні. Вона кружляла, поклавши руку на плече Пілюльці, і, всміхаючись, казала йому:

– Признайтеся все-таки, що наш метод лікування кращий за ваш. Різні садна, рани, подряпини, синці, чиряки й навіть нариви треба змащувати медом. Мед – дуже добра дезинфекційна речовина й запобігає нагниванню.

– Не можу з вами погодитися, – заперечував Пілюлька. – Всі рани, подряпини, синці треба змащувати йодом. Йод теж дуже добра дезинфекційна речовина й теж запобігає нагниванню.

– Але згодьтеся все-таки, що ваш йод обпікає шкіру, тим часом як лікування медом проходить зовсім без болю.

– Можу погодитися, що лікувати медом слід тільки малючок, але для малюків ваш мед зовсім не годиться.

– Чому це? – здивувалася Медуниця.

– Та ви ж самі сказали, що лікування проходить без болю.

– А вам неодмінно треба, щоб було боляче?

– Неодмінно, – відповів Пілюлька. – Якщо малюк полізе через паркан і подряпає ногу, то подряпину треба припекти йодом, – хай він запам'ятає, що перелазити через паркан небезпечно, і вдруге не лізе через паркан.

– І після того він полізе не через паркан, а видереться на дах, упаде й розіб'є собі голову, – сказала Медуниця.

– Тоді ми намастимо йому голову йодом, і він запам'ятає, що лазити на дах теж небезпечно. Йод має дуже велике виховне значення.

– Лікар повинен думати не про виховання хворого, а про полегшення його страждань, – відповіла Медуниця. – А своїм йодом ви тільки посилюєте страждання.

– Лікар про все повинен думати, – сказав Пілюлька. – Звичайно, коли ви лікуєте малючок, то можете взагалі ні про що не думати, але коли ви лікуєте малюків…

– Поговорімо краще про щось інше, – перебила його Медуниця. – З вами просто неможливо танцювати.

– Ні, це з вами неможливо танцювати!

– Ви не зовсім чемний!

– Так, я не чемний, коли в моїй присутності висловлюють такі неуцькі погляди.

– Це ви висловлюєте неуцькі погляди! Ви не лікар, а нещасненький лікарчук!

– А ви… Ви!

Пригоди Незнайка і його товаришів

Від образи лікар Пілюлька не міг слова промовити. Він зупинився серед танцювального майданчика й мовчки плямкав ротом, неначе риба, витягнута з води. На нього почали налітати пари танцюристів.

Медуницю зовсім заштовхали. Вона смикнула його за рукав:

– Ну, танцюйте! Чого ж ви стали? Ми всім заважаємо!

Пілюлька знехотя махнув рукою, і вони знехотя почали танцювати.

Спочатку танцювали мовчки, потім знову почали сперечатися про методи лікування.

Пончик танцював з Кубушкою. Між ними відбувалася зовсім інша розмова.

– Ви любите цукерки? – питав Пончик.

– Дуже, – відповіла Кубушка. – А ви?

– Я також. Але найдужче я люблю тістечка.

– А я більше за все люблю морозиво.

Пригоди Незнайка і його товаришів

Гвинтик танцював з Білочкою.

– Я мрію навчитись керувати автомобілем, – говорила Білочка. – У нас деякі малючки навчилися, то і я зможу, правда?

– Це дуже просто, – відповів Гвинтик. – Спочатку треба натиснути на педаль зчеплення, потім дати газ…

Пригоди Незнайка і його товаришів

Незнайко танцював з Синьоочкою. Однак це тільки так говориться, що Незнайко танцював. А насправді танцювала сама Синьоочка, а Незнайко стрибав, як цап, наступаючи Синьоочці на ноги й штовхаючи інших. Нарешті Синьоочка сказала:

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Давайте краще посидимо.

Вони сіли на лавочку.

– А знаєте, – сказав Незнайко, – я ж зовсім не вмію танцювати.

– От і добре, що ви самі призналися, – відповіла Синьоочка. – Інший на вашому місці набрехав би три мішки вовни, сказав би, він тому погано танцює, що в нього ноги й руки болять, а ви чесно визнали, що не вмієте. Я бачу, з вами можна дружити.

– Звичайно, можна, – погодився Незнайко.

– Я люблю дружити з малюками, – сказала Синьоочка. – Я не люблю малючок за те, що вони дуже носяться з своєю красою і крутяться перед дзеркалом.

– Серед малюків теж такі є, що люблять дивитися у дзеркало, – відповів Незнайко.

– Але ж ви не такий, Незнайку? Правда, не такий?

– Ні, я не такий, – відповів Незнайко.

Пригоди Незнайка і його товаришів

І збрехав. Насправді частенько, коли ніхто не бачив, він крутився перед дзеркалом і думав про свою красу. А втім, це робили всі малюки.

– Я дуже рада, що ви не такий, – відповіла Синьоочка. – Ми будемо з вами дружити. В мене є цікава пропозиція. Давайте будемо листуватися. Спочатку ви напишете мені листа, а потім я вам.

«От тобі й маєш!» – подумав Незнайко. Він умів писати тільки друкованими літерами й дуже соромився показувати свою неосвіченість.

– Навіщо писати? – розгублено буркнув він. – Живемо ми недалечко, можна й так поговорити.

– Ой, який ви нудний, Незнайку! Ви нічого не хочете для мене зробити. Це ж так цікаво – листа одержати!

– Ну, гаразд, – згодився Незнайко. – Я напишу вам листа.

Почало темніти. Навкруги спалахнули сотні різнокольорових ліхтариків. Вони сяяли її на деревах, і на ятках, а подекуди були сховані в траві під деревами, й тому здавалося, що трава сама випромінює якесь чарівне світло. Нижня частина альтанки, над якою розмістився оркестр, була запнута красивою голубою завісою.

Несподівано завіса піднялась, і всі побачили сцену. На сцену вийшла поетеса Квітонька і голосно закричала:

– Тихо! Тихо! Зараз буде концерт! Увага!

Всі сіли на лавочки й приготувалися слухати концерт.

– Увага! – кричала далі Квітонька. – Першою виступаю я. Я прочитаю вам свій новий вірш про дружбу.

Малюки й малючки гучно заплескали в долоні. Як тільки оплески стихли, Гусля махнув своєю диригентською паличкою, оркестр заграв, і Квітонька почала читати під музику свій новий вірш про дружбу.

Цей вірш, як і всі вірші поетеси, був дуже хороший і кінчався словами: «Треба всім нам подружити, дружбу треба зміцнювать!»

Після читання, яке всім дуже сподобалося, виступив танцювальний ансамбль. Дванадцять малючок, одягнутих у красиві барвисті плаття зі стрічками, виконували різні танці, серед яких найкращим був танок «Ріпка». Глядачі довго аплодували й кричали «браво» до тих пір, поки «Ріпку» не повторили ще двічі.

Після ансамблю танцю виступав хор малюків з міста Зміївки. Хор проспівав кілька пісень.

Не встигли хористи зійти зі сцени, як Гусля, залишивши оркестр, спустився з другого поверху по стовпу вниз, виліз на сцену й закричав:

– Сюди, братці! Сюди!

Знайко, Поспішайко, лікар Пілюлька й інші приятелі Знайка вилізли на сцену.

– Увага! – закричав Гусля. – А тепер виступить хор малюків з Квіткового міста.

Він заграв на своїй флейті, і всі малюки затягнули пісню про коника, яку склав поет Квітик:

Сів коник на листочок,
Неначе огірочок,
Він зелененький був,
Він зелененький був.

Він їв лише травичку,
Комашку ж невеличку
І муху не торкнув,
І муху не торкнув.

Та прискакала жаба,
Зажерлива нахаба,
І з'їла стрибунця,
І з'їла стрибунця.

Не думав, не гадав він,
І зовсім не чекав він
Такого ось кінця,
Такого ось кінця!

Ця пісня до того була сумна, що під кінець навіть самі співаки не витримали й гірко заплакали. Їм було жаль бідного коника, якого з'їла зажерлива жаба. Всі обливалися слізьми.

– Такий хороший коник був! – аж схлипнув Забудько.

– Зовсім нікого не чіпав і з мухами дружив, – сказав Поспішайко.

– І за це його жаба з'їла! – додав Гвинтик.

Тільки Знайко не плакав і заспокоював товаришів:

– Не плачте, братці! Не з'їла жаба коника. Це неправда! Вона муху з'їла. Слово честі, муху!

– Однаково, – хлипав Гвинтик. – Мені й мухи жаль.

– А навіщо мух жаліти? Вони тільки набридають усім та заразу розносять. От іще видумав, за мухою плакати!

– Я зовсім не за мухою плачу, – сказав Бурчун. – Просто пригадав, як ми цю пісеньку завжди співали вдома.

Тут Незнайко так сильно заревів, що всі від подиву перестали плакати й почали його втішати. Всі питали, чого він так сильно плаче, але Незнайко тільки схлипував і нічого не відповідав. Нарешті він сказав, не перестаючи схлипувати:

– Я за Гу… Я за Гу… Я за Гуньком скучив!

– Чого це? – здивувалися всі. – Не скучав, не скучав і раптом заскучав.

– Угу! – сердито відповів Незнайко. – Я тут, а Гунько вдома залишився.

– Ну, й не пропаде без тебе твій Гунько, – сказав Поспішайко.

– Ні, пропаде! Я знаю, що й він скучає за мною. Гунько мій найкращий приятель, а я навіть не попрощався з ним, коли ми полетіли на повітряній кулі.

– А чому ти не попрощався?

– Я посварився з ним і не захотів прощатися. Коли ми полетіли, він весь час дивився на мене й махав мені рукою, а я одвернувся і не хотів дивитися на нього. Я тоді був гордий, що лечу на повітряній кулі, а тепер мене мучить ця, як її?..

– Совість? – підказав лікар Пілюлька.

– Еге, еге, совість, братці! Якби я попрощався, мені легше було б. Повернімось, братці, додому, я помирюся з Гуньком і попрощаюсь.

– Як ми повернемось, то треба вітатись, а не прощатись, – сказав Знайко.

– Ну, однаково, я спершу попрощаюсь, а потім привітаюсь, і все буде гаразд.

– Доведеться, друзі, збиратися в дорогу, – сказав Гусля. – Незнайкові додому захотілось.

– Так, братці, мені теж час додому, – сказав Пілюлька. – Може, там без мене хто-небудь захворів, а лікувати нікому.

– Що ж, погуляли й досить, – відповів Знайко. – Колись треба її додому повертатися. Завтра вирушаємо в похід.

Бал закінчився. Синьоочка підійшла до Незнайка.

– Ось ми й розлучаємося з вами, – сумно сказала вона.

– Угу, – тихо відповів Незнайко. – Нам уже час додому.

– Ви зовсім недовго пробули в нас.

– Мені дуже хочеться побути ще, але й додому хочеться, – похнюпившись, сказав Незнайко.

Синьоочка задумалась, а потім промовила:

– Я розумію, вам пора додому. У вас дома лишилися друзі, вони, мабуть, непокояться за вас. Ви добре робите, що не забуваєте своїх друзів.

Деякий час вони стояли мовчки. Незнайко хотів щось сказати, але в горлі в нього стало чомусь тісно, і слова не виходили зсередини. Він опустив очі, копирсав підбором землю і не наважувався глянути на Синьоочку. Незнайко боявся, що вона помітить у нього на очах сльози. Нарешті вони підняли голови, погляди їхні зустрілися.

– Хочете, я пошию вам на дорогу торбинку? – спитала вона.

– Хочу.

На другий день Знайко і його товариші вирушили в похід. Вирішено було йти пішки. Повітряна куля лопнула, і її важко було полагодити, до того ж, не було попутного вітру. Попереду йшов Знайко з компасом у руках, за ним лікар Пілюлька, за Пілюлькою Гвинтик і Шпунтик, а за ними йшли інші малюки-коротульки. Незнайко йшов позаду всіх.

У кожного за спиною була торбинка. Ці торбинки їм пошили малючки. В торбинках були пироги на дорогу, а також насіння різних квітів, фруктів і овочів, яких не було в Квітковому місті. В Сиропчика в кожній кишені лежало по кавуновому зернятку.

Усі малючки вийшли проводжати малюків. Багато з них плакало.

– Не плачте, – втішав їх Знайко. – Коли-небудь ми знову зробимо повітряну кулю і прилетимо до вас.

– Прилітайте навесні, як зацвітуть яблуні, – казали малючки. – У нас дуже гарно навесні.

Малючки зупинилися на околиці міста, а малюки попрямували доріжкою серед заростів трави й польових квітів.

– Будьте здорові! До побачення! – кричали малючки, махаючи руками.

– До побачення! – відповідали їм малюки.

Синьоочка мовчки махала рукою.

Скоро малюки були вже далеченько, і голоси малючок ледь долинали до них.

– Незнайку! Незнайку! – закричала раптом Синьоочка.

Незнайко оглянувся.

– Лист, Незнайку! Лист!

Незнайко кивнув головою і замахав капелюшком.

Пригоди Незнайка і його товаришів

– Він почув! – зраділа Синьоочка.

Скоро мандрівники перетворились на ледь помітні цятки, а потім і зовсім зникли за поворотом дороги. Малючки розійшлися по домівках. Усім було невесело.

Розділи: 1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   21    22    23    24    25    26    27    28    29    30




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова