|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
М.Носов
Як Незнайко катався на газованому автомобілі
Оповідання про Незнайка
Частина 5
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин
Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст.
Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, терпуги та інші залізні інструменти. Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно відірвалися б. І картузи були на них шкіряні з окулярами‑консервами. Ці окуляри вони й одягали під час роботи, щоб не запорошити очей.
Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.
Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не сказали, зачинились у своїй майстерні і стали щось майструвати. Цілий місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не показували, а коли місяць минув, то виявилося, що вони зробили автомобіль.
Цей автомобіль працював на газованій воді з сиропом. Посеред машини було приладнано сидіння для водія, а перед ним був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний циліндр і рухав залізний поршень. Залізний поршень під тиском газу рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням було прироблено банку з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для змащування механізму.
Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.
Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо кому‑небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.
Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом.
Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:
– Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.
– Ти не зумієш, – сказав Поспішайко. – Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.
– А що тут розуміти! – відповів Незнайко. – Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.
– Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб'єшся і машину розіб'єш.
– Ну, гаразд, Поспішайку! – образився Незнайко. – Попросиш ти в мене що‑небудь, я тобі теж не дам.
Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно і повибігали надвір.
– Що ти робиш? – закричали вони. – Уб'єшся!
– Не вб'юся, – відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.
Трах‑та‑ра‑рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.
– От бачиш, що ти наробив! – закричав Знайко. – Зупинися зараз же!
Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трах‑та‑ра‑рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці.
Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:
– Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!
Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.
– Бережись! – кричав Незнайко і мчав уперед.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його наздогнати.
Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.
Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.
Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.
Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:
– Братці, я ще живий?
– Живий, живий, – відповів лікар Пілюлька. – Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.
Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:
– Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.
– Це я за дошку спиною зачепився, – сказав Незнайко.
– Доведеться витягати скіпки, – похитав головою Пілюлька.
– А це боляче? – злякався Незнайко.
– Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.
– Ой! – заверещав Незнайко. – Ай‑ай!
– Що ти? Хіба болить? – здивувався Пілюлька.
– Ще як болить!
– Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!
– Ні, не здається! Ой‑ой! Ай‑я‑й!
– Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.
– Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.
– Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.
– Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!
– Не можна! Наривати почне.
– Уй‑уй‑уй!
– Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.
– А це боляче?
– Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.
– А‑а‑а!
– Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!
– Ой, пече як!
– Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.
– Ой, не треба градусника! Не треба!
– Чому?
– Буде боліти!
– Та від градусника не болить!
– Ти все кажеш – не болить, а потім болить!
– От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?
– Ніколи.
– Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, – сказав Пілюлька й пішов по градусник.
Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.
– От і лікуй такого хворого! – пробурчав Пілюлька. – Його лікуєш, лікуєш, а він вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!
Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова