Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин
Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже
хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був
вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст.
Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток
завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, терпуги та інші залізні інструменти.
Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно відірвалися б. І картузи були
на них шкіряні з окулярами‑консервами. Ці окуляри вони й одягали під час
роботи, щоб не запорошити очей.
Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні
і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було
лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.
Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не
сказали, зачинились у своїй майстерні і стали щось майструвати. Цілий
місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не
показували, а коли місяць минув, то виявилося, що вони зробили
автомобіль.
Цей автомобіль працював на газованій воді з
сиропом. Посеред машини було приладнано сидіння для водія, а перед ним
був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний
циліндр і рухав залізний поршень. Залізний поршень під тиском газу
рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням було
прироблено банку з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для
змащування механізму.
Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед
коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне
дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з
краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи
машини.
Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і,
якщо кому‑небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не
відмовляв.
Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо
під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом.
Незнайко теж
дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але
Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став
просити Поспішайка:
– Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися
керувати.
– Ти не зумієш, – сказав Поспішайко. – Це ж тобі машина!
Тут розуміти треба.
– А що тут розуміти! – відповів Незнайко. – Я бачив, як ти
керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.
– Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й
сам уб'єшся і машину розіб'єш.
– Ну, гаразд, Поспішайку! – образився Незнайко. – Попросиш
ти в мене що‑небудь, я тобі теж не дам.
Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз
в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на
педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її
поїхала. Коротульки побачили це у вікно і повибігали надвір.
– Що ти робиш? – закричали вони. – Уб'єшся!
– Не вб'юся, – відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу
будку, що стояла посеред двору.
Трах‑та‑ра‑рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька
встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.
– От бачиш, що ти наробив! – закричав Знайко. – Зупинися
зараз же!
Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь
ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на
альтанку. Трах‑та‑ра‑рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до
голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по
потилиці.
Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити.
Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:
– Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!
Коротульки відчинили ворота, Незнайко
виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів
вибігали коротульки.
– Бережись! – кричав Незнайко і мчав уперед.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та
інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його наздогнати.
Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як
зупинити машину.
Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з
кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на
березі, а газована машина впала в річку й потонула.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька
підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.
Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко
розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:
– Братці, я ще живий?
– Живий, живий, – відповів лікар Пілюлька. – Тільки лежи,
прошу тебе, мені тебе оглянути треба.
Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:
– Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька
скіпок.
– Це я за дошку спиною зачепився, – сказав Незнайко.
– Доведеться витягати скіпки, – похитав головою Пілюлька.
– А це боляче? – злякався Незнайко.
– Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.
– Ой! – заверещав Незнайко. – Ай‑ай!
– Що ти? Хіба болить? – здивувався Пілюлька.
– Ще як болить!
– Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!
– Ні, не здається! Ой‑ой! Ай‑я‑й!
– Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.
– Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.
– Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.
– Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!
– Не можна! Наривати почне.
– Уй‑уй‑уй!
– Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.
– А це боляче?
– Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.
– А‑а‑а!
– Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а
потерпіти трошки не любиш!
– Ой, пече як!
– Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.
– Ой, не треба градусника! Не треба!
– Чому?
– Буде боліти!
– Та від градусника не болить!
– Ти все кажеш – не болить, а потім болить!
– От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не
ставив?
– Ніколи.
– Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, – сказав
Пілюлька й пішов по градусник.
Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником,
дивиться, а Незнайка нема.
– От і лікуй такого хворого! – пробурчав Пілюлька.
– Його лікуєш, лікуєш, а він вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це
годиться!
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
