Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
М.Носов
Оповідання про Незнайка
Частина 4
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин
Після того як з Незнайка не вийшло художника, він вирішив зробитися поетом і складати вірші. В нього був один знайомий поет, який жив на вулиці Кульбаби. По‑справжньому цього поета називали Пудик. Але, як відомо, поети дуже люблять красиві імена. От і Пудик, коли зробився поетом, прибрав собі інше ім'я і став зватися Квітик.
Одного разу Незнайко прийшов до Квітика й сказав:
– Слухай, Квітику, навчи мене складати вірші. Я теж хочу бути поетом.
– А в тебе здібності є? – запитав Квітик.
– Звичайно, є. Я дуже здібний.
– Це треба перевірити, – сказав Квітик. – Ти знаєш, що таке рима?
– Рима? Ні, не знаю.
– Рима – це коли двоє слів закінчуються однаково, – пояснив Квітик. – Наприклад, будка – вудка, коржик – моржик. Зрозумів?
– Зрозумів.
– Ну, скажи риму на слово «палка».
– Корзинка, – відповів Незнайко.
– Ну, яка ж це рима: палка‑корзинка! Ніякої рими в цих словах нема.
– Чому нема? – сказав Незнайко. – Слова ж закінчуються однаково.
– Цього мало – сказав Квітик. – Треба, щоб слова були схожі, щоб виходило складно. Ось послухай: палка‑галка, пічка‑свічка, книжка‑мишка…
– Зрозумів, зрозумів! – закричав Незнайко. – Палка‑галка, пічка‑свічка, книжка‑мишка. От здорово! Ха‑ха‑ха!
– Ну, придумай риму на слово «пакля», – сказав Квітик.
– Шмакля, – відповів Незнайко.
– Яка шмакля? – здивувався Квітик. – Хіба є таке слово?
– А хіба нема?
– Звичайно, нема.
– Ну, тоді рвакля.
– Що це за рвакля така? – знову здивувався Квітик.
– Ну, це коли рвуть що‑небудь, то виходить рвакля, – пояснив Незнайко.
– Не бреши, – сказав Квітик. – Такого слова не буває. Треба добирати такі слова, що бувають, а не вигадувати.
– А коли я не можу підібрати іншого слова?
– Значить, у тебе немає здібностей до поезії.
– Ну, придумай сам, яка тут рима, – сказав Незнайко.
– Зараз придумаю, – відповів Квітик.
Він став посеред кімнати, склав на грудях руки, голову схилив набік і почав думати. Потім підняв голову вгору і думав, дивлячись на стелю. Потім узявся руками за підборіддя, опустив голову вниз і став думати, дивлячись на підлогу. А проробивши це, він став ходити по кімнаті й тихенько бубоніти:
– Пакля, бакля, вакля, дакля, макля, мракля… – Він довго так бубонів, потім сказав: – Тьху! Що це за слово? Це якесь таке слово, що до нього немає рими!
– Ну от! – зрадів Незнайко. – Сам вигадуєш слова, що не мають рими, а кажеш, що я нездібний.
– Ну, здібний, здібний, тільки відчепись од мене, – відповів Квітик. – У мене вже голова заболіла. Старайся, щоб була думка й рима, ось тобі й вірші.
– Невже це так просто? – здивувався Незнайко.
– Звичайно, просто. Головне – здібності мати.
Незнайко прийшов додому й одразу взявся складати вірші. Цілісінький день він ходив по кімнаті, дивився то на підлогу, то на стелю, брався руками за підборіддя і щось бурмотів собі під ніс.
Нарешті вірш був готовий, і він сказав:
– Послухайте, братці, якого вірша я склав.
– Ану, ану, про що той вірш? – зацікавилися всі.
– Це я про вас склав, – признався Незнайко. – Ось спочатку про Знайка слухайте:
Знайко на річку йшов гуляти,
Через овечку почав стрибати.
– Що? – закричав Знайко. – Коли це я стрибав через овечку?
– Ну, це тільки у віршах так говориться, для рими, – пояснив Незнайко.
– Так ти що, задля рими вигадуватимеш на мене всілякі нісенітниці? – спалахнув Знайко.
– Звичайно, – відповів Незнайко. – Навіщо ж мені вигадувати правду? Правда, вона й так є.
– От спробуй ще, тоді знатимеш! – погрозив Знайко. – Ану, що ти там про інших склав?
– Ось послухайте про Поспішайка, – сказав Незнайко.
Поспішайко був голодний,
Праску проковтнув холодну.
– Братці! – закричав Поспішайко. – Що він про мене вигадує? Ніколи я холодної праски не ковтав.
– Та ти не галасуй, – відповів Незнайко. – Це я просто для рими сказав, що праска була холодна.
– Та я взагалі праски не ковтав – ні холодної, ні гарячої! – кричав Поспішайко.
– А я і не кажу, що ти проковтнув гарячу, так що можеш заспокоїтись. Ось послухайте краще вірш про Якосьбудька.
В Якосьбудька під подушкою
Солоденька є пампушка.
Якосьбудько підійшов до свого ліжка, заглянув під подушку й сказав:
– Брехня! Ніякої пампушки тут немає.
– Ти нічого не розумієш у поезії, – відповів Незнайко. – Це для рими так говориться, що є, а насправді немає. Ось ще про Пілюльку склав.
– Братці! – закричав лікар Пілюлька. – Треба припинити це знущання! Невже ми будемо спокійно слухати, що він тут бреше про всіх?
– Досить! – закричали всі. – Ми не хочемо більше слухати! Це не вірші, а якісь дражнульки.
Тільки Знайко, Поспішайко і Якосьбудько кричали:
– Нехай читає! Прочитав про нас, то хай і про інших читає.
– Не треба! – кричали інші. – Ми не хочемо!
– Ну, якщо ви не хочете, то я піду почитаю сусідам, – сказав Незнайко.
– Що? – закричали тут усі. – Ти ще підеш перед сусідами нас соромити? Тільки спробуй! Можеш тоді й додому не приходити.
– Ну, гаразд, братці, не буду, – згодився Незнайко. – Тільки ви не сердьтеся на мене.
Відтоді Незнайко більше не складав віршів.
Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова